«Воєнне порно» Зеленського – у такій миготливій рамці журналіст індійського каналу India Today Шів Арур розпочинає своє двадцятихвилинне обговорення свіжої обкладинки американського журналу «Vogue». Ймовірно у цій студії обкладинки світових глянців обговорюють не часто, однак цього разу був «привід» – на обкладинці журналу з’явилася перша леді Олена Зеленська. Утім видавалося, що журналісти каналу матеріал журналу не брали до уваги, як і те, що він про першу леді, натомість «взялися» за українського президента: чи доречно президентові країни, що воює, фотографуватися для глянцю. Далі у сюжеті його колеги демонструють кілька незадоволених твітів, маловідомих користувачів і підводять запитанням: чи не втратить Зеленський підтримку завдяки цій фотосесії.
Це могло б видаватися смішним, якби далі для коментування фотографій не зʼявився «редактор контенту Russia Today», який почав повторювати московську методичку, що «Зеленський тільки те й може, що фотографуватися» і взагалі це йому потрібно, аби «коли він буде тікати» (методичка в Кремлі не міняється, український президент чомусь обовʼязково має тікати), йому легше було «знайти собі місце десь у Каліфорнії». Разом із ним обкладинку обговорював також індійський журналіст, який також критикував українського президента за це фото, але резюмував, що воно йому потрібне, бо «потрібен кредит від МВФ на 15 млн». Пояснити не просто саму таку риторику, але й запрошення до обговорення обкладинки американського журналу, на якому зображену українську першу леді, російського «редактора контенту» пояснити інакше, ніж російським замовленням чи російським впливом, складно.
Від початку війни, попри активне заохочення Індія залишається на позиціях, які сама називає «нейтральними», хоча насправді як і Китай, збільшила імпорт російської нафти, і відкрита до контактів із Москвою. З огляду на це в Індії, як і в деяких інших країнах Азії та Африки виробився наратив, що це «не наша війна». Наратив цей успішно насаджує та розвиває російська пропаганда, паралельно звинувачуючи Захід і Україну у голоді, який насувається на ці країни.
Читайте також: Розпач як зброя
«Прийняття Росії серед країн, що розвиваються, іронічне, враховуючи, що криваве вторгнення Владіміра Путіна та блокада українського зерна та добрив спровокували продовольчу та енергетичну кризи у більшій частині Азії, Африки та Латинської Америки», – пише журналіст Мохамед Зішан у своєму матеріалі для гонконгського видання South China Morning Post. Зішан відзначає, що використовуючи пропаганду в соціальних мережах і «приховане невдоволення країн, що розвиваються, гегемонією Заходу, Росія звинувачує західні санкції в економічних труднощах, які охопили більшу частину світу». Справді, коли просувати свої наративи на Заході стало не так просто, РФ вирішила сфокусуватися на бідніших, економічно залежних країнах Африки та Азії. Це один із приводів для африканського турне російського міністра С.Лаврова. 25 липня також зʼявилася інформація, що Росія розширює мовлення африканського бюро свого пропагандистського мовника RT, а отже африканцям пропонуватимуть споживати ще більше російської пропаганди.
В Азії Росія працює в тандемі з Китаєм, тамтешня пропаганда активно працює на РФ. Кремль також робить утім власні кроки. Зокрема, саме Москва активно фінансує та озброює хунту в Мʼянмі, на початку липня один із її представників Мін Аун Хлайн навіть приїздив із візитом до Москви.
В Індії ж, яка все ще зберігає за собою звання найбільшої демократії у світі (хоча процеси ерозії демократичних процесів в країні вже давно тривають), панує кілька наративів. Окрім відверто проросійських, є ще й такі, які можна було б охарактеризувати як латентно проросійські. Один із таких пропозиція політичними спікерами у пресі своєї країни у якості медіатора між двома сторонами конфлікту. При чому у тих, хто пропонує таку ідею, та й великою мірою в індійському інформаційному полі, не має чіткого розуміння, що одна країна – агресор, а інша – жертва. Є просто дві сторони конфлікту. Так, в середині липня на сайті видання India Express зʼявилася стаття професора політології Гайдельберзького університету та знаного дослідника економічних процесів у Південній Азії Субрата Мітри під назвою «Жодного переможця у цій війні». Стаття починається із добре знайомої пісні про те, що «Путін попереджав ще у 2007 році», а його не чули, окрім того, на думку автора, виграє у цій війні лише американський ВПК, тож пора розпочинати переговори. Мітра відзначає, що Індія вже мала досвід медіації у Корейському конфлікті, тож і тут їй слід взяти на себе цю місію. Цікаво, що схожі думки в індійській пресі висловлюють як політики правого крила, зокрема колишній генеральний секретар керівної Бгаратія Джаната Партії Рам Мадгав, так і член нижньої палати індійського парламенту від лівоцентриського Індійського національного конгресу Шаші Тарур.
Індійські політики цілком можуть бачити свою країну медіатором, однак беручи до уваги риторику, яка передує таким пропозиція, цілком зрозуміло, на чиїх позиціях буде відбуватися ця медіація.
Москва активно працювала із постколоніальними країнами Азії та Африки, пропонуючи їм свої послуги в якості рятівника та водночас насаджуючи власну пропаганду. З огляду на колоніальні гріхи Заходу, це насіння мало добрий ґрунт. Нині доводиться виполювати той бурʼян, щоправда для того, аби виріс новий врожай, потрібен час.