Будь-які репортажні фотографії з війни схожі одна на одну, немов дві краплі крові. Якщо йдеться про бойові дії, ще можна розрізнити марки танків та стрілецької зброї, коли ж у кадрі мирне населення, що потрапило під бомби, дуже легко переплутати Бейрут, Грозний, Цхінвалі та Ґорі. Старших українців війною не здивуєш, вони її ніколи не забудуть. Молодші уявляють її переважно за американськими фільмами, де руїни мальовничі, а трупи нестрашні. Зруйноване місто – немов розпанахане тіло, назовні лізе фізіологія життя. Побут навиворіт: оголені квартири, бетонні уламки, ганчір’я, що вчора було парадним одягом, брухт, який учора був автівкою. Нерухомі тіла на вулиці, де нібито їм не місце. І ще: ані кіноекран, ані телевізор, ані журнальна шпальта не здатні передати сморід, який стоїть у повітрі після авіанальоту чи артобстрілу. Для молодих усе це абстракція. Поки що. Молімося.
ФОТО: REUTERS/ДАВІД МДЗІНАРІШВІЛІ
ФОТО: REUTERS/ГЛЕБ ГАРАНІЧ
ФОТО: REUTERS/ДАВІД МДЗІНАРІШВІЛІ
ФОТО: REUTERS/ДЄНІС СІНЯКОВ
ФОТО: REUTERS/ДАВІД МДЗІНАРІШВІЛІ