Перед окупацією Росією Криму в регіоні досить динамічно розвивалися промисловість і транспорт, які не поступалися, а почасти й випереджали загальноукраїнську динаміку. Півострів був найрозвиненішим туристичним регіоном України, мешканці якого щороку приймали, обслуговували, годували, розважали та забезпечували всім необхідним принаймні втричі більше відпочивальників, аніж становило його населення.
Можна було нарікати на недостатньо швидкі темпи розвитку туризму чи суміжних галузей економіки, однак фактом було те, що і туристичний сектор, і порти, і транспорт, і торгівля регіону зростали, як і рівень життя населення, будувалися сотні нових об’єктів туристичної інфраструктури, зокрема малим бізнесом та приватними особами. Були заплановані масштабні інфраструктурні проекти, розраховані на постачання товарів через глибоководні порти півострова не лише до чи з континентальної України, а й до сусідніх країн.
Усе це особливо помітно на тлі того, що відбувається в Криму після окупації. Ситуація в більшості галузей реальної економіки різко погіршилася. І сподіватися на бодай відновлення, не кажучи вже про підвищення того рівня розвитку, який автономія мала у 2013 році, марно.
Втрата ринку
З літа в круте піке пішла найбільша галузь кримської обробної промисловості – виробництво харчових продуктів та алкогольних напоїв, що до окупації Криму забезпечувало до 40% усієї її продукції. У червні – жовтні обсяги виробництва становили лише 64,3–69% до аналогічних місяців минулого року. Спад був спричинений переважно глибоким обвалом у виробництві лікеро-горілчаної та винно-коньячної продукції через ускладнення її постачання на основний ринок – континентальну Україну.
Наприклад, у березні – жовтні 2014-го в Криму було випущено лише 10,8 млн л горілчаних напоїв проти 38,4 млн за відповідний період 2013-го, 6,4 млн л замість 10,2 млн л коньяку, у квітні – жовтні 2014 року – 20,2 л виноградного вина проти 26,2 млн л. В останньому випадку незначний спад зумовлений тривалим виробничим циклом та сподіванням на поліпшення ситуації з доступом до українського ринку в майбутньому. Тож якщо збути продукцію не вдасться, доведеться в наступні сезони різко зменшити виробництво.
Наразі кримські виробники винно-коньячної продукції шукають можливості виходу на український ринок через розлив продукції на території України, однак продаж усе одно падає, а подальші перспективи лишаються невизначеними. На російському ж ринку кримська продукція навряд чи зможе істотно розширити свою присутність, бо або вже зайняла там свою нішу, або навіть не вважається за російськими стандартами вином, а лише винним напоєм.
Критична ситуація і в риболовецькому промислі півострова. Адже, втративши український ринок, знайти собі місце на російському, де дефіциту рибопродуктів ніколи не було, досить складно. Рибопромисловці намагаються пробитися на нього, але їх туди не пускають. У результаті обсяги вилову та реалізації риби впали на 90%. Нещодавно критичну ситуацію в галузі визнав і самопроголошений «прем’єр-міністр» Криму Сергій Аксьонов.
З III кварталу почав наростати спад і в хімічній галузі, яка до окупації забезпечувала до 25% усієї продукції обробної промисловості на півострові та близько 40% його експорту. Якщо у червні частка виробництва до відповідного місяця минулого року становила в галузі 93,5%, то в липні – лише 78,8%, а в жовтні – 74,2%.
Наразі життєздатність галузі підтримується завдяки лобістськими статтями ухваленого тому Верховною Радою попереднього скликання закону «Про податковий та митний контроль у вільній економічній зоні (ВЕЗ) Криму та особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» (набув чинності 27 вересня), які відкрили лазівки для експорту продукції кримських підприємств Фірташа на правах «української продукції». Однак це ставить перспективи хімпрому півострова в залежність від того, як швидко в новому парламенті прийде розуміння необхідності зміни лобістських положень згаданого документа.
Міжнародні санкції призвели до різкого падіння поставок із Криму до більшості споживачів його продукції в минулому. Зафіксований «кримською митницею» РФ вивіз товарів із півострова у II–III кварталах 2014 року становив лише $90,67 млн, тобто в 3,3 раза менше, ніж в аналогічний період 2013-го ($301,9 млн без урахування поставок до Росії). Різко змінилася товарна структура експорту. Якщо у квітні – вересні 2013-го в ньому переважала продукція хімпрому ($161 млн, або 38,1%), то в 2014-му її вивіз зменшився в ціновому вираженні у понад 17 разів (до $9,3 млн, або 10,3%), натомість на зерно припало 27,2%, мінеральне паливо та нафтопродукти – 29,6%, продукцію суднобудування – 20,3%, чорної металургії – 9,1%.
Читайте також: Півострів близький і далекий
Основними ринками збуту для Криму у квітні – вересні 2014 року доволі неочікувано стали Швейцарія (29%) та Панама (20,4%). Це свідчить про спроби використати їхні митні території для подальшого реекспорту товарів до ЄС та США, які ввели санкції проти кримських постачальників. Однак ці зусилля не здатні компенсувати колосальних втрат від закриття ринків ЄС та США, куди у II–III кварталах 2013-го було експортовано товарів на $79,5 млн. Тобто майже стільки само, скільки становив увесь кримський експорт за II–III квартали 2014-го ($90,7 млн). Серед нових великих імпортерів також Саудівська Аравія (16%), куди спрямовуються зернові. Внаслідок зменшення загального обсягу експорту зросла частка в ньому Туреччини (11,6%), Азербайджану (5,5%) та Грузії (2,9%).
З півострова в острів
У складі Росії Крим – це острів. З усіма негативними наслідками, які з цього випливають. У зимовий період доставка товарів включно з продуктами першої необхідності туди взагалі неможлива інакше, як через Україну або з України. Визнанням чого став такий факт: якщо влітку РФ спробувала запровадити заборону на ввезення низки українських продуктів на півострів, то з наближенням зими змушена була відмовитися від цього.
Але так само ускладнене й вивезення у цей час значних обсягів кримських товарів до РФ чи тим більше транзит товарів через порти півострова до Росії. Це вже проявилося як у трикратному падінні вантажних перевезень його територією (вантажообіг після окупації в різні місяці не перевищував 21–37% торішніх обсягів), так і занепаді місцевих портів.
З 16 липня уряд України офіційно припинив функціонування всіх кримських портів, було введено формальну заборону для іноземних суден входити в морські торгові порти Ялти, Керчі, Севастополя, Феодосії та Євпаторії. Крім того, Україна повідомила Міжнародну морську організацію про закриття кримських портів для міжнародного судноплавства.
Хоча останні торік здійснили перевалку 13,8 млн т вантажів, їх закриття не створило жодних проблем для України. За січень – жовтень 2014-го через порти, які залишилися під контролем України, пройшло 83,3 млн т експортних вантажів проти 77,5 млн т за відповідний період 2013-го. Тобто Україна не помітила втрати кримських портів, збільшивши навантаження на гавані Одеської та Миколаївської областей.
Тим часом порти Криму фактично зупинилися. Наприклад, найбільший, у Севастополі, зменшив перевалку вантажів із 1,78 млн т у I кварталі 2014 року до 0,2 млн т у II. Тамтешні експерти одностайні в тому, що максимум, на який вони можуть претендувати найближчим часом, – це прийом імпортних товарів для Криму із РФ або інших країн, котрі не побояться санкцій і загрози арешту їхніх суден на вимогу України.
Транспортну проблему Криму нібито можна вирішити, побудувавши мостовий перехід через Керченську протоку, однак через його дуже високу вартість та об’єктивно обмежену пропускну спроможність він не здатний буде замінити транспортні магістралі, які з’єднують Крим з Україною. Врешті, навіть коли такий міст буде, доставляти по ньому товари з Росії, щоб повантажити в кримських портах, або, навпаки, звідти в Росію не буде жодного сенсу, адже це можна робити в портах Краснодарського краю. Тим більше якщо транзит через півострів загрожуватиме санкціями і штрафами. Малоймовірним є й вирішення під російською окупацією проблем із забезпеченням півострова електроенергією та водою. Постачання туди електроенергії з інших українських регіонів у 2013-му становило 5,96 млрд кВт•год. Ще до 1 млрд кВт•год вироблялося на самому півострові. За нинішньої ціни на українську електрику для імпорту означених обсягів Криму потрібно було б $450–500 млн. Прісної води в автономію торік надійшло близько 1,2 млрд м³. За ціни навіть $1/1 м³ (опріснення морської води коштуватиме щонайменше стільки само) це ще $1,2 млрд за рік.
Усе це створює непосильне навантаження на економіку півострова, яке вона навряд чи здатна витримати в нинішніх умовах скорочення ринків збуту. Такі ціни на енергію та воду роблять у низці випадків невигідним їх використання в промислових та сільськогосподарських цілях. Відтак виробництва змушені згортатися або зменшуватися. Проте зупинка постачання води по Північно-Кримському каналу призвела й до проблем із забезпеченням нею населення. Зокрема, у листопаді воду в Севастополі почали подавати погодинно, а з початку наступного року проблеми можуть поглибитися.
Читайте також: Війна форматів
Розмови про будівництво в Криму альтернативних джерел електроенергії також видаються непереконливими. По-перше, через проблеми з фінансуванням раніше затверджених програм розвитку півострова. А по-друге, оскільки в умовах обмежень на постачання електроенергії з континентальної України власне виробництво струму на наявних потужностях різко зменшилося (з 714 млн кВт•год у березні – жовтні 2013-го до 498 млн кВт•год у той самий період 2014-го). Причина – падіння її генерування сонячними та вітроелектростанціями, оскільки в багатій на енергоресурси РФ, на відміну від України, їм не готові надавати державну підтримку.
Туризм
Втім, у світі досить країн, що майже не мають свого виробництва або експорту, але успішно живуть завдяки доходам від туризму. Саме такий шлях, згідно із соціологічними опитуваннями, що проводилися на півострові за української влади, вважала пріоритетним для Криму більшість його мешканців. Однак туристичні перспективи під російською окупацією ще гірші.
За інформацією екс-міністра туризму АРК Олександра Лієва, 2013 року півострів прийняв майже 4 млн українців, 1,3 млн росіян, 250 тис. білорусів, 500 тис. громадян ЄС, Туреччини, Азербайджану, Казахстану та інших країн. При цьому найбільше турпотік зріс саме з ЄС і Туреччини. А цього сезону на півострові побували тільки 370 тис. українців, переважно біженці з Донбасу, яких під виглядом туристів розміщували в порожніх кримських санаторіях. Російських відпочивальників за дев’ять місяців приїхало лише 1,15 млн, тобто навіть менше, ніж торік. Гостей з інших країн майже не було. При цьому поглибилася внутрішня поляризація: якщо Севастополь і Велика Ялта ще якось відчули «нові припливи», то Євпаторія, Феодосія, Велика Алушта та Судак залишилися майже без клієнтів. А саме в цих містах найбільша частка мешканців традиційно жила за рахунок туризму.
Зростання вартості життя і відпочинку в Криму, а також транспортні труднощі позбавляють його решти переваг перед кавказьким узбережжям Краснодарського краю, повз яке росіяни фактично змушені проїхати, щоб дістатися на півострів через Керченську протоку. Білорусам простіше відпочити на азовському чи чорноморському узбережжі України, а українські чи європейські туристи до російського Криму не поїдуть і поготів. У таких умовах шансів на відновлення турпотоку і доходів від туризму на рівні 2013 року в середньостроковій перспективі немає.
Доходи
У 2013 році середня заробітна плата штатного працівника в Криму, за даними Держстату, становила $350, зараз – близько 17 тис. руб. (16,6 тис. у жовтні). Це $340 навіть за курсом 50 руб./$, досягнутим ще в листопаді (на початку грудня він опускався до 53 руб./$, а експерти не виключають зниження до 57–60 руб./$). На початок 2014-го середня пенсія дорівнювала $180 (в автономії налічувалося 557 тис. пенсіонерів). На сьогодні вона зросла до $215 за курсом 50 руб./$, однак у разі девальвації російської нацвалюти до 55–60 руб./$ і цей приріст буде повністю знівельовано.
Тим часом харчові продукти, інші споживчі товари, що часто є переважно імпортними, а також комунальні послуги подорожчали порівняно з доокупаційним періодом. До того ж у більшості випадків навіть у доларовому еквіваленті. Причому на «перехідний період» комунальні тарифи в Криму дотуються з російського бюджету, тому на сьогодні є значно нижчими, ніж навіть у сусідніх російських регіонах, що, природно, не може тривати довго.
Значно більшими за середні є виплати в бюджетній сфері: $410 в освіті, $370 в медицині, $480 в державному управлінні та обороні. Тут вони наразі дещо вищі порівняно з доокупаційним часом: у 2013 році було відповідно $340, $315 і $420. Проте із 322,6 тис. найманих працівників (станом на жовтень 2014-го) та 910 тис. усіх зайнятих (за результатами статистичних досліджень 2013-го) лише 144,6 тис. кримчан працювало в згаданих вище бюджетних секторах.
Водночас зовсім інша картина в позабюджетній сфері. Занепад туризму, транспорту, торгівлі, обробної промисловості, будівництва, а також орієнтованого на споживача овочівництва та садівництва не міг не позначитися на доходах людей. Так, у торгівлі середня заробітна плата найманого працівника в Криму становить зараз лише $175, готельно-ресторанному бізнесі – $210, сільському господарстві – $230, обробній промисловості – $280, тоді як ще рік тому їхні середні доходи дорівнювали відповідно $250, $340, $275 і $360.
Наразі заробітки у зазначених секторах реальної економіки скориговані на значно вищий рівень цін півострові суттєво поступаються українським. Навіть із урахуванням майже двократної девальвації гривні через бойові дії на Донбасі.
Причому найскладніша ситуація в малому бізнесі. А в українському Криму налічувалося 15,6 тис. малих підприємств і 61,3 тис. фізичних осіб-підприємців (ФОП). На перших офіційно було зайнято 76,5 тис. працівників, в останніх ще 120,6 тис. Крім того, на початок 2014 року там було 36,3 тис. особистих селянських господарства (ОСГ). Більшість зайнятих на будівництві, у торгівлі та готельно-ресторанному бізнесі, а також у сільському господарстві становили працівники малих підприємств, ФОП та ОСГ. І саме вони, а також ті, хто неофіційно працював у пов’язаних із туризмом секторах, зазнали величезних втрат.
Реальне зниження рівня доходів переважної частини кримчан негативно позначатиметься на здатності внутрішнього ринку замістити збитки від втрати зовнішніх ринків збуту та доходів від туризму. Уже найближчим часом слід очікувати розкручування кризової спіралі, коли позбавлені традиційних доходів кримчани змушені будуть зменшувати витрати, що погіршуватиме ситуацію в сфері послуг та роздрібній торгівлі, а потім і в сільському господарстві й харчовій промисловості.
Перспективи
Нещодавно Владімір Путін підписав закон про розвиток Кримського федерального округу і вільну економічну зону на територіях Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя, яка створюється терміном на 25 років. Особливий режим передбачає пільгове оподаткування, якщо підприємство провадить діяльність у сфері туризму, сільському господарстві, переробній промисловості портовій і транспортній інфраструктурі, суднобудуванні чи IT.
Однак такі рішення не матимуть жодного серйозного ефекту, якщо Крим і далі перебуватиме під міжнародними санкціями. А новий український парламент усе ж наважиться на зміни до раніше ухваленого лобістського закону про створення ЗВТ на півострові й перекриє можливості тамтешнім підприємствам постачати продукцію в Україну чи реекспорту її сюдою до третіх країн.
У такому разі і кримчанам, і росіянам стане зрозумілою нездатність півострова успішно розвиватися без України. Як і той факт, що саме з об’єктивних економічних та транспортно-комунікаційних причин, а не через симпатії Хрущова радянське керівництво свого часу прийняло рішення про передачу їй Криму в 1954 році.
Відірваному від України, йому навіть для того щоб вижити як великій військовій базі будуть потрібні систематичні потужні вливання з російського федерального бюджету. А можливості останнього обмежені, як і мотивація витрачатися на вже здобутий шматок.
Сподіватися на перетворення півострова на зразково-показову вітрину «Русского міра», схоже, марно: зі 373 млрд руб., передбачених на 2015-й цільовою програмою з розвитку Криму, тепер він отримає лише близько 100 млрд руб., а решту (не факт) – у наступні роки. Причому якщо на час анексії йшлося про майже $11 млрд, то тепер про менш ніж $2 млрд. І немає жодних гарантій, що й ці виплати ще більше не знеціняться або не будуть урізані в умовах подальшого поглиблення в Росії бюджетної кризи.