Тяжкими й невеселими є будні автократа, чия країна сповзає в дедалі глибшу економічну кризу. Прості люди не можуть купити м'яса, бо останнє зникло з базарів і крамниць, не можуть поїхати на відпочинок навіть до сусідніх країн, бо не мають змоги поміняти свої рублі на інші валюти, а тут ще світ волає про політичних в'язнів, а вони ж є «негідниками» і «європейськими запроданцями». Президент Білорусі Аляксандр Лукашенка, опинившись у де-факто глухому куті, заявив, що готовий сісти за стіл переговорів із опозицією та представниками ЄС і Росії: «Я, як голова держави, пропоную всім розсудливим і люблячим свою країну людям, до якого б політичного табору вони не належали, сісти за "круглий стіл", подивитися один одному в очі і реально оцінити, хто чого вартий і що може зробити для поліпшення ситуації в країні». Він закликає до «відкритої дискусії», лише за допомогою якої на противагу «погромам зі зброєю у руках» можна вирішувтаи спільні проблеми. «Нехай вони (ЄС. – Ред.) заодно подивляться, хто у нас чого вартий, які ідеї висуває, які цілі перед собою ставить. Ми абсолютно відкриті і готові дати їм таку можливість», – сказав Лукашенка.
Читайте також: Що постане на місці "останньої диктатури Європи"?
Білоруські опозиціонери та громадські діячі ставляться до цієї заяви по-різному. Одні не вірять уже абсолютно нічому й не сприймають ці заклики серйозно. Інші — ставлять насамперед дві умови: владу мають представляти нові, свіжі обличчя, не заплямовані переслідуванням опозиції в попередні роки, і перед тим, як сідати до столу, потрібно звільнити всіх без винятку політичних в'язнів. А то, виходить, що круглий стіл доведеться проводити в колоніях і тюрмах.
Нагадаємо, що раніше Лукашенка назвав європейських лідерів, які запровадили санкції проти білоруських чиновників та його особисто, «негідниками й покидьками». І ось сьогодні він готовий сісти з «покидьками» за один стіл, щоб отримати від Заходу жаданні кредити. Тиждень запитав думку відомих опозиційних політиків і громадських діячів в Білорусі про можливість «польського сценарію» в Білорусі — круглого столу за участі влади й опозиції, що змінить хід історії країни.
Аляксандр Мілінкєвіч, лідер руху «За свободу», єдиний кандидат у президенти від демократичних сил на виборах 2006 року
Я завжди дотримувався позиції, що еволюція краща за криваву революцію. Ми також виступали за діалог. Але влада не йшла на нього, не поважала опозицію, бачила в ній головного ворога. Зараз ситуація в країні вельми складна, особливо в економіці, у фінансах.
Для того, щоб провести серйозні структурні реформи в Білорусі, потрібен партнер – ним має бути ЄС. Він висуває вимогу демократизації, зокрема представлення опозиції в місцевій владі, у парламенті, вимогу проведення вільних виборів, утвердження свободи медіа. І влада сьогодні не може йти вперед без виконання цих вимог. Реформи дорого коштують. Крім того, в країні є політичні в'язні. Умовою покращення відносин з ЄС європейські лідери називають визволення абсолютно всіх політв'язнів.
Наша позиція така сама. Ми не маємо такої ілюзії, що влада раптом захотіла б встановити демократію замість авторитарного режиму. Вона не буде робити цього добровільно. Але умови сьогоднішнього дня примушують її до цього кроку. Окрім того, для нас вельми важливо, щоб усе ж таки реформи відбувалися, бо без них ми не збережемо свій політичний і економічний суверенітет.
Наша залежність від Росії є критичною. Важливо, щоб Білорусь залишилась самостійною країною, могла обрати європейських шлях розвитку і переходила від авторитаризму до демократії. І такі приклади в історії Європи вже є: у Польщі був круглий стіл. У нас ситуація є інакшою, але певні аналогії можна робити. Це були лише слова Лукашенки. Зараз я вважаю, що Росія повинна, по-перше, випрацювати єдиний підхід і говорити одним голосом, ми повинні скласти свою стратегію, визначити свої цілі, що ми жадаємо змінити в країні. Тоді влада паралельно зможе готувати команду для переговорів. Без такого круглого столу вельми важко перейти від жорсткого протистояння до спроби шукати можливості порозуміння, коли на кону доля країни.
Уладзімір Някляєв, письменник, опозиційний кандидат у президенти на виборах 2010 року (був засуджений до двох років ув'язнення з відтермінуванням на два роки)
Лукашенка говорив і раніше про контакти і з ЄС, і з Росією, і зі Сходом, і з Заходом. Насправді нічого не робиться, Білорусь перебуває в ізоляції, в економічній кризі. Пропозиції як такої не прозвучало. Це пропозиція про пропозиції. Бо реально щось пропонують тоді, коли говорять про зміст діалогу, час, формат, регламент, учасники, підсумкові документи, які можна підписати чи ні. А поки що це спроба обманути.
Насамперед, мали б відбутися переговори між владою та опозицією, а вже після того можна залучати ЄС, Росію. Спочатку треба вирішити внутрішні політичні питання, визволити всіх, кого він засадив до в'язниці, лише після цього можна говорити. А предметом перемовин може бути тільки початок політичних реформ. Більше немає, про що говорити. Цього вимагає ситуація.
Коли не почати такі реформи, неможливо буде почати реформи економічні, а якщо їх не проводити, то не можливо вийти з кризи. Але про це він говорити не хоче. Він хоче, щоб якимось чином опозиція допомогла йому — тобто сядьмо за стіл і погляньмо, хто чого вартий, хто настільки крутий, що може у МВФ узяти стільки-то мільйонів. От тоді ви патріоти. Поки що серйозної взаємодії з політичною опозицією, з громадянським суспільством з боку Лукашенки немає ніяких. Є зневага. Він говорив, що не допустить виступів із зброєю у руках, а ніхто й не виступав збройно. Все перекручує догори дригом. Поки що в цій людині нічого не змінилося. І я ніяких реальних результатів від його заяв не очікую.
Алєсь Пушкін, художник, громадський діяч
Лукашенка сказав, що ті, хто хоче добра для Білорусі, мають сідати за круглий стіл. Зауважте, це вельми важливий акцент. Тобто припускається, що не всі діячі білоруської опозиції живуть так, що їхні справи служать покращенню ситуації в Білорусі. Приміром, Анатоль Лябєдзька їздив за кордон і просив запровадити проти режиму Лукашенки економічні санкції.
Офіційні засоби масової інформації це подавали таким чином, що, погляньте, як опозиція не хоче, щоб ми добре жили – вони хочуть погіршення рівня життя власного народу. Нині ми маємо проблеми. Деякі товари стали менше купляти. Я працюю в глибинці, в містечку Бобр, Крупський район, Мінська область. Тут лісничі кажуть, що вони раніше постачали кубометр лісу за $60, зараз їм платять тільки $30. Всі стогнуть і проклинають чомусь не режим, а тих, хто оточує Білорусь і на Заході, і на Сході. Клянуть зараз Росію, вона, мовляв, «падлюка» не хоче газом поділитися.
Ідея сісти за круглий стіл усім, хто хоче добра своїй країні, за суттю своєю правильна. Тільки чи є довіра до нього? Довіри вже до Лукашенки нема. І мені хотілося б, щоб круглий стіл відбувся, але на нього від влади вже прийшли б якісь інші люди, приміром, екс-прем'єр-міністр Сяргєй Сідорскі.
Також я вельми поважаю губернатора Мінської області Бариса Батура. Коли б за стіл переговорів сіли б нові політичні діячі від уряду, то, звісно, було б і більше довіри до нього з боку опозиціонерів. А коли круглим столом керуватиме той же Лукашенка чи голова його адмінстрації Уладзімір Макєй, то мала ймовірність, що будуть якісь результати.
Ми потребуємо цього круглого столу, бо ми в дуже важкому, у вкрай важкому економічному становищі. До речі, і на регіональному, і на місцевому рівні ідея круглого столу є дуже корисною. Якби в моєму рідному містечку мене запросив голова адмінстрації для участі в круглому столі, я би пішов, але за умови, що з боку держави туди прийшли б нові люди. Однак я думаю, що не всі опозиціонери бажають добра Білорусі. Вони просто жадають зміни влади, щоб вона перешла до нових кланів. І ця їхня нова Білорусь так само буде небілоруською, так само буде переділ сфер впливу й власності.