«Євросоюз — структура непотрібна», — намагається переконати французів Ерік Земмур. Колишній хронікер Le Figaro за словом до кишені не лізе. «ЄС підпорядкований німецьким інтересам, а сама Німеччина — на службі інтересів Америки», — проголошує потенційний кандидат у президенти з екрана каналу CNews. На хвилях RTL він вихваляє проєкт «федералізації Європейського Союзу», закликає «вбити євро» й повернутися до національних валют, констатує брак солідарності між «німцем та греком, французом та іспанцем, поляком та нідерландцем». Він переконує, що «НАТО не боєздатне» і що Франції немає сенсу залишатись у складі Трансатлантичного союзу. «Я повторюю це роками: НАТО мусило саморозпуститися в 1990 році, після зникнення СРСР та Варшавського блоку», — наголошує Земмур у телешоу.
Епатажність чи заангажованість? «Усе відразу, — припускає французький журналіст, якому давніше доводилося працювати з Земмуром в одній редакції. — Суперечливість, парадоксальність, скандальність — це його стихія, його ресурс, його допінг. Він провокує та знецінює, сіє розбрат та свідомо маніпулює, не відчуваючи при цьому жодних докорів сумління. Бувши журналістом, він ганить якісну пресу, б’є по елітах, хоча сам до них належить. Власна непослідовність його ніяк не засмучує, а навпаки — розважає».
Проголошення кандидатури Земмура в перспективі близьких президентських виборів у Франції — справа найближчих днів. Згідно зі свіжими опитуваннями, колишній журналіст здатний зібрати в першому турі близько 16–18% голосів та вийти разом Емманюелем Макроном до другого туру. Чинний президент станом на сьогодні має підтримку 30–40% французів (залежить від опитування). Чи може Земмур стати наступним президентом Франції? Досвід Трампа в США, Зеленського в Україні та в певному розумінні Грілло в Італії доводить, що у світі немає нічого неможливого.
Читайте також: Французька преса про візит Лаврова і Шойгу: від «руки геть від України» до «неприпустимості» присутності «вагнерівців» у Малі
Якщо Ерік Земмур дійсно потрапить до другого туру, він постане для Макрона набагато небезпечнішим конкурентом, ніж Марін Ле Пен, попри те, що за ним немає ані партії, ані належного політичного досвіду. В’їдливий та зверхній, безжальний та різкий, цей політик гуртує довкола себе не лише протестний електорат, але й великий відсоток свідомих крайніх правих. Провідні теми його дискурсу — імміграція та безпека — вибивають ґрунт з-під ніг очільниці Національного об’єднання (колишній Національний Фронт) Марін Ле Пен, яка також планує брати участь у президентських виборах. За неї у першому турі нині готові проголосувати 12–13%.
«Сам собою розбрат у лавах ультраправих ніби й вигідний Макрону та його прихильникам. Земмур та Ле Пен змагатимуться на спільному електоральному полі, зменшуючи шанси на перемогу одне одному, — зазначив у розмові з Тижнем соціолог Ерік Гарсіа. — Проте сумарний успіх носіїв цієї ідеології не може не непокоїти. Він доводить, що 34%, які здобула в другому турі на попередніх президентських виборах Марін Ле Пен, — це свідома позиція третини французького електорату, а не «збіг обставин», як писала п'ять років тому французька преса». Там, де лідерка Національного об’єднання уособлює впізнаваність, Земмур втілює зухвалість та новизну. Разом вони репрезентують той прошарок французького суспільства, який не бачить перспективи спільного європейського майбутнього держав ЄС, не вірить у потенціал НАТО та проєктує всі свої страхи на імміграцію, — переважно мусульманську, але не тільки. Це та сама аудиторія, яку роками на всі способи обробляє Кремль через усі доступні йому механізми впливу.
Французька журналістка та письменниця Галина Аккерман називає Земмура «новою надією Росії», оскільки його «політичні та суспільні тези очевидно збігаються з основами режиму Путіна». В одній з недавніх публікацій вона детально аналізує російську пресу, яка розходиться в компліментах Земмуру та звично поливає брудом Макрона. Ще б то! Розвал ЄС та НАТО зсередини є системним складником зовнішньої політики Кремля. Такі люди Москві потрібні навіть більше, ніж ідеологічно афілійована Марін Ле Пен, якій складно вийти за межі своєї традиційної підтримки. Земмур натомість, згідно з опитуваннями, гуртує довкола себе не лише частину виборців-республіканців, а й лівих.
У чому причина успіху цього кандидата в президенти, «зацикленого на питаннях імміграції та ідентичності», як визначає Le Monde? Насамперед сила Земмура — у слабкості давніх, класичних партій, котрі давніше десятиліттями змінювали одна одну при владі. Праймериз правих заплановані на 4 грудня, і це зовсім не збіг, що наступного ж дня Земмур збирає перший свій великий мітинг. Соціологія не обіцяє республіканцям у першому турі більше ніж 14%, хто б не став кандидатом від цієї партії. З соціалістами ситуація ще гірша. Мер Парижа Анн Ідальго має 5–6% готових проголосувати за неї, кандидат від «зелених» Янік Жадо користується з підтримки 7-8% виборців, лідер крайніх лівих Жан-Люк Меланшон — 8–9%… Макрон зламав стару двопартійну систему влади п'ять років тому, коли позиціювався кандидатом «ні правих, ні лівих». Нині слабкість партійної системи працює на інтереси Земмура, який виступає ще більшим позасистемником, ніж свого часу колишній міністр економіки та радник президента Олланда.
Другий фактор, що сприяє популярності колишнього журналіста, — новизна його кандидатури. Чимало французів, уявляючи «двобій» Ле Пен та Макрона, зізнавалися, що не збираються голосувати в другому турі через дежавю. Вправний полеміст та епатажник Ерік Земмур обіцяє товариству нові розваги. «Він не залишає людей байдужими, — зазначає часопис Les Échos. — Земмур або активно не подобається, або навпаки, фанатизує симпатиків». Його книжки добре продаються, а «Французьке самогубство» («Le suicide français», 2014) узагалі стала бестселером. «Це Дональд Трамп, але гірша версія», — робить висновок L'Express.
Читайте також: Світові ЗМІ про ситуацію на польсько-білоруському кордоні: між «впустіть їх нарешті» і «гібридною атакою»
Земмур страшить французів перспективами «великої заміни населення» та зносить табу, руйнуючи загальновживаний політкоректний дискурс. «Мені байдуже до долі афганських жінок!» — зізнався в одному з телешоу. «Неповнолітнім іноземцям без супроводу нема чого тут робити, — заявив у іншому. — Вони всі крадії, вбивці, ґвалтівники, нехай повертаються, звідки приїхали». Ці слова коштували полемісту судового вироку на суму €10 тис. із можливістю потрапити за ґрати, якщо не виплатити гроші. Позовів проти Земмура не бракує. Двічі засуджений за расистські випади та підбурення до ненависті (2011 та 2018), він, схоже, не планує змінювати тон, а навпаки, «п’яніє від самого себе та не чує межі», як зазначає французький філософ Бернар-Анрі Леві.
Слабкість Земмура полягає у відсутності політичного досвіду та політсили, на яку він міг би спиратися. Партію він планує заснувати на першій великій зустрічі з виборцями 5 грудня, під яку «друзі Земмура» винайняли за €89 тис. престижну паризьку залу «Зеніт». Назву майбутньої структури тримають у таємниці. «Це буде справжня партія, а не якась ефемерна «Вперед, республіко!» — хвалиться майбутній кандидат напередодні заходу. Французька система передбачає: для участі в президентських виборах потрібна підтримка щонайменше 500 мерів. Поки що Земмура готові підтримати лише 250. Поважні політики також не поспішають ставати під його знамена: радикальні вислови відлякують.
На міжнародному фронті Земмур збирає бурхливі оплески хіба в Москві, інші столиці обирають стриманість. У Лондоні йому відмовили в оренді престижного Royal Institution. «Кожен, хто прагне сіяти ворожнечу між громадами, не є бажаним гостем», — пояснив мер Лондона Садік Хан. Мер Женеви також не дозволив Земмуру виступати в жодному з державних закладів міста: «Щоб не стати співучасником поширення закликів до ненависті».
Якби Земмур виграв у квітні президентські вибори, він, найімовірніше, розпочав би процедуру «фрексіту» та виходу країни з НАТО, а паралельно шукав би зближення з РФ. «Союз Франції, Німеччини та Росії ознаменував би кінець американського панування в Західній Європі», — зазначив він в одному з виступів. «Разом із Москвою Париж перемагає, а в протистоянні програє», — казав у іншому. Для України цей кандидат так само небезпечний, як русофіли Марін Ле Пен та Жан-Люк Меланшон, з тою відмінністю, що прохідний потенціал у нього вищий. Недарма прокремлівське лобі підтримує Земмура з таким ентузіазмом.