Французький часопис Le Journal du Dimanche: «Крихка рівновага між сербами, боснійцями та хорватами — під загрозою. Старі демони повертаються Через 26 років після підписання Дeйтонської угоди, що поклала край найбільш смертоносному після Другої світової конфлікту на території Європи (100 тис. загиблих), над маленькою балканською країною навис привид нових протистоянь. У доповіді, що пролунала минулого тижня в Раді Безпеки ООН, старший міжнародний представник у Боснії, Крістіан Шмідт попередив про «найбільшу екзистенційну загрозу післявоєнного періоду». Джерелами загрози названі сербський сепаратизм та хорватський бойкот виборів.
Радіо Franceinfo: «Так звані «уповноважені кола» стурбовані ризиком нової війни між Федерацією Боснії та Герцеговини та Республікою Сербською… Нині країною керує німець Крістіан Шмідт, Верховний представник ООН. В управлінні державою він спирається на колегію з трьох президентів: хорвата Желько Комшича, серба Мілорада Додіка і мусульманина Шефіка Джаферовича. Боснія — це чотири парламентські асамблеї, 10 кантонів з одним парламентом на кантон, що становить загалом 14 парламентів і близько 135 міністрів. Там розміщений контингент збройних сил ЄС із 600 чоловік —EUFOR. Його мандат продовжено на 12 місяців… У цій країні поширена повсюдна корупція еліт, на рівні всіх трьох великих спільнот: православних сербів, хорватів-католиків та боснійських мусульман. Якщо б внутрішній конфлікт у цій країні відновився, він зачепив би весь Балканський регіон і насамперед — сусідні Косово, Чорногорію та Північну Македонію». Радійний сюжет повідомляє, що лідер боснійських сербів Мілорад Додік робить конкретні кроки до створення власне сербської збройної формації. «Крім суто етнічної підтримки, він спирається також на інших гравців: насамперед, на путінську Росію, міцно пов’язану з Сербією через православ’я та використання кирилиці; за тим — Туреччину під керівництвом Ердогана, яка «завжди готова» прийти на допомогу не лише одновірцям: нещодавно Ердоган прийняв у себе в гостях Мілорада Додіка… Щодо європейських інституцій, вони так і залишаються спостерігачами з балкону, що мовчки дивляться, як на їхніх очах розпочинається видовище, дуже подібне до війни в 1991році в Югославії, що сталась 30 років тому. Будапешт також надає підтримку Сербській республіці, Віктор Орбан називає Додіка своїм «близьким другом».
Читайте також: Балкани: економічне зростання на папері
«Більші зусилля адміністрації Байдена потрібні для того, щоб зберегти мир у Боснії», – пише Хамза Карчич, професор політології із Сараєвського університету, у своїй статті на сайті Foreign Policy про ниніншню ситуацію у Боснії і Герцеговині (БіГ). На його думку, єдиний крок адміністрації чинного американського президента, який має сенс у нинішній ситуації, – це очолити НАТО у передислокації місії до Боснії.
Науковець відзначає, що ЄС неефективно відповів на кризу у Боснії та Герцеговині. «Сили ЄС у Боснії і Герцеговині (EUFOR), які мають наглядати за військовою стороною виконання Дейтонських угод, є вкрай неадекватним способом стримування такого серйозного виклику безпеці», – пише Карчич, – У порівнянні з 60 тис. міжнародних миротворців на чолі з НАТО, які були розгорнуті для виконання домовленостей у 1995 році, місія EUFOR, яка має лише 600 військовослужбовців на території Боснії, недостатня. Присутність цього невеликого контингенту також мала контрпродуктивний вплив, заколисувавши боснійське населення фальшивим відчуттям безпеки, приблизно так само, як це зробив голландський батальйон у Сребрениці в 1995 році». Саме через це нині боснійці покладають надії на втручання американців.
І внутрішні, і зовнішні спостерігачі відзначають, що Боснія сьогодні знаходиться на межі найсерйознішої кризи післявоєнного періоду, пише Карчич. На його думку, цю кризу підігрівають дії однієї людини: Мілорада Додіка. На початку жовтня лідер боснійських сербів і член тристороннього президії Боснії та Герцеговини оголосив про плани, які в усьому, крім назви, рівнозначні відокремленню. Науковець вважає, що стратегія Додіка цілком проста: підірвати та зруйнувати державні інституції Боснії, водночас розбудовуючи як потенційну державу Республіку Сербську, де домінують серби, — одну з двох адміністративних одиниць післявоєнної Боснії разом із Федерацією Боснії та Герцеговини.
Лідер боснійських сербів збирається прийняти законодавство, який заборонятиме діяльність державних поліцейських, спецслужб та судових органів на території Республіки Сербської і започаткувати свої власні паралельні інституції.
«Проводячи політику створення паралельних центрів влади, Додік наслідує те, що робили лідери боснійських сербів під час війни рівно 30 років тому, восени 1991 року. Результатом стала спроба відділення у 1992 році, і багато хто в Боснії побоюється повторення цього ж у наступні місяці», – відзначає Карчич.
На думку дослідника, на сьогодні НАТО не потребує нових планів розгортання своїх військ, оскільки ті, до яких вдавалися у 1995 році були ефективними. «Місія 1995 року була надзвичайно успішною. Переважаюча присутність військ НАТО — і зокрема американських — була серйозним стримуючим фактором, який фактично не дав Боснії повернутися до війни», – пише Карчич.
Читайте також: Форпост Саудівської Аравії в Європі
«Сербський політичний важковаговик, який роками експлуатував етнонаціоналістичні почуття, щоб претендувати на більшу владу, публічно обіцяє розколоти свою країну, погрожуючи розпочати наростаючий конфлікт. Захід, заклопотаний власними проблемами, ледве це помічає. Ні, це не Югославія 1991 року. Це Боснія і Герцеговина сьогодні», – пише відомий журналіст та дослідник Сречко Латал на сторінках The New York Times.
Як і Карчич, Латал відзначає, що країна нині на порозі розколу і основна вина у цьому лежить на лідерові боснійських сербів Мілораду Додіку, а також на ЄС та США, які упродовж 15 років поволі зменшували свою присутність у регіоні. «За їх відсутності конкуруючі іноземні впливи — насамперед Росія — заполонили цей вакуум, надаючи сміливості автократичним лідерам і дестабілізуючи регіон», – зазначає Сречко Латал.
Окрім того, ключове місце у БіГ зайняв етнонаціоналізм. І його виразником є не лише Додік та боснійські серби – боснійці-мусульмани, найбільша етнічна група, агітували за унітарну державу, а боснійські хорвати вимагали створення автономної хорватської області.
Латал пише, що Додік, якого раніше підтримували і вважали ліберальним політиком у США, почав вдаватися до сепаратизму лише після того, як отримав «зелене світло» від Росії. У той же час боснійські мусульмани, не маючи підтримки західних держав, звернулися по неї до Туреччини, а боснійські хорвати – до Хорватії. Усе це, на його думку, дуже небезпечно.
«США та ЄС, схоже, втратили свої інституційні спогади про ціну, яку вони заплатили — життями солдатів і мільярдами доларів від платників податків — за припинення кривавих воєн на Балканах 90-х років», – зауважує журналіст і додає, що найгіршого можна буде уникнути, якщо вони знову займуться цією проблемою. «Вони мають відродити свою стратегію батога і пряника, поєднуючи санкції, поступки та фінансові ресурси, яку вони успішно застосовували на Балканах у минулому», – резюмує Латал.
Радіо France Inter також відзначає російський фактор: «щоб продовжити на рік перебування збройного контингенту ООН на території Боснії, ООН мусить піти на поступки Росії, яка недобре ставиться до приїзду до регіону двох нових дипломатів, надісланих США та ЄС». Радіо надає слово антропологині Алін Като, яка спеціалізується на боснійській тематиці. “Глобальна корупція в країні призвела до стагнації, що тривала 26 років, – пояснила Алін Като. – Створення сербської військової структури — це дуже серйозний крок. У міжнародній спільноті намагаються «втихомирити» Додіка, замість шукати реального рішення проблеми. Євросоюз засмучений кількістю марно витрачених мільярдів, США делегували представника — зустрітись з тими самими особами, з якими вони вже зустрічаються впродовж 25 років. Йдеться про етно-націоналістичні еліти, що фактично захопили весь контроль над країною. Росіяни ж мають у своєму розпорядженні необмежений простір, з якого вони можуть дестабілізувати регіон, що відповідає їхнім інтересам з самого початку, і що вони роблять не тільки шляхом провокаційних декларацій російського посла, але й використовуючи механізм права вето в ООН».
Читайте також: Обов’язок захищати
Комісар Ради Європи з прав людини Дуня Міятовіч на сайті видання EUObserver закликає до деескалації в Боснії та Герцеговині «поки не пізно».
Як пише Міятовіч, яка сама за походженням боснійка із Сараєво, відзначає, що у країні серйозно посилилася риторика розпалювання війни. «Для тих, хто пережив звірства югославських воєн у 1990-х, ця картина зрозуміла і дуже знайома», – пише вона, – «Я одна із них. Народившись у Сараєво, я була свідком тонких способів переконування людей націоналістичним дискурсом. Війни 1990-х були прямим наслідком публічного дискурсу, який запровадив наратив «Ми проти Них» і призвів до дегуманізації «Іншого» та маргіналізації антивоєнних голосів».
Комісар Ради Європи пропонує чотири нагальні кроки, які покликані допомоги якомога швидше вирішити нинішню ситуацію:
По-перше, конституція Боснії та Герцеговини та виборче законодавство мають бути позбавлені дискримінаційного характеру та стати інклюзивними. Зміна конституційної системи – необхідна.
По-друге, потрібно припинити використання мови ворожнечі, заперечувати геноцид та прославляти військових злочинців.
По-третє, потрібно якнайшвидше покращити якість життя, яка погіршилася у час пандемії.
По-четверте, ЗМІ мають відігравати позитивну роль у цьому процесі, а не перетворюватися на інструмент воєнної пропаганди, як це було раніше.
Щоденний часопис Libération публікує репортаж з маленького села Прача, «перерізаного невидимим кордоном», що розділяє два утворення країни: Федерацію Боснія і Герцеговина та Республіку Сербську. «Схована за горами та туманами Прача має на своїй землі, зовсім поряд, мечеть та православний монастир, – розповідає Libération. Тут також пролягає межа, прокладена смертоносною ідеологією етнічних чисток… Мову ворожнечі відновлює апологет етнічного розбрату Мілорад Додік, якого надто довго серйозно не сприймали, попри те, що авторитарний лідер боснійських сербів керує своєю маленькою Республікою Сербською майже 20 років». Часопис цитує мешканців села, які кажуть, що варто статися «одному-двом інцидентам», і війна може розпочатись знову.