Гіпнотичні витівки із м’ячем Ліонеля Мессі й мускулиста грація Кріштіану Роналду милують око. Але для затятих глобалістів на кшталт The Economist справжня краса гри у здатності охопити весь світ зі сходу на захід і з півночі на південь. Футбол помітніше за будь-який інший вид спорту користається із благ глобалізації. Більш ніж половина населення земної кулі дивитиметься принаймні частину матчів чемпіонату світу, який 12 червня розпочинається в Бразилії.
Тому дуже прикро, що на початку футбольного свята над ним нависла хмара завбільшки зі стадіон «Маракана». Британська газета Sunday Times роздобула документи, які начебто викривають таємні оборудки Катару: хабарі, які допомогли цій країні виграти право проводити в себе чемпіонат світу-2022. Якщо це так, то такий злочин не єдиний. Кажуть, що звіт ФІФА виявив кілька договірних показових матчів напередодні чемпіонату світу-2010. І як завжди, нікого не покарано.
Відтак постають інші питання. Кому спало на думку проводити світовий чемпіонат улітку в аравійських пісках? Чому футбол так відстає від інших видів спорту (скажімо, регбі, крикету й тенісу) в плані технологій перевірки суддівських рішень? І чому над найпопулярнішою в світі грою верховодить група посередностей, особливо Зепп Блаттер, президент ФІФА від 1998 року? У будь-якій іншій організації його вже давно б вигнали через нескінченні фінансові скандали. Понад те, він іще й безнадійно відстає від життя: принизливо відгукуючись на адресу жінок або перериваючи на 12-й секунді хвилину мовчання в пам’ять Нельсона Мандели, 78-річний Блаттер нагадує якийсь пережиток корпоративного бізнесу 1970-х. Не дуже втішає і те, що спроби перешкодити йому царювати ще і п’ятий термін поспіль робляться з подачі Мішеля Платіні, головного європейського футболократа. Колись він був чудовим півзахисником, але потім, хоч як це сумно, посприяв перемозі Катару в тендері на проведення світового чемпіонату 2022 року.
Наші брешуть краще за ваших
Багатьом футбольним уболівальникам до цього байдуже. Цікавить їх лише прекрасна гра, а не старпери, які нею заправляють. До того ж у своїй аморальності ФІФА навряд чи самотня. Зрештою, Міжнародний олімпійський комітет пережив подібний до катарського скандал через визначення господаря зимових Ігор 2002 року (хоча доклав набагато більше старань, щоб виправдатися). Керівника Формули-1 Берні Еклстовна в Німеччині звинувачують у хабарництві, а в Америці за расистські висловлювання щойно мусили звільнити власника одного з баскетбольних клубів. Крикет, другий у світі за масштабами вид спорту, теж пережив не один скандал через договірні матчі. Американський футбол потерпає від судових позовів про відшкодування за травми.
Читайте також: Блаттера втретє переобрали головою ФІФА
Але футбольні вболівальники повинні знати: все це має свою ціну. По-перше, корупція і самозаспокоєння у верхах перешкоджають боротьбі з махінаціями на футбольному полі. Ставки в тоталізаторах на матчі постійно зростають і, можливо, під час чемпіонату світу сягнуть $1 млрд за гру. Під зовнішнім тиском із вимогами реформ ФІФА нещодавно запросила до співпраці деяких шанованих людей, зокрема авторитетного експерта з етики Марка Піта. Але хто слухатиме нотації про реформування від організації, яку публічно представляє Блаттер?
По-друге, велика корупція не обходиться без жертв; вона не закінчується з вибором країни – господаря чемпіонату. Для сумнівних режимів (таких, які підкуповують футбольних функціонерів) великі спортивні змагання – це ще й нагода запустити руки в державну скарбницю: наприклад, віддаючи найласіші контракти кумам і сватам. Турніри, які повинні були б стати святом для цілої країни, ризикують перетворитися на торжество хабарництва.
І нарешті, розплачуватися доводиться й за втрачені можливості. Футбол іще не став абсолютно всесвітньою грою. Він не зміг підкорити три найбільші країни світу: Китай, Індію і Америку. У Сполучених Штатах у «соккер», як його там називають, грають, але його не дивляться. У Китаї та Індії – навпаки. Команди двох останніх країн не поїдуть до Бразилії (і справді, вони лише раз зіграли у фінальних іграх чемпіонату світу). Хоча на виправдання ФІФА слід сказати, що нехіть великої трійки до футболу пояснюється особливостями історії та культури країн і популярністю інших видів спорту, зокрема крикету в Індії. А футбол помалу завойовує позиції: у США на ньому вже виросло перше покоління батьків, які зараз передають любов до гри своїм дітям. Але це лише підкреслює все безглуздя рішення ФІФА на користь Катару, а не Америки. А гнилий душок зі швейцарської штаб-квартири ФІФА навряд чи сподобається молодим китайським фанатам, яким уже остогидли корупція та «договорняки» в їхніх вітчизняних футбольних лігах.
Світ без Зеппа
Непогано було б спекатися Блаттера, але це не вирішить структурної проблеми ФІФА. Вона не має господаря, хоча юридично зареєстрована як швейцарська неприбуткова організація. Усі, хто міг би закликати її до порядку, як-от національні або регіональні футбольні організації, залежать від неї фінансово. Високі бар’єри для вступу роблять появу конкурента малоймовірною, тож ФІФА має природну монополію на міжнародний футбол. Діяльність такої організації повинна регламентуватися правилами, але ФІФА не підконтрольна жодному урядові.
І все-таки можна було б зробити більше. Швейцарці повинні вимагати очищення ФІФА або скасування її пільгового статусу в оподаткуванні. Спонсорам теж слід сказати своє слово про хабарництво і про необхідність запровадження нових технологій: наприклад почати із прямого відеоперегляду кожного присудженого пенальті й кожного гола.
Найважча частина головоломки – процес вибору господаря чемпіонату. Як варіант, можна було б «оселити» його назавжди в одній країні, але тоді збірна цієї країни мала б велику перевагу, а турніри краще проводити в різних часових поясах. З економічної точки зору було б раціональним надати цьогорічному переможцю чемпіонату
(і кожному наступному чемпіону) вибір: або проводити турнір у своїй країні через вісім років, або виставити це право на аукціон і чекати, хто дасть найвищу ціну. Таке рішення було б на руку мастодонтам футболу. А позаяк більшість із них уже мають стадіони, це було б економічно вигідніше і більше стимулювало б до боротьби за перемогу.
Але, на жаль, футбольні фанати – романтичні націоналісти, а не логічні економісти. Тож пропозиція The Economist має менше шансів на перемогу, ніж Англія. Одним невеличким кроком у напрямку до здорового глузду було б улаштувати офіційну ротацію турніру, щоб він почергово проводився, скажімо, спочатку в Європі, тоді в Азії, тоді в Північній і Південній Америках. Принаймні це поклало б край міжконтинентальній корупції. Але без змін у Цюриху то нереально.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com