Вітчизняні фінансово-промислові групи за мовчазною згодою Києва і Кремля витискають із Кременчуцького НПЗ ставленців Татарстану.
Днями у мас-медіа з’явилася інформація про те, що усунутий із посади голови правління ЗАТ “Укртатнафта” (Кременчуцький нафтопереробний завод) Сергій Глушко зацікавив Службу безпеки України, яка розслідує факти контрабанди та розкрадання на раніше ввіреному йому підприємстві.
Як неодноразово повідомлялося, у жовтні відбулася силова зміна керівництва “Укртатнафти” — екс-голова правління компанії Павло Овчаренко у супроводі міліцейських спецпризначенців та судових виконавців посів місце Сергія Глушка, якого спостерігачі вважають близьким до татарських акціонерів компанії. У відповідь “Татнєфть” припинила постачання нафти на кременчуцьке підприємство.
Боротьба за контроль над “Укртатнафтою” триває кілька років поспіль. У 1999 році 18,3 % акцій ЗАТ було виведено у офшорні компанії Seagroup International та Amruz Trading, за якими стоять менеджери “Татнєфті” і члени уряду Татарстану. Україна в особі НАК “Нафтогаз” розпочала боротьбу в судах, яку виграла лише у травні цього року. Та навіть консолідувавши понад 60 % акцій ЗАТ українська сторона досі не могла змінити менеджмент компанії, оскільки татарські партнери блокують проведення зборів акціонерів. Цілком можливо, що силова зміна керівництва на кременчуцькому підприємстві, в якій багато хто побачив рейдерський захват, була узгоджена на найвищому рівні. І не тільки у Києві. Таке припущення підтверджує той факт, що досі ані Кабінет Міністрів України, ані російський уряд не робили гострих заяв щодо ситуації у Кременчуці. Винятком є хіба що два віце-прем’єри — Микола Азаров і Андрій Клюєв, котрі вважаються послідовними лобістами інтересів татарських власників “Укртатнафти”.
У останніх виникли чималі проблеми на Батьківщині. Адміністрація Президента РФ Владіміра Путіна фактично завершила централізацію контролю над нафтовими активами. “Татнафті”, контрольованій поплічниками і родичами президента Республіки Татарстан Мінтімера Шаймієва, наразі вдається зберігати автономію від Кремля, однак тиск центральної влади посилюється.
Варто зазначити, що і українські, і російські експерти в нафтовій галузі вважають “Укртатнафту” джерелом тіньових доходів високопосадовців по обидва боки кордонів. Навколо компанії, власниками якої є українські й татарські державні структури, зосереджено безліч приватних фірм-посередників, які наживаються на постачанні сировини та збуті продукції. Наприклад, ПП “Авто” або ТОВ “Технопрогрес”, через які ЗАТ донедавна купувала сиру нафту. До речі, за статутними документами “Технопргогрес” є туристичною фірмою. А інтереси “Авто” за версією ділової преси лобіювали два віце-прем’єри, вже згадані.
Водночас неабияку цікавість до “Укртатнафти” проявляють вітчизняні фінансово-промислові групи. Зокрема, 3 роки тому за контроль над компанією змагався колишній власник “Укрсиббанку” бізнесмен Олександр Ярославський. Власне, новий-старий голова правління ЗАТ Павло Овчаренко 2004 року вважався “людиною” Ярославського. Харківський бізнесмен донедавна був власником 1,8 % акцій “Укртатнафти”. За популярними нині у ЗМІ версіями, за сьогоднішніми подіями навколо ЗАТ може стояти давній партнер Ярославського — фінансист і нафтовий магнат Ігор Коломойський, один із засновників неформальної бізнес-групи “Приват”. Структури Коломойського нині контролюють левову частку українського нафтобізнесу (Дрогобицький і Надвірнянський НПЗ, а також компанію “Укрнафта”) і неодноразово висловлювали зацікавленість у приватизації Кременчуцького НПЗ. Схоже, що вони вирішили скористатися непевним становищем керівників Татарстану в Росії і взяти під контроль їхні активи в Україні.