Я давно підозрюю, що вони живуть у власному герметичному світі, який ніяк не співвідноситься не лише з моїм життям, а й із життям як таким. Взагалі-то казати «вони» ось так, гуртом щодо будь-якої окремої чи то етнічної, чи то соціальної групи небезпечно: сам не відчуєш, як потрапиш у пастку нездорових узагальнень, а там і до всіляких неполіткоректних фобій недалеко. Але що робити, якщо це вони самовизначилися, коли відокремилися від нас височенними парканами та шлагбаумами – помилуватися може кожен чи то в Кончі, чи то в Пущі, чи то в Безрадичах.
Отже, хай будуть все-таки гамузом «вони», наш політичний beau monde. Колір не має жодного значення. Там за парканом усі разом – і ті, що «працюють», і ті, що «блокують», «заважають» і «балакають». Ось, власне, про балаканину. Істеблішмент вважає, що треба транслювати по той бік паркана якісь свої думки й судження. Переважно з приводу власних сусідів. От би там, всередині паркана, цим би й займалися, ми тут до чого? Авжеж, ми маємо прийти на вибори й підтвердити їхнє право залишитися за парканом. Уся наша роль. Заради цього нас закидають локшиною – хоча якби ж то локшиною…
Я щоразу міркую, чи прораховують вони справжній ефект від своїх слів на камеру, інтерв’ю, обкладинок, білбордів і передвиборчих викидів лайна? Ось і черговий викид від Жванії про те, що, мовляв, аналізи крові його кума штучно збагатили діоксином, виглядає небездоганно, нешляхетно і якось… не по-грузинськи. Коли це чуєш, навіть немає бажання з’ясовувати, чи є у звинуваченнях частка правди, хоча плутанини в офіційних версіях не бракувало. Є лише бажання запитати, чому Давид Важаєвич про це заявив у травні 2009 року, а не в квітні 2005-го, коли був кумом і міністром з надзвичайних ситуацій (тоді, навпаки, він заявив: «Я не знаю, де його отруїли насправді»). У волейбол не грають лайном: є небезпека забруднення всіх гравців і дискредитації виду спорту як такого.
Таке враження, що вони свідомо займаються самодискредитацією. Ну навіщо ті білборди? Ті, хто голосуватиме за «неї», робитимуть це не через її успіхи в економіці, а тому що коса, тому що декольте, тому що харизма. Ті, хто за «нього», – теж не «тому, що проффессіонналл», а просто класово близький. Ну а цей, смугастий… Після його коміксів 3×6 я взагалі не розумію, хто на нього купиться. А був такий розумний, в окулярах…
Або ці, блокувальники. Невже вони хоч на хвильку вірять, що я їм повірю? А надто ось цей, з особливо гуманітарним виразом обличчя. Що він переймається пенсією моєї мами? Особисто? Ну-ну. Своїми відпускними? Вірю. А ось чужою пенсією? Мінімальною зарплатнею? Ніколи. От і не ліз би в камеру, можливо, зберіг би анонімність і збільшив би шанси на другу каденцію.
Ні, вони справді не розуміють, що піар, себто public relations, актуальний там, де є public opinion, громадська думка. А вони всі разом цілеспрямовано переймаються тим, щоби цю думку зруйнувати в принципі. Їм розповіли про існування ефективних технологій люди в краватках, які приїхали здалека. Обіцяли достукатися до кожного. Вмотивувати. Пояснити нам наш інтерес. Еге ж.
Можливо, там, далеко, де зависокий паркан може коштувати політичної кар’єри, люди роблять вибір згідно зі своїми інтересами. У нас же, як відомо, голосують серцем.
Серцю не накажеш, особливо коли коханий набрид. Коли у стосунках настає такий критичний період, будь-яке слово супутника, навіть цілком невинне, дратує й бісить, б’є, немов удар струмом. Ніколи не спостерігали за подружжям у період розлучення? Якщо хочеш кризу пережити, краще витримати характер і взагалі мовчати. Не говорити нічого. Геть зовсім. Усе, що ти скажеш, не може не бути використано проти тебе.
Нехай би краще мовчали. Бо те, що діється в Україні сьогодні, називається не кризою влади, а кризою легітимності.
Влада тримається не на міліції з армією. Влада тримається на впевненості, що розпорядження виконуються й підлеглі не брешуть, а ця впевненість, грубо кажучи, на авторитеті. На довірі. На звичці. На звичаї. На тому, що інакше неможливо уявити.
Якщо цю впевненість розгойдувати, абсолютно ніхто й ніщо не завадить комусь заявити: «Караул утомився» – як матросу в 1918-му, єфрейтору в 1933-му, полковнику в 1973-му… Далі дивись підручник.