Ріхард Герцінґер політичний колумніст, Берлін

Кремль і безпекові прорахунки Ізраїлю

Опінії
14 Серпня 2022, 13:58

Досі єврейська держава за мовчазної російської згоди завдавала авіаударів по позиціях Ірану і контрольованої ним ліванської Хезболли в Сирії, перешкоджаючи їм закріпитися на ізраїльському кордоні. Однак на тлі путінської війни на знищення України ця угода з Москвою тріщить.

Ізраїльська безпекова політика, яка загалом відома дуже реалістичною оцінкою інтересів, намірів та прихованих мотивів світових політичних акторів, довгий час плекала стосовно путінської Росії ілюзії. Альянс кремля з Іраном, який зробив знищення Ізраїлю своєю державною метою, авторитетні ізраїльські стратеги оцінювали лише як тимчасовий ситуативний союз. Тому, незважаючи на спільну війну Москви і Тегерану в Сирії, вони сподівалися на підтримку Росії у стримуванні іранського режиму. Деякі експерти навіть вважали, що після забезпечення влади Асада Росія змусить Іран відмовитися від своєї військової присутності в Сирії.

Але це виявилося серйозним прорахунком. Навпаки, з радикалізацією антизахідного курсу путінський режим зміцнював свої відносини з іранським режимом. Зараз, через російський напад на Україну вони стають навіть ще тіснішими. Зважаючи на загрозу міжнародної ізоляції в результаті західних санкцій, Росія систематично розширює свої відносини з державами-терористами, як-от Іраном, Сирією та Північною Кореєю. Це передбачає ще інтенсивнішу військову співпрацю Москви з Тегераном. Але чим агресивніше Іран і його представники в Ґазі та Лівані діють проти Ізраїлю, тим більше зростає небезпека, що Росія також може відкрито виступити на їхньому боці проти єврейської держави.

Тому зараз Ізраїль опинився стосовно путінської Росії у стратегічному глухому куті. Щоб не ставити під загрозу свій modus vivendi з кремлем, він пішов на значні поступки у світовій політиці. Так у 2014 році Ізраїль не засудив анексію Криму, не бере участі в західних санкціях, введених після великого російського вторгнення 24 лютого, і не постачає Україні зброю. Але лише своєю підтримкою резолюції ООН, яка засуджує російську агресивну війну і солідарністю з Україною у багатьох пунктах, він налаштував путінський режим проти себе.

Читайте також: Чому Ізраїль не хоче продавати Україні систему ППО "Залізний купол"

Особливо розлютило кремль різке засудження військових злочинів Росії в Бучі тодішнього міністра закордонних справ і нинішнього прем’єра Яїра Лапіда. У відповідь він, серед іншого, пригрозив припинити діяльність Jewish Agency, ізраїльської неурядової організації, яка допомагає російським євреям імігрувати до Ізраїлю. Росія загалом значно загострила тон щодо Ізраїлю і тепер частіше і запекліше засуджує його нібито надто активну військову діяльність в Сирії. Кажуть, що в травні цього року російські сили на північному заході Сирії навіть відкривали вогонь по ізраїльських винищувачах.

Зараз Ізраїль дедалі виразніше стикається зі стратегічно принциповим рішенням: чи й далі дотримуватись своєї тактики по можливості уникати конфліктів з Росією і таким чином тенденційно узалежнитися від свавілля Москви? Чи офензивно протистояти прагненню Росії до панування на Близькому Сході? Останнє, звісно, не позбавлене ризику. Але вже лише через зміцнення пов’язання Росії з Іраном погіршення російсько-ізраїльських відносин в будь-якому випадку стане неминучим. Проте до очікуваної конфронтації Ізраїль, як ядерна держава, яка має за спиною свого головного союзника США, може підходити цілком впевнено.

Спрямовані проти українського президента антисемітські випади міністра закордонних справ Росії Лаврова цієї весни, який заявляв, що Гітлер мав «єврейську кров» і що «найзавзятішими антисемітами, як правило, є самі євреї», мали б стати тривожним сигналом для Ізраїлю. Адже вони унаочнили, що гадана прихильність російського режиму євреям, яку Путін так любить виставляти напоказ, не що інше, як монструальна брехня.

Та попри це значна частина ізраїльських правих ставиться до Путіна та його авторитарної ідеології з певною симпатією. Колишній прем’єр-міністр Беньямін Нетаньягу, який може повернутися на свій пост після майбутніх виборів восени, підтримував майже сердечні відносини з Путіним, які виходили далеко за рамки чисто прагматичних відносин. Не забуте й те, як два з половиною роки тому Нетаньягу приймав кремлівського правителя як бажаного державного гостя з нагоди його виступу з промовою в День пам’яті жертв Голокосту в Меморіалі Яд Вашем під час візиту до Ізраїлю. З благословення глави уряду Ізраїлю Путіну дозволили поширювати у Яд Вашемі його історико-ревізіоністську легенду про нібито бездоганно антинацистський Радянський Союз і проголосити сучасну Росію законною спадкоємницею цієї традиції.

Таким чином, близькість до путінської росії загрожує ізраїльській демократії зсередини. Окрім корумпуючих російських грошей, які надходять в країну, є загроза, що в разі повернення до влади Нетаньяху і Лікуд можуть надихнутися прикладом Путіна і обмежити незалежність правосуддя та засобів масової інформації. Але свою самостійність і силу Ізраїль може надовго зберегти лише як демократична правова держава. Свою демократію він збереже лише, якщо, як невід’ємна частина вільного світу, чітко позиціонує себе проти вбивчого, експансивного російського авторитаризму.

98