Крізь вітри: шлях аеророзвідниці Чарлі в боротьбі за українську свободу

Еволюція операторських навичок Чарлі

— Арм! — коротким вигуком аеророзвідниця Чарлі сповіщає своєму колезі про запуск моторів FPV-літака, що він тримає в руках. — Автолаундж!

«Вжу-у-ух», — активізовується дрон і готовий злітати. Колега тримає літачок на витягнутих руках, а тоді кидає його за свою спину, злегка вигнувшись. Дрон цілеспрямовано летить у небо й розносить своє дзижчання в просторі.

У травневий полудень південно-східний вітер розбушувався до показника 26 км/год. За правилами оператори БПЛА літають дроном при швидкості вітру до 15 км/год. Однак сьогодні це не зупинило аеророзвідників крайній раз потренуватися злітати й сідати дроном, адже вони завершують курс із володіння новим для них видом БПЛА — FPV-літаком.

— Давай, пролети трішечки, — підтримує Чарлі спокійний колега в тактичних окулярах з різнобарвним склом. — Сідаємо проти вітру. Якщо ми кидали туди, то звідти маємо й прийти.

У деревʼяній альтанці для тренувань Чарлі сидить на табуретці за столиком з монітором, куди уважно вдивляється, наче грає в S.T.A.L.K.E.R. 2 в день його випуску, та повільно відхиляє стіки пульту. Вона пролітає зазначене коло й готується до посадки. Через поганий звʼязок унаслідок сильного вітру екран час від часу транслює тільки піксельне й туманне зображення з дрона.

— Бери правіше, метляє його сильно, — підказує експресивний та огрядний аеророзвідник.

— Правіше? У мене вже он яка висота, — відповідає зосереджена Чарлі.

— Правіше. Тротлу стільки не треба (throttle — газ; відповідає за потужність моторів дрона. — Авт.), — кращим за валерʼянку тоном відповідає колега в барвистих окулярах.

Чарлі смикає лівий стік пульта й далі плавно приземляє дрон.

— Лівіше, лівіше. Ти зараз нам за спину залетиш, — попереджає експресивний напарник.

— Добре. Тротл забирай, і від себе, — допомагає оператор в окулярах.

— Я нічого не бачу, — скаржиться на монітор Чарлі.

— Ой-ой-ой, ти за спину нам залітаєш, — застерігає огрядний аеророзвідник. — Зараз буде ДТП.

Чарлі хутко реагує, летить праворуч і набирає висоту, щоб зручніше приземлитися. Їй удається посадити борт, але звʼязок обривається, тому йти на пошуки літачка доводиться без відомостей про його координати.

Операторка вирушає до поля по дрон, занурюючись в обійми холодного відчутного вітру. Сміливим кроком прямує все далі дорогою, попри свої можливі внутрішні переживання, помилки та страхи. Чому Чарлі обрала шлях аеророзвідниці? Звідки він починається?

Адаптація в аеророзвідці

Повномасштабне вторгнення Росії на територію України розпочинається з раптового гриміння вибухів і ревіння сирен, у передбаченнях яких синоптики, на жаль, безсилі. Тоді майбутня аеророзвідниця Чарлі замислюється над тим, чим могла б бути корисною в захисті своєї країни.

— Мене часто питають, чому я пішла служити, — розповідає Чарлі. — Я наводжу таку аналогію: уявіть, що ваша дитина хворіє тоді, коли вам треба йти на роботу. Що ви робитимете: рятуватимете свою дитину чи працюватимете?

Операторка відчуває, що захищати Україну — це її пріоритетне завдання. Вона знаходить оголошення про набір у школу пілотів БПЛА. Рішуча думка спробувати дає початок історії аеророзвідниці. Спершу жінка навчається літати мавіком, а в період служби й далі шукає курси з пілотування іншим видом БпАК. Згодом Чарлі запалюється бажанням розібратися, як працюють БПЛА, щоб здобути глибших знань у сфері пілотування та відчути більше впевненості в роботі. Як наслідок, військовослужбовиця вперше самостійно складає FPV-дрон на спеціальному курсі.

— Не скажу, що пілотування мені легко давалося, — щиро визнає Чарлі. — Треба було переборювати страхи й здобувати нові навички. Але із часом почала отримувати задоволення від процесу.

Попри те що Чарлі ніколи раніше не цікавилася компʼютерними іграми, робота з дронами їй подобається. Коли операторка летить мавіком, то отримує насолоду від спостереження за великою кількістю деталей, а тоді як працює з FPV-дроном, то радіє, що безпосередньо вражає ціль. Аеророзвідниця ще досліджує своїми відчуттями процес керування FPV-літачком, де треба підлаштовуватися під вітер та політ дрона. Вона отримує задоволення від того, що асоціює себе з пілотом справжнього літака.

Перед першою поїздкою на бойове завдання аеророзвідниця обирає позивний і розгублено замислюється.

— Який позивний? Що за позивний? — соромʼязливо сміється операторка, згадуючи цю мить. — Думала про всякі квітки, але це не унікально.

З 2012 року операторка БПЛА почала цікавитися палеонтологією. Черпати знання лише з книжок їй було недостатньо, тому додатково їздила Україною в пошуках скам’янілостей. Із часом аеророзвідниця захопилася біографією Чарльза Дарвіна, де навіть у його допитливості й наполегливості впізнавала себе. Так зʼявився її позивний Чарлі.

Після навчання вона з побратимами вирушає на бойові завдання поблизу лінії зіткнення. Оператори приїжджають на місце роботи. Їм виділяють будинок, щоб вони могли перебути там деякий час. З побутом складно, оскільки зазвичай такі закинуті будівлі не мають водопроводу, опалення, проте з дахом. Після приїзду аеророзвідники розподіляють обовʼязки: викопують туалет, облаштовують літній душ та створюють терпимі побутові умови. Однак коли аеророзвідники вирушають на бойові завдання, то вже не обладнують ніяких зручностей, а переховуються в окопі.

— Якщо вибіг з нори вмитися, то просто молишся богам, щоб тебе ніхто не помітив, — оповідає Чарлі.

Аеророзвідникам важливо замаскувати їхні рухи й обладнання. Людину, яка не рухається, складно помітити з будь-якого БПЛА, можна лише наблизити фокусну відстань камери до місця й придивитися до обʼєкта чи субʼєкта, якщо є відомості про нього. Однак без цих знань дрон нікого не бачитиме.

Крім цього, операторам треба стежити за променями сонця, оскільки будь-який блискучий предмет, наприклад антена, може видати їхнє розташування.

Прогрес у пілотуванні

Зі свистючим гуркотом відчиняються навстіж деревʼяні двері альтанки, даючи дорогу травневій хурделиці, яка миттєво штовхає нас у спини. За нею заходить Чарлі після успішних пошуків літачка серед поля. Шкіра її щік легко рожевіє від холодних вітряних дотиків. Довге біле каре менш пропорційно шикується вздовж тонкої шиї та плечей у сірій флісовій кофтині.

— Я його амбітно перекинула, — пояснює Чарлі, як приземлила дрон.

— Але ти там і сіла, куди заходила, — заспокоює її експресивний колега, який порався із розміщенням антени. — Начебто вже й антена розвернулася. Але може її все ж таки вужче підняти?

— Підніми, — відповідає побратим в окулярах.

— Пульт включили? — запитує високий оператор.

— Так.

З пульта лунає перший звук «пі», далі швидко долучаються наступні чотири техноноти підряд «пі-пі-пі-пі», і завершує цей операторський лад протяжний «пі-і-і». Пульт забіндився з дроном і приготувався керувати польотом літачка.

— Сенсор нормальний. Стабілізація гарна, — озвучує перевірені показники пілот. — Арм, даю газ.

«Вжу-у-ух» — коротко прогуділи мотори, які перевіряли на справність.

— Дізарм, — повідомив оператор про вимкнення моторів після перевірки.

Розпочався процес підготовки до наступного тренувального завдання.

Основні бойові доручення Чарлі — це розвідка й коригування. Її спецпідрозділ забезпечує вхід та вихід українських груп, коригує артилерію і спостерігає за шляхами ворога, щоб їм перешкодити. Працюватиме дронами по ворожій техніці, якщо наші військовики потраплять у небезпеку.

Чарлі розповідає, що 90 % часу робота успішна, якщо оператор виконав завдання й не втратив борт або загубив найменшу кількість дронів.

— Коли тобі вдається відпрацювати зміну без того, щоб в ефір кричали, яка ти нехороша людина, бо в тебе щось не вийшло, — усміхається Чарлі, — то це вже успіх.

У розвідці й коригуванні важливо, щоб пташка висіла в зоні інтересу. Для цього мають заздалегідь подбати про техніку, щоб була робоча й заряджена. Треба розібратися з антенами, щоб звʼязок не глушили, перевірити боєприпаси, щоб вони долітали, розривалися, вражали ціль і водночас були безпечними для побратимів, які прикріплюють їх до дрона.

— І коли все це спрацьовує, то розумієш, що десь боги над тобою змилувалися, адже зробив усе вчасно і як треба, — піднесено розповідає аеророзвідниця. — Відчуваєш радість і перемогу. Головне, щоб в азарті не наробити помилок. Треба взяти себе в руки й зрозуміти, що свято завершилося. Береш пульт і далі летиш.

Місія, коли Чарлі найбільше себе відчувала на підйомі, була повʼязана з ураженням складу БК. Її команда досліджувала певний сектор і в однім місці, серед лісу, відстежила дії ворога. Однак постійно спостерігати за однією точкою вони не могли, оскільки мали перевіряти вузлові місця, де міг зʼявитися ворог. Та операторам пощастило, що до лісу навели артилерію.

— Велика проблема — коли ти спостерігаєш за ворогом і так хочеш щось туди притулити, але не маєш засобів ураження, — аеророзвідниця передає своє стримане бажання тільки словами, але далі каже вже із захватом у голосі: — А тут наче зійшлися зірки, що можна коригувати артилерією. Воно довго горіло й дуже красиво. Моя команда була щаслива. Мені складно передати це відчуття. Тобі здається, що зробив щось дуже потрібне, адже все, що там горить і детонує, не завдасть шкоди нашим хлопцям, а ворогу буде значно складніше.

Найнебезпечніша ситуація на бойовому завданні — це коли треба працювати біля однієї точки тривалий час. На третій-четвертий день оператори починають розуміти: хоч як вони ховалися й маскувалися, найімовірніше, ворог їх уже змалював, як кажуть аеророзвідники.

Військовослужбовці уважніше прислуховуються до виходів і до роботи артилерії. За спостереженнями можуть передбачити, чи летить снаряд до них.

— Якесь восьме-десяте відчуття підказує. Коли розумієш, що летить у твій бік, — весь напружуєшся, — дивується Чарлі власній інтуїції.

З нею аналогічна ситуація вже траплялася. Через затримку на локації та нестачу можливостей рухатися обабіч неї, в укриття її команди було пряме влучання двома КАБами. Операторів засипало землею. Чарлі та її побратима вдалося відкопати. В аеророзвідниці була середня контузія й черепно-мозкова травма. Побратим, який у момент прильоту керував мавіком, дістав важкі осколкові поранення ніг.

— Але всі живі, і це велике щастя в таких ситуаціях, — видихає операторка.

— Страшно, — кажу я, приголомшена почутим.

— Я з вами розмовляю, і мені теж стає моторошно, — погоджується тихішим тоном Чарлі, — але коли ти працюєш, то просто не реагуєш, тому що для пілотування важлива концентрація.

Чарлі залишається сильною, бо розуміє потребу виконати місію, від якої залежить життя побратимів, українців та українок, а також завдяки підтримці тих, хто поруч, спілкуванню й запитанню «як ти там?».

— Коли виконую завдання, я вся в моніторчику, і хай весь світ зачекає, поки стою, борюся з вітром, намагаюся щось розгледіти й тримати все під контролем. А коли завершую місію, розслабляюся й думаю: «Божечки, алілуя, я це зробила».

Емерджентність особистості Чарлі

Після завершального уроку й зборів апаратури навчальна група вирушає на спільний обід до придорожнього ресторану, щоб відсвяткувати успішно пройдений навчальний курс. Історії з військового досвіду, технічні рекомендації та локальні жарти перемішуються з паром від теплих страв: хека, чанахі, пельменів, печеної картоплі. А замість вишеньки на торті застілля прикрашає тарілка сала до українського напою, що зігріває.

У батальйоні на бойовій посаді Чарлі була єдиною жінкою. Під час роботи вона зрозуміла, що жінці треба робити більше, ніж чоловіку, щоб до неї ставилися як до серйозної бойової одиниці: ретельно опрацьовувати навички на симуляторі, аналізувати й усувати помилки, бути ініціативною, досягати поваги та довіри в спілкуванні з побратимами.

— Я відчула, що мене прийняли вже за свою після першого складного для всіх завдання, — ділиться Чарлі. — Мої побратими побачили, що я не злякалася, була поруч із ними, напоготові робити все, щоб виконати завдання. Ті, хто були зі мною в реально загрозливій ситуації, досі до мене тепло ставляться. Але військовий організм великий. Поки ти зі всіма не попрацюєш і не доведеш, що ти варта довіри й поваги, то само собою це не вийде.

Чарлі зазначає, що під час бойових дій важливо вміти зберігати внутрішній спокій, щоб ніхто не міг його порушити не тим поглядом, словом чи дією. Також вона зробила висновок: менше говорити про почуття, адже у військових колах про це не ведуть бесід і є межа у відвертому спілкуванні.

— Якщо чесно, я вже скучила за жіночою спільнотою, — ностальгічно всміхається операторка.

Однак аеророзвідниця навчилася більше розуміти специфіку спілкування у війську й тепер легше почувається в робочому колективі.

— У мене завжди був по життю принцип йти на свій страх. Те, що страшно, — це точка твого зросту.

До повномасштабного вторгнення Чарлі працювала юристкою та звикла бути компетентною у своїй справі. Тепер вона освоїла нову та раніше зовсім невідому для неї сферу й розвивається в ній далі.

— Почала все з нуля, — зі здивуванням від власних слів розповідає Чарлі. — Часто хочеться залишити те, що не вдається, і повернутися до своєї звичної справи. Але тут зʼявилися нові відчуття, коли ти не боїшся чогось не знати й не вміти. Вони дали мені силу й упевненість розвиватися далі в напрямі аеророзвідки та зрозуміти, що немає нічого неможливого.

Після підвищення кваліфікації в пілотуванні та командного святкування аеророзвідниця Чарлі у веселому настрої збирається в дорогу, щоб повернутися до свого полку й узятися за виконання нових бойових місій.

---

Текст написали в межах суспільно орієнтованого навчання Школи журналістики та комунікацій УКУ