Про розвиток креативної економіки в Україні говорять давно, зокрема й у владних кабінетах. На думку Володимира Гройсмана, Україна має всі передумови, щоб стати «нацією стартапів», і уряд цьому сприятиме. За словами прем’єра, у новоствореному Фонді підтримки інновацій та стартапів вже закладено близько $2 млн. Зрозуміло, що це радше символічний жест. Для порівняння: свого часу український стартап Petcube (гаджет для розваги домашніх тварин) зібрав понад $250 тис. лише завдяки краудфандингу, а Senstone (гаджет для перетворення голосу на друкований текст) протягом 2017-го — близько $400 тис. Однак, враховуючи економічні обставини, сподіватися на рясні бюджетні потоки не слід. Тим більше що брак державної фінансової підтримки зовсім не головна проблема українських креативних індустрій, та й самі вони далеко не панацея для української економіки.
Концепція креативної економіки стала набувати популярності з початку 2000-х. У її основі лежить твердження, що на зміну нинішній економіці, рушієм якої є експлуатація та промислова обробка природних ресурсів, іде економіка, зосереджена навколо створення нових ідей, тобто творчості. Як зазначає британський професор Джон Гокінс, до креативних індустрій належать реклама, архітектура, мистецтво, ремесла, дизайн, мода, кіно та музика, радіо і телебачення, наукові дослідження, розробка програмного забезпечення, відеоігр та іграшок. На думку Гокінса, саме в цих галузях центральну роль відіграє людська творчість, а тому креативність стає «четвертим капіталом» (поряд із фінансовим, матеріальним та людським). Рушійною суспільною силою креативної економіки є «креативний клас». За визначенням американського економіста Річарда Флоріди, до креативного класу належать всі, хто «створює значущі нові форми». Його ядро становлять науковці та інженери, університетські професори, письменники, митці, дизайнери, архітектори, актори, а також інтелектуальна еліта сучасного суспільства: редактори видань, аналітики, публіцисти та всі, чиї погляди формують суспільну думку. Ці люди цілком поглинені творчим процесом і займаються цим на регулярній основі, у формі оплачуваної праці. Окрім них до креативного класу належать «креативні фахівці», зайняті в основаних на знанні галузях: високих технологіях, фінансах, праві, охороні здоров’я, управлінні бізнесом тощо. Вони також час від часу створюють нові продукти й шукають нові рішення, хоч це і не входить до їхніх професійних обов’язків.
Читайте також: Олександр Данилюк: «Економіка не зможе розвиватися, доки ми не змінимо роль силових структур»
Такі ідеї швидко набули величезної популярності, оскільки «апостоли» креативної економіки не лише апелювали до економічних фактів, а й малювали дуже привабливу картину майбутнього. Вона цілком відповідала ідеалам епохи Відродження з її антропоцентризмом, культом знання й пошаною до творчості. Притому творцями цього майбутнього оголошувалися ті, чиє теперішнє становище є досить непевним і загроженим. Із заручників вузьколобого корпоративного менеджменту, урядового планування та забаганок публіки креативний клас мав перетворитися на революційну силу, котра змінюватиме не лише економіку, а й соціокультурні ландшафти. Річард Флоріда навіть розробив «індекс богемності» міст, від якого напряму залежить, наскільки високою там буде концентрація високотехнологічних та інноваційних індустрій. Хто був ніким, мав стати майже всім. У деяких працях, присвячених креативній економіці, проглядає відвертий утопізм. Приміром, британський урбаніст Чарльз Лендрі окреслив концепцію, у якій міста мають перетворитися на творчі лабораторії, де все покликане стимулювати творчість. «Кожне місто може стати всесвітнім центром певного виду діяльності, як Фрайбург став центром екологічних досліджень, Новий Орлеан — центром блюзу, а Хай-он-Вай — центром книжкової торгівлі», — пише Лендрі, малюючи, за власними словами, «пейзаж нової міської цивілізації». До речі, з аналогічними ідеями Лендрі днями виступив і в Україні — на форумі «Креативний прорив» у Львові.
Читайте також: Якою буде соціальна політика майбутнього
Річард Флоріда не був рафінованим теоретиком і намагався втілювати власні переконання, консультуючи муніципалітети. Але дійсність виявилася такою несхожою на теорії, що у 2017-му — через 15 років свого апостоляту — він був змушений публічно визнати свої помилки, випустивши книжку з промовистою назвою «Нова міська криза: як наші міста збільшують нерівність, поглиблюють сегрегацію та знищують середній клас». Виявилося, перебудова міст під потреби креативного класу не збільшує спільне благо, а просто виштовхує проблеми на околиці, за межі «хіпстерських районів». Креативні індустрії зробили вагомий внесок у розвиток окремих національних економік, але жодним чином не змінили плин історії. Зростання глобальної нерівності та економічної вразливості, бідність, ексклюзія — все, що затьмарювало майбутнє на початку 2000-х, нікуди не поділося і сьогодні. Та й потенціал креативних індустрій виявився не таким вже й великим. Заперечувати позитивну динаміку неможливо: за даними UNCTAD, у 2003–2012 роках товарообіг у цій сфері зріс майже наполовину — з $302 млрд до $547 млрд. Однак загалом, за підрахунками міжнародної консалтингової організації EY, у 2013-му на креативні індустрії припадало менш як 3% світового ВВП ($2,25 трлн) та близько 1% робочих місць на планеті (29,5 млн осіб).
Що ж стосується України, тутешні показники не набагато відрізняються від середньосвітових. За різними оцінками, у креативних індустріях України працює від 500 тис. до 1 млн осіб, тобто близько 3–5% економічно активного населення. Щоправда, враховуючи високу тінізацію ринку праці та різні методики підрахунку, простір для припущень є чималим. Економічна продуктивність креативних індустрій України перевищує $4 млрд, що приблизно дорівнює 4,5% ВВП. Найбільше доходів приносить ІТ-сегмент: за підсумками 2017-го, його експорт становив $3,6 млрд. Державного фінансування у цій сфері не потребують: за даними фонду AVentures Capital, у 90% випадків основними інвесторами українських ІТ-компаній є іноземні суб’єкти, а загальний обсяг інвестицій у галузь у 2017-му становив $265 млн — на 230% більше, ніж у 2016-му. Що ж стосується стартапів, то тут також є чим пишатися. Окрім загаданих Petcube та Senstone великий інтерес здобув винахід киянина Антона Головаченка — екзоскелет, який допомагає частково паралізованим людям рухатися. Наприкінці 2017-го проект переміг на міжнародному конкурсі інновацій та робототехніки Robot Launch. Передзамовлення на автономні високотехнологічні будинки, які розробив уродженець Маріуполя Максим Гербут, уже оформили близько 8 тис. американських родин. Масове виробництво будинків PassivDom має розпочатися вже у 2018-му в штаті Невада. А інтерактивні столи для ресторанів від Kodisoft не лише з’явилися в Українському домі в Давосі, а й здобули визнання такого корпоративного «монстра», як Microsoft. Звісно, це лише поодинокі приклади — попри всі труднощі, українські креативні індустрії торують собі шляхи для розвитку й зростання. Однак про «креативну революцію» поки що не йдеться — ані в Україні, ані навіть у ЄС, де креативні індустрії забезпечують лише 5% ВВП.
Читайте також: Який клімат потрібен новій економіці
Але легковажити креативним сектором також не слід: за сприятливих умов він може давати й набагато кращі показники. Наприклад, у Великій Британії креативні індустрії дають 19% ВВП, а у Франції — близько 14%. Крім того, слід пам’ятати, що і в решті галузей виробництва зростає креативний складник. Навіть «прив’язана» до ґрунту аграрна промисловість перетворюється на високотехнологічну наукомістку індустрію, що вимагає інноваційних рішень та нетривіальних підходів. У недалекому майбутньому креативний сегмент навряд чи замінить собою інші галузі виробництва, але, безсумнівно, може стати драйвером їхнього інноваційного розвитку. Проте для розвитку креативних індустрій передусім потрібні не оптимізовані під хіпстерів міські локації, а сприятливе інституційне середовище. Оскільки капіталом креативної економіки є творчість, наріжним каменем її функціонування є інститут інтелектуальної власності. У цьому сенсі креативним індустріям України потрібна не так держпідтримка, як функціональна система захисту авторських прав та гарантована недоторканність власності. А от із цим у нас чималі проблеми, і річ не лише в обшуках, від яких потерпають ІТ-компанії. За оцінками Офісу торгового представника США, Україна належить до країн, де інтелектуальні права є захищеними недостатньо, зокрема через недосконалість чинного законодавства. Вкупі з дисфункційною судовою системою, загрозами рейдерства та банального піратства чимало стартаперів воліють легалізувати свої творчі здобутки в іноземній юрисдикції поближче до потенційних інвесторів і споживачів та подалі від турбулентних українських реалій.
Власне, сприятливого інституційного середовища потребують не лише креативні індустрії, а й будь-яка інша галузь економіки. Якщо державні інституції не забезпечують належного захисту власності й не встановлюють прозорих та зрозумілих правих гри, розвиток будь-якої бізнес-ідеї, будь-яка підприємницька діяльність залишатимуться ризикованими. І ніякі вливання з державних фондів цих ризиків не компенсують. Звичайно, певні позитивні зрушення є: торік у рейтингу Doing Business Україна піднялася на чотири сходинки на 76-те місце. Однак аналіз структури рейтингу оптимізму не додає: у категорії «Створення підприємств» Україна опустилася на 32 позиції, на 11 позицій — за рівнем захисту міноритарних інвесторів, а проблеми із забезпеченням виконання контрактів опустили нас із ганебного 81-го місця на 82-ге. І якщо помилки проповідників «креативної революції» можна списати на властиву ідеалізму короткозорість, то знайти виправдання для влади досить важко. Та й, власне, річ не у виправданнях, а в проблемах, які вони не здатні (або не вмотивовані) розв’язати. І стосуються ці проблеми не лише «креативників», а й усієї країни загалом.