Крізь нетрі до планет

Культура
31 Липня 2011, 09:14

Фріда Пінто грає з Джеймсом Франко в стрічці «Повстання планети мавп». Франко дісталася роль науковця, який необачно створює шимпанзе з людськими емоціями і розумом. Він закохується в приматолога Каролін, яку грає Пінто, і пара ростить мавпу Цезаря як власну дитину.

«Повстання планети мавп» – фантастична історія. Це один із найкращих сценаріїв, які я читала 2010 року, мені відразу захотілося зіграти у фільмі. Моя героїня Каролін вивчає поводження шимпанзе, спостерігає за моделями поведінки тварин і схожими рисами між ними і людьми.

Каролін – це голос розуму в цій історії. Мені дуже подобається те, що вона багато говорить про етику, є однією з тих, хто хоче вислухати протилежний аргумент, а це трапляється дуже рідко. Коли більшість людей мають якісь усталені уявлення, то зазвичай не бажають поглянути на щось під іншим кутом зору, їхнє переконання ніколи не похитнеться. Каролін намагається втримати баланс між позицією чоловіка, якого кохає, і власною.

Класний режисер необов’язково має бути визнаним, він може бути дебютантом. І все одно залишатися абсолютно геніальним. Досвід – це одне, але є ще вроджений дар, як-от у Руперта Ваятта. Тому я не відчувала, що працювала з режисером, який зняв тільки один фільм (попередня робота Ваятта – «Утікач». – Ред.). Він дуже впевнений і знав, що робить. Добре, коли можна довіритися комусь.

Є речі, які не створені для того, щоб з ними гралися. Їх просто треба мати в житті й цінувати. Вони приносять якийсь біль, але є певний рівень прийняття цієї болючої ситуації, коли кажеш: «Нехай, мені це дано, і я мушу скористатися ним сповна». Наука – це щось неймовірне, але дещо не варто чіпати, і тут ще й великий духовний елемент. Треба робити так, щоб врешті не було мук сумління, а наука має таку здатність – робити людину безжальною в якомусь розумінні й штовхати її на експерименти, які можуть цілковито змінити людство. Тому мені подобалося грати Каролін, подобалося запитувати, чи правильно те, що ми робимо з Цезарем, чи ні? 

Я вимоглива щодо сценаріїв, і це справедливо, бо «Мільйонер із нетрів» (дебютна кіноробота Фріди Пінто. – Ред.) – абсолютно неймовірна стрічка, повторити щось схоже було б майже нереально. Якби ми з Девом Пателем знову знімалися в історії кохання, то її постійно порівнювали б із «Мільйонером». Магія того фільму була особливою, і ми хочемо залишити її тільки з ним.

У мене чимало захоплень, але не вдається займатися всім. Багато подорожую і найчастіше страждаю від різниці в часових поясах. Прагну дізнаватися щось нове, зовсім інше, що не пов’язано з моєю професією. Останнім часом цікавлюся давнім видом індійського бойового мистецтва – каларіпаятту. Я не зможу вивчити його належним чином, бо це потребує цілковитої самовіддачі. Коли почав, не можна повернутися, бо тоді ніколи не опануєш його.

Щойно закінчилася робота над новим фільмом «Трішна», і мені надзвичайно сподобалося. Історію Тесс із роду Д’Ербервіллів екранізували кілька разів. Є стрічка Романа Поланскі 1979 року – вона дивовижна. Після великобюджетних фільмів на кшталт «Безсмертних» і «Повстання планети мавп» зйомки в «Трішні» – це ніби повернення до простого партизанського кіно з режисером Майклом Вінтерботтомом. Я читала «Тесс із роду Д’Ербервіллів», коли була в університеті, тому мені хотілося повернутися до роману. До того ж його знімали в Індії, а там завжди є щось фантастичне, що змушує переглянути все своє життя.

*У кінотеатрах України з 4 серпня