У вересні 2015-го президент Росії Владімір Путін завітав до окупованого Криму в супроводі Сільвіо Берлусконі. На той час тричі прем’єр-міністр Італії відійшов від активної політики та зосередився на судовій тяжбі з обвинуваченням у шахрайстві. Утім, Берлусконі зголосився на прохання давнього російського друга відвідати його нові володіння. Тим візитом Путін намагався вбити двох зайців: продемонструвати, що, незважаючи на агресію проти України, досі має впливових партнерів серед європейських топ-політиків, і переконати своїх громадян, що після чергової зміни влади Захід визнає півострів російським.
Серед іншого, російський лідер запропонував гостю з Італії оцінити погреби найвідомішого виноробного підприємства Криму «Масандра». Коротку екскурсію для них провела так звана директорка Яніна Павленко, призначена окупаційною адміністрацією. Російське новинне агентство «Интерфакс» завершує звіт про ту подію так: «Я хочу випити!» — зізнався Берлусконі. Після чого дістав від Павленко запрошення до дегустаційної зали».
Справа про розпивання
Майже два роки потому прокурор Вікторія Ковальчак звернулася до Печерського суду за дозволом про міжнародну допомогу. Остання полягала в отриманні від лондонського аукціону Sotheby’s документів на підтвердження вартості вина. Суд клопотання задовольнив. «Павленко, маючи умисел на розтрату чужого майна, яке було їй увірене, […] діючи всупереч вимогам Положення про Енотеку в НВАО «Масандра», […] особисто відкоркувала для цих осіб (Путіна та Берлусконі. — Ред.) пляшку унікального колекційного вина Херес-де-ла-Фронтера врожаю 1775-го з колекційного фонду Енотеки, яке є національним надбанням України та становить значну історичну, наукову й практичну цінність держави. […] Павленко вчинила розтрату однієї пляшки унікального колекційного вина вартістю близько $100 тис.» — ідеться в рішенні суду від серпня 2017 року.
Перевезена до Києва прокуратура Криму відкрила провадження щодо розпивання унікального хересу вже за п’ять днів після події — 16 вересня 2015-го. Проте, як свідчить Єдиний реєстр судових справ (ЄРСР), за майже три роки в цьому провадженні сталося небагато.
Читайте також: Півострів чиновників і солдатів
Окрім звернення до Sotheby’s, у Мінагрополітики також отримали особову справу Павленко (уродженка Буковини працювала на «Масандрі» ще до анексії) і домоглися дозволу на її арешт. Історія про дороге вино миттєво стала популярною в ЗМІ, і прокуратура Криму не змогла проігнорувати такий факт. Про відкриття справи на спеціальному брифінгу повідомив на той час майже нікому не відомий молодий заступник прокурора півострова Назар Холодницький. Незважаючи на такий розголос, історію з кримським вином не можна назвати навіть краплиною в морі судових суперечок, які виникли між Росією та Україною після анексії Криму.
«Винну» справу в прокуратурі півострова виділили в окреме провадження з унікальним номером. Натомість більшість питань про відчуження майна в Криму потрапляють до єдиної великої справи, відкритої в березні 2014 року. Про це свідчить уже згаданий ЄРСР. Провадження відкрили за статтями, які стосувалися всього комплексу проблем, спричинених анексією. Там і захоплення споруд, і перешкоджання та погрози правоохоронцям, і викрадення та привласнення зброї, і порушення законів та звичаїв війни. Саме в межах цього провадження в Херсонському суді в липні та грудні 2017-го накладено арешт на майно Мінагрополітики та Державного управління справами в Криму. У переліку активів є вже згадане підприємство «Масандра», загальновідомий дитячий табір «Артек» і ще понад 40 об’єктів власності на півострові.
У звіті прокуратури Криму за перше півріччя 2018 року йдеться про арешти майна українськими судами на загальну суму 3,5 млрд грн. Встановлені збитки становлять майже 60 млрд грн. Також у звіті йдеться про сім кримінальних проваджень щодо привласнення 10 приватних майнових комплексів. Слід зазначити, що точна сума збитків України від втрати майна — питання, остаточно не вирішене. Генеральний прокурор Юрій Луценко в грудні 2017-го назвав суму в 1 трлн грн, а кількість тільки державних підприємств, які «націоналізували» на півострові, оцінив у майже 4 тис.
Станом на тепер арешти майна та юридичне визнання наслідків анексії українськими судами видається хоча й необхідним, але радше символічним жестом. Прямих наслідків для агресора та фактичних керівників українських активів такі рішення не дають. Однак ухвали та вироки набудуть реальної сили після повернення України до Криму. Тож належна інвентаризація через суди необхідна.
Читайте також: Шлях до Криму. Як європейські політики потрапляють на окупований півострів
Піти в Гаагу
Інший юридичний фронт проходить у міжнародних судових установах. Там Україна має значно кращі шанси отримати від Росії бодай фінансове відшкодування. 2 травня цього року Постійний третейський суд у Гаазі виніс рішення по справі за позовом 18 українських компаній і приватної особи до Росії. Більшість компаній походять із Дніпра та пов’язані з Ігорем Коломойським і Геннадієм Боголюбовим (деякі офіційно належать цим відомим українським олігархам). Приватна особа, що долучилася до позову, — Олександр Дубілет, колишній голова правління ПриватБанку.
Досі на веб-сайті суду розміщено тільки травневий прес-реліз, у якому йдеться про те, що арбітри справді винесли рішення по справі, яку слухали від 2015-го. Деталей немає. Однак українські посадові особи майже відразу розповіли про перемогу. «Росія має виплатити компенсацію в обсязі $159 млн постраждалим компаніям, а також компенсувати видатки, пов’язані із судовим розглядом», — прокоментувала рішення заступниця міністра закордонних справ Олена Зеркаль на сторінці у Facebook. Вона відповідає у відомстві за всі міжнародні судові процеси України проти РФ, які ведуть на рівні МЗС. Схоже повідомлення про присуджену українським компаніям компенсацію розмістили й на сторінці Представництва президента України в Криму. Щоправда, там зазначили цифру в понад $140 млн. Ці повідомлення навряд чи слід ставити під сумнів з огляду на заяви російських посадовців. Зокрема, член Комітету з міжнародних справ Ради Федерації Сєрґєй Цеков назвав рішення суду в Гаазі політизованим і додав, що українські компанії не виганяли з Криму, а претензії до Росії надумані.
В історії з Третейським судом у Гаазі можна передусім виділити три деталі. По-перше, українські компанії оскаржили не сам факт захоплення активів, а порушення Росією двостороннього інвестиційного договору (ДІД) з Україною. «Позивачі стверджують, що РФ порушила свої зобов’язання, які випливають із російсько-українського ДІД, шляхом ухвалення з серпня 2014-го заходів, які перешкоджали їхнім інвестиціям у розташовані в Криму об’єкти нерухомості і в результаті призвели до експропріації цих інвестицій», — ідеться в повідомленні суду.
Читайте також: П’ять китів. Якими є економічна вага та особливості найбільших міст України
Друга деталь полягає в тому, що це рішення може стати першою ластівкою серед багатьох аналогічних. У Третейському суді в Гаазі на розгляді ще п’ять справ за позовом українських компаній, які вказують на порушення того самого інвестиційного договору. Серед них є й державні: Нафтогаз, Укртрансгаз, Укрнафта і націоналізований ПриватБанк. Окремо відомо про справу за позовом Ощадбанку до Росії в іншій установі — Міжнародному комерційному арбітражному суді в Парижі. Там сума позову становить $1,1 млрд. Важливо те, що перелік може суттєво побільшати після першого позитивного для українських підприємств вердикту. «Нам відомо, що коло компаній, які готують аналогічні позови, стає все більшим. Заохочую усі компанії, які втратили майно в Криму, активно боротися за компенсацію втрат», — зазначила Зеркаль, коментуючи вже згадану ухвалу в Гаазі.
Нарешті третя деталь полягає в позиції, яку зайняла в цих процесах Росія. В усіх позовах у Гаазі російська сторона заявила про невизнання юрисдикції Третейського суду щодо вимог позивачів. Окрім того, РФ відмовилася призначити на власний вибір одного з трьох арбітрів, як це передбачено умовами.
Одразу після рішення на користь України розпочалися суперечки щодо його виконання Росією. За словами Зеркаль, Конвенцію про визнання та виконання арбітражних рішень підписали 150 країн включно з РФ та Україною. І якщо на території самої Росії суди можуть посилатися на статтю Конвенції, яка дозволяє не виконувати рішення, що суперечать безпеці держави, то в інших юрисдикціях таке не спрацює. Там російські юристи можуть посилатися хіба що на неналежну поінформованість стосовно розгляду справи, однак довести це досить складно. Тож метою українських компаній стануть саме російські активи за кордоном.
Водночас є інший приклад — справа «ЮКОСа» проти Росії. Колишні акціонери російської ж нафтової компанії в тому-таки Постійному третейському суді в Гаазі виграли справу на $50 млрд. І вже почали стягувати активи на виконання рішення, однак Росії вдалося оскаржити його в Окружному суді Гааги. Після цього процес зупинився. Щоправда, і поведінка росіян була іншою: вони визнали себе стороною процесу. Наразі жодних повідомлень про оскарження ухвали в кримській справі немає.
На рівні ЄСПЛ
Окремо від цих проваджень стоять дві великі справи про порушення прав людини в окупованому Криму та на Донбасі, які перебувають на розгляді в Європейському суді з прав людини. Нещодавно їх передали на розгляд Великої палати: рішення винесуть 17 суддів замість семи, як у стандартних справах. За словами заступника міністра юстиції та уповноваженого в справах ЄСПЛ Івана Ліщини, це не означає швидкого вердикту. Зарано також казати й про обсяг відшкодування, якого вимагатиме Україна.
«Наразі Україна не вимагає сатисфакції, це зарано. Таке питання визначатиметься на етапі розгляду справи по суті. Зараз Росія стверджує, що справа не є прийнятною та суд розглядає саме це питання. Крім того, навіть коли справа дійде до розгляду по суті, то питання сатисфакції, найімовірніше, відкладуть до рішення по суті. Так було, наприклад, із Кіпром. Тоді спершу ухвалили рішення щодо прийнятності, потім по суті й тільки потому розглянули питання сатисфакції», — каже Ліщина.
Читайте також: Україна передала в ЄСПЛ дані про спецоперацію із захоплення Росією Криму – Мін'юст
Справу «Кіпр проти Туреччини» в ЄСПЛ розглядали 20 років: із 1994-го до 2014-го. Історія цього конфлікту чимось схожа на кримську. Ще в 1974 році турецька армія окупувала третину острова, а за дев’ять років на цій частині було проголошено протурецьку невизнану державу. Ліщина зазначає, що засідання по кримській справі може відбутися наприкінці цього або на початку наступного року. Він не береться точно прогнозувати, коли чекати рішення.
Великі справи по Криму та Донбасу стосуються всього масиву порушень Росією Конвенції з прав людини. Питання майна та власності там також не оминули. У цій справі Україна намагається довести систематичність порушень Росією прав, зокрема й майнових. Окремі ж історії стають радше ілюстрацією.
«Мова про системні порушення. Держава не представляє окремих заявників. Вона каже, що системно відбуваються ті чи інші порушення. До того ж є окремі форми порушень, наприклад коли відбирали власність в українських військових та моряків. Інша категорія порушення права власності — це так звана націоналізація, яка відбулася на території Криму. Однак ідеться не про окремі випадки, а про встановлення фактів системних порушень», — розповідає Ліщина.
Водночас навіть у разі рішення ЄСПЛ на користь України постане питання його виконання. Нині в Росії почастішали випадки, коли місцевий Конституційний суд постановляє ухвали про невиконання рішень Європейського суду. На думку Ліщини, Росія може обійтися й без цих прикрас і просто ігнорувати рішення. «Немає якоїсь «Європейської виконавчої служби», яка наклала б на Путіна штраф за невиконання рішення ЄСПЛ. Це більшою мірою добровільна дія Росії», — каже він.
Водночас заступник міністра додає: випадки, коли країни певний час не виконували рішень Євросуду, були, але всі вони в результаті дійшли до виконання. Так сталося й із Туреччиною в уже згаданій кіпрській історії, й у випадку з Грецією в 1960-ті роки, коли вона навіть тимчасово вийшла з Ради Європи. Обидві країни з часом усе ж таки почали виконання присудів.