Майбутні президентські вибори в Україні, швидше за все, стануть найбільш інтригуючими за всю історію країни починаючи від 1991-го. Якщо раніше фаворити гонки зазвичай були відомі заздалегідь, то цього разу за півроку до голосування взагалі нічого не зрозуміло. Непередбачуваний навіть склад учасників другого туру. Все залежить від здібностей окремих політиків жертвувати власними амбіціями, поступатися та укладати союзи.
Наприклад, потенційний союз одного з фаворитів президентських перегонів Анатолія Гриценка з лідером партії «Самопоміч» Андрієм Садовим і нардепом Віктором Чумаком може істотно посилити позиції Гриценка та підвищити його шанси на перемогу. Якщо ж домовитися не вдасться і всі підуть на вибори окремо, імовірність виходу в другий тур мінімальна. Ще більше роздрібнити національно-демократичний електорат може вихід на політичну сцену Святослава Вакарчука — цього поки що не сталося, але все може бути.
Ще більша інтрига зберігається на протилежному, проросійському фланзі. Довгі роки цей фланг був практично монолітним, завдяки чому раз по раз обходив на виборах численніших, але роздроблених націонал-демократів. У 2014 році, після краху режиму Януковича, ситуація змінилася. Партія регіонів розвалилася за лічені дні й розділилася на невеликі фракції, що належали різним олігархам. Деякі з цих уламків, такі як партія Сергія Тігіпка, потонули відразу. Інші лишаються на плаву. І від того, чи зможуть вони об’єднатися й виставити єдиного кандидата на майбутніх виборах, також залежить дуже багато.
Читайте також: Віктор Медведчук: ще один привид із 90-х
Сьогодні на проросійському фланзі діють дві великі партії, що утворилися на руїнах ПР, — Опозиційний блок і «За життя». Вони переважно й розділили між собою проросійський електорат. У цій ситуації в лідера Опоблоку Юрія Бойка мало шансів на вихід у другий тур, адже, згідно з результатами всіх соціологічних опитувань, він посідає лише третє — четверте місця. Проте все може змінитися, якщо двом політсилам, а точніше їхнім спонсорам, вдасться домовитися й виставити на президентських перегонах єдиного кандидата. Такого собі нового Януковича. Тоді він матиме всі шанси виграти перший тур і потрапити у фінал перегонів.
Справжнім лідером і спонсором партії «За життя» називають Віктора Медведчука, який лише нещодавно відкрито приєднався до цієї політичної сили. За Юрієм Бойком, як відомо, стоять олігархи Сергій Льовочкін і Дмитро Фірташ. І Фірташ, і Медведчук тісно пов’язані з Росією, мають нафтовий та газовий бізнес, а останній узагалі перебуває з Владіміром Путіним у родинних зв’язках. Тому домовитися між собою лідерам таких партій, напевно, буде неважко. Днями Льовочкін і номінальний лідер «За життя» Вадим Рабінович уже оголосили, що готові до такого об’єднання.
12 вересня Рабінович через сайт партії «За життя» звернувся до колег з Опоблоку із пропозицією створити консолідоване політичне об’єднання. «У першу чергу я звертаюся до Опозиційного блоку: іноді ми були некоректними в діях одне щодо одного, але зараз усі протистояння і непорозуміння між нами потрібно припинити, тому що відсутність єдності призводить до того, що влада почувається безкарною, розбиваючи нас на різні групи, продовжуючи політику знищення України. Пропоную перегорнути сторінку й почати переговори про створення потужного консолідованого політичного об’єднання, яке в змозі зупинити бойові дії на Донбасі, запобігти економічній катастрофі та врятувати країну», — закликав лідер «За життя».
Відповідь з Опоблоку не забарилася. «З моменту створення Опозиційний блок послідовно виступає за консолідацію справжньої опозиції. Я підтримую об’єднання з усіма політичними силами, які поділяють цінності ОБ та його виборців: мир, єдність країни, розвиток демократії та економіки, свободу слова і думки. Серед таких сил бачу й «За життя» Рабіновича та Мураєва. У важкий для країни час потрібно відкинути амбіції та припинити конфлікти. Тільки об’єднавши всі опозиційні сили, ми повернемо в Україну мир, стабільність, розвиток, створимо умови для українців знову жити по-людськи», — написав Сергій Льовочкін у своєму Twitter того самого дня.
Читайте також: Вибори з багатьма невідомими
Для України ці новини є невтішними. На тлі роздрібненості та роз’єднаності націонал-демократів пов’язані з Кремлем політики знову дістали шанс скористатися безпорадністю своїх опонентів і прийти до влади. Після всіх недружніх дій Росії щодо України в останні роки така ситуація скидається на божевілля. Утім, об’єднання проросійського табору ще не бачиться вирішеною справою. Адже Опозиційний блок не належить тільки Фірташу. Половина цієї політсили — люди іншого олігарха, Ріната Ахметова, що, як кажуть у кулуарах, зовсім не готовий до союзу з Медведчуком. Суперечності між групами Ахметова та Фірташа наростали давно. У ЗМІ вже не раз просочувалася інформація про розкол в Опоблоці та майбутнє розлучення двох його головних акціонерів. І напередодні виборів ці суперечності як ніколи загострилися. В Ахметова явно немає жодного резону підтримувати на президентських виборах Юрія Бойка — ставленика групи Фірташа й Льовочкіна. Найбагатша людина України має достатньо грошей і ресурсів для того, щоб висунути свого гравця. І ним, очевидно, є колишній менеджер «Метінвесту» та народний депутат від Опозиційного блоку Юрій Вілкул. Він уже активно включився в передвиборну кампанію: борди з його портретом і підписом «Вибір є» сьогодні у великій кількості з’являються по всьому Південному Сходу.
На відміну від Дмитра Фірташа й Віктора Медведчука Рінат Ахметов загалом є самостійним гравцем. Його заробітки не залежать від нафтогазової труби, тому жодної потреби йти в команду до Медведчука на другі ролі в донецького олігарха немає. Навряд чи Ахметова можна запідозрити в патріотичних настроях. Навесні 2014 року він узагалі відверто підігравав сепаратистам на Донбасі. Але сьогодні, схоже, саме він є тим, хто може поламати сценарій Москви та перешкодити об’єднанню проросійського табору. Якщо прокремлівським олігархам не вдасться вмовити Ахметова підтримати їхнього єдиного висуванця, можна буде говорити не про консолідацію, а лише про перегрупування проросійських сил. Замість союзу Ахметов — Фірташ утвориться союз Фірташ — Медведчук. А найбагатший олігарх України, швидше за все, сформує із залишків Опоблоку власну політичну партію. Називатиметься вона, ймовірно, Партія миру. Створення такої політсили деякий час тому вже анонсував партнер Ахметова Вадим Новинський. Сьогодні рекламу партії з такою самою назвою вже можна побачити на вулицях Києва.
Читайте також: Віктор Медведчук. Адвокат Путіна
Враховуючи досить хороші стосунки Ахметова з нинішнім президентом, який допомагає олігархові збільшувати свої статки за допомогою тарифу «Роттердам+», можна припустити, що йому буде вигідніше підтримати Петра Порошенка, ніж ламати наявну конструкцію заради незрозумілих пертурбацій, що, не виключено, спричинять нову політичну кризу та нестабільність. Напевно, думає про це й нинішній гарант, якому невигідні будь-які об’єднання опонентів. Адже в разі утворення потужного союзу проросійських сил він, швидше за все, взагалі не потрапить до другого туру й у фіналі перегонів зустрінуться Бойко та Тимошенко. Тож важливо зробити так, щоб конкуренти підішли до виборів у максимально роз’єднаному стані.
Союз Медведчука та Фірташа також навряд чи буде міцним. Надто великі внутрішні суперечності між членами цих груп. Важливо пам’ятати й ще одну пікантну деталь: у 2013–2014 роках Фірташ та Льовочкін негласно підтримували Майдан і спонсорували партію Віталія Кличка, яка брала активну участь у революційних подіях. Президент-утікач Віктор Янукович у своєму інтерв’ю прямо називав Льовочкіна одним з організаторів революції. Водночас Медведчук є близьким соратником Владіміра Путіна, для якого Майдан був поразкою, приниженням і «проамериканським державним переворотом». Яким чином усе це вживатиметься під одним дахом, поки що не зрозуміло.
Читайте також: П'ята колона – злоякісна пухлина
Одним словом, єдності в проросійському таборі наразі досягти не вдалося, хоча спроби домовитися є. І головна проблема тут навіть не особисті амбіції окремих олігархів, а другий тур президентських виборів. Будь-які соцопитування показують: якщо проросійський кандидат і зможе пройти у фінал перегонів, шанси виграти вибори в нього практично нульові. Втрата кількох мільйонів проросійських виборців стала для проросійських сил фатальною. Якщо пробиватися до парламенту вони ще здатні, то боротися за головну посаду в країні вже ні. А в цій ситуації об’єднуватися за будь-яку ціну та поступатися амбіціями просто немає сенсу.