Але перш ніж перейти до міркувань про майбутнє, необхідно згадати, чим став Крим за останні вісім років. Мілітаризація Криму тривала весь час з моменту анексії навесні 2014 року: з мирного курорту півострів було перетворено на військову базу суворого режиму. Росія створила одразу декілька військових підрозділів (як на базі захоплених українських частин, так і нових), котрі організаційно увійшли до складу 22 корпусу, 58 та 49 армій, а також Чорноморського флоту. За приблизними оцінками українських та міжнародних експертів кількість військ на півострові зросла майже втричі у порівнянні з періодом до анексії. Наприклад, директор американського аналітичного фонду The Potomac Foundation Філіп Карбер наводить такі цифри: за період 2014-2020 кількість особового складу зросла з 12400 до 32500, танків – з 0 до 195, артилерійських систем – з 24 до 283, броньованих машин з 92 до 410, також був значно посилений флот.
При цьому зросла не лише кількість військ, а й інтенсивність їхнього застосування. До повномасштабного наступу РФ у лютому 2022-го кримський контингент активно залучався до чисельних військових навчань, найбільш відомими з яких були «Кавказ-2016», «Захід-2017», «Захід-2021». Розгортання посиленої системи ППО в Криму дозволяло РФ контролювати майже всю акваторію Чорного моря, для розвідки надводної обстановки застосовувалося також радіолокаційне обладнання на захоплених «вишках Бойка», які після захоплення росіянами перетворилися на об’єкт подвійного призначення. Крім того, анексований півострів став важливим логістичним вузлом, з якого російська армія забезпечувала свої операції в Сирії та інших країнах. Перекидання техніки здійснював спеціальний «Сирійський ескпрес», який стартував з окупованого Севастополя.
Читайте також: Як Україна вчиться вести війну шостого покоління
Мілітаризація Криму тягнула за собою й соціально-демографічні зміни – на півострів переїжджали переважно російські силовики та чиновники зі своїми родинами. Попри офіційну риторику місцевих колаборантів, туристичний потенціал Криму поступово згасав, адже пріоритет Кремля був геть інший. З анексією розпочалися репресії проти кримськотатарського населення: киримли автоматично записували в «укродиверсантів» та «ісламських терористів». Одним словом, було зроблено все, щоб у Москві могли радісно називати нашпигований зброєю і тотально контрольований Крим своїм «непотоплюваним авіаносцем» у Чорному морі.
Цю реальність певним чином визнавала й українська влада. Започаткувавши «Кримську платформу», Київ зробив фокус на гуртуванні союзників та пошуку дипломатичного шляху повернення анексованого півострова. Хай якими примарними були шанси досягти успіху засобами дипломатії, провокувати Путіна на військові дії тоді видавалося самогубством. Але 24 лютого 2022 року все змінилося.
З початком повномасштабного наступу Росії Крим зберіг свій статус логістичного хабу. Змінився хіба що напрямок – тепер російська техніка прямує через півострів на український Південь. З аеродромів «кримського авіаносця» російські літаки починали свої місії проти українських військ в Запорізькій, Одеській, Херсонській та Миколаївській областях, а кораблі Чорноморського флоту запускали ракети по всій Україні. Флагман ЧФ РФ «Москва» мав стати протиповітряним щитом, який прикривав би морський десант на узбережжя Одеси. Однак, плани російських генералів зірвали ЗСУ. Спочатку не стало крейсера «Москва», потім були знищені станції радіоелектронної розвідки на «вишках Бойка», згодом повернуто контроль над островом Зміїний. Після знищення та пошкодження кількох російських кораблів про жодні десантні операції вже не йдеться. І от тепер прийшов час поговорити про долю самого півострова.
Оксамитовий сезон-2022 у тимчасово окупованому Криму був гарячий. 9 серпня пролунали вибухи на військовому аеродромі у Новофедорівці у Сакському районі. Хоча російська влада намагалася применшувати наслідки та вигадувала причини вибухів, посилаючись то на пожежі, то на порушення техніки безпеки, результат атаки від цього не змінився – знищено одразу кілька літаків та інфраструктуру аеродрому. Вартість техніки оцінюється експертами по-різному, але в будь-якому разі вона перевищує $300 млн. А потім були Джанкой, Бельбек, Керч, штаб ВМФ в Севастополі, Балаклава, Євпаторія… І це лише за один місяць!
Читайте також: Україна і Крим. Тисячолітні зв'язки
Але головним об’єктом, який постраждав внаслідок цих ударів, була самовпевненість загарбників. Як виявилося, російське ППО не працює, що викликало серйозне занепокоєння місцевих колаборантів, а істерика «туристів» породила цілий пласт мемів. Як зазначив в своїй нещодавній статті Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний, мають успіх зусилля ЗСУ «з фізичного перенесення бойових дій на тимчасово окуповану територію АР Крим». Зокрема Головком згадав (і фактично, вперше офіційно підтвердив) про серію успішних ракетних ударів по кримським авіабазам. Залужний підкреслив, що завдання ЗСУ на найближчий час – зробити ці відчуття ворога «гострішими та природнішими», попри значну відстань до цілей. Судячи з усього, так воно і буде. І певні риси того, як може відбуватись військове звільнення Криму, ми бачимо зараз на Півдні.
Перший етап – ідентифікація та знищення систем ППО із застосуванням протирадарних ракет AGM-88 HARM. Головною особливістю цих систем є можливість «запам’ятовувати» розташування джерела радіовипромінення і знищувати його навіть тоді, коли воно вимкнене. Після знищення протиповітряної оборони настає черга авіаційних баз, крупних складів боєприпасів, логістичних магістралей та командних пунктів. Коли небо буде «розчищене», відкриється можливість активно і майже безкарно застосовувати ударні БПЛА та штурмову авіацію для знищення бронетехніки, скупчень живої сили супротивника. Також може йтися про використання так званих РУКів, тобто розвідувально-ударних комплексів, в яких «Байрактарам» буде відведено роль «очей», а HIMARS або інші далекобійні системи будуть наносити удари. І тільки після артилерійської підготовки настане черга штурмових дій ДШВ та механізованих з’єднань. Певним чином це повторює тактику дій російських окупаційних військ, зокрема в Донецькій та Луганській областях. Різниця в тому, що українські сили не будуть перетворювати міста на руїни, а зосередяться на знищенні військових об’єктів. Звичайно, це значно ускладнює завдання ЗСУ і може сповільнити хід деокупації, але в тому й полягає відмінність окупантів від визволителів. Щоб спростити роботу ЗСУ та не наражатися на небезпеку, мирному населенню варто триматися подалі від російських військових об’єктів.
Серйозні проблеми для українського наступу може створити Чорноморський флот. Попри втрату флагмана, в його складі залишається доволі багато кораблів, здатних наносити ракетні та артилерійські удари. Завдання максимум для українських сил – змусити РФ зробити черговий «жест доброї волі», вивівши свій флот до інших баз, наприклад, до Новоросійська. Певним чином на користь загарбників будуть працювати і географічні особливості Криму – вузькі перешийки, що з’єднують його з материковою Україною, над якими ворогу буде легко встановити вогневий контроль артилерії. Це вимагатиме більш креативного підходу з боку українських підрозділів. Також через складний ландшафт непростим завданням стане деокупація Севастополя, тоді як бойові дії в степовій частині будуть дуже схожі на операції на Херсонщині.
Читайте також: Крим: Уроки вторгнення
Багато дискусій точиться довкола долі Кримського мосту. Хтось однозначно вимагає його негайного знищення, хто наполягає на існуванні більш пріоритетних цілей. Автор цих рядків погоджується з тим, що міст активно використовується окупантами для перекидання військових резервів, але водночас пропонує згадати Антонівський міст в Херсонській області, який пережив вже значну кількість результативних ударів, вийшов з ладу, але досі тримається. Тож для знищення сучаснішого і більшого за розмірами Кримського мосту може знадобитися значна кількість цінних боєприпасів, якими можна пробити коридор по суходолу.
Окремо варто підкреслити роль партизанського руху, який активізувався в Криму останнім часом. Кремль не врахував, що далеко не всі мешканці окупованого півострова забули, що вони є громадянами України. І тепер ці мужні люди допомагають наближати деокупацію. Збройні Сили закликають всіх українців Криму повідомляти про місця розташування складів, конвоїв, особового складу та військової техніки росіян та їхні маневри. Завдяки цифровим технологіям до цієї боротьби може долучитися кожен – звичайно, із дотриманням правил власної безпеки.
І так, деокупацію Криму Україна вже розпочала. Цей процес не буде ані простим, ані швидким. Будуть проблеми і втрати. Через «сакральне» значення півострова для Путіна варто очікувати запеклого спротиву ворога – до останнього шматка російського «гарматного м’яса», провокацій та терактів. Але вже зараз видно, що поразка РФ неминуча. І Крим буде наш – не лише де-юре, але й де-факто.