«Вони вміють любити лише мертвих» – це про Росію. Минулої п’ятниці пізно ввечері був застрелений один із лідерів опозиції – Боріс Нємцов. У суботу вранці на всіх телеканалах і радіостанціях почалася вакханалія любові до вбитого красеня-політика («Знаете, каким он парнем был!»). Виявилося, що всім він був милий, усі сумують, Путін телефонує бідолашній матері Боріса, обіцяє взяти справу під особистий контроль. Спасибі, Владіміре Владіміровічу, ви уже взяли під контроль усе, що можна й не можна. А де тільки він був, той контроль, коли Большим Камєнним мостом мчала машина без номерів? Де був контроль, коли покидьок вісім разів натиснув на курок і зник? Що снилося цьому самому контролеві, коли гинув один із лідерів опозиції власне на тому місці Москви, яке найкраще проглядається і прослуховується, де не те що без номерів проїхатися – навіть пригальмувати до пуття простому смертному зась? Ах, так, оголосили ж план «перехоплення». Ну звичайно, наступного дня знайшли покинуте авто.
Через 5 хв після того, як стало відомо про вбивство, інтернет-простір розбухнув від версій. Найблискучіша з них, яка особливо припала до вподоби слідчому комітетові, – версія про «сакральну жертву». Мовляв, опозиція зробила з Нємцова офіру за добу до оголошеного мітингу. Таке навіть коментувати незручно: не заводити ж серйозну суперечку з тими, хто стверджує, наприклад, ніби в кожної людини три ноги й чотири потилиці.
Інша поширена версія: це не Путін, не влада, не ФСБ. Аргумент: президентові не вигідно. Жодним чином не намагаючись вибудувати власну версію чи підтримати котрусь із наявних, зауважимо: а що, хтось серйозно вважає, ніби російська влада робить зазвичай вигідні для неї речі? Хтось виходить із того, що влада розумна, далекоглядна й розважлива? У Росії вона бездарна й короткозора з різних причин, головна з яких ті масштаби корупції на всіх рівнях усіх її гілок, що вже не дають змоги обіймати посади справжнім професіоналам. Тільки кругова порука. Плюс, зрозуміло, політична лояльність.
Убивство Нємцова Кремлю було начебто невигідне. Але стривайте: повільне садистське умертвіння викраденої Надії Савченко йому вигідне? Війна в Україні вигідна? Зрештою, «кримнаш» вигідний чи що? Розвал економіки? Загибель охорони здоров’я? Крах системи освіти? Ями замість доріг?
Але навіть коли про пряму вину Путіна і К° не йдеться, то свідомо базуватися на твердженні «ТАМ знають, що роблять» – такий самий пережиток радянських часів, як сліпа віра друкованому слову, радіо й телевізору. До чого вона довела Росію і скількох українських життів коштувала, ми вже знаємо.
Опосередковану провину ніхто із влади не зніме, хоч би скільки вона намагалася відмитися. Ота ненависть, яку від перших мітингів на Болотній наприкінці 2011-го буквально насаджував і досі насаджує держапарат, і спричинилася до трагічних подій. Минуло вже три з гаком роки, відколи всі підручні кошти влади було кинуто на те, щоб прихильники Путіна захлинулися від ненависті до «ліберастів». Через два роки ненависть, яку підігрівали й плекали, була готова, 86% населення Росії схвалили війну в Україні. Коли ненависть іде пліч-о-пліч із безкарністю, у країні зазвичай починається терор.
Убивство Боріса Нємцова – теракт, хоч хто би його задумав і провернув. Це демонстрація сили, це знак, це чорна мітка, не випадково викинута саме навпроти Кремля. І впевненості, що це не послання самої влади решті, немає.
Читайте також: Мітка для імператора
Їй невигідно, кажете? А чому, власне? Всі знають: у Нємцова була готова доповідь про участь Росії у війні, де Путін однозначно позиціонувався як військовий злочинець. Чому в ніч розстрілу на квартиру жертви вломилися з обшуком зразу, не відкладаючи? Чому влада тут-таки заверещала: «Провокація!», «Замовне вбивство!»? Ці лункі запевнення – чи не синоніми іншому запевненню, природному в такій ситуації: «Це не ми»?
Хоч би хто знищив Нємцова, влада злякалась і розгубилася – неозброєним оком видно. Президент тут-таки кинувся телефонувати матері небіжчика, московська мерія зпівоберта дозволила жалобну ходу в неділю в самому центрі міста, прес-секретар президента, людина-брехня Дмітрій Пєсков висловився в тому дусі, що Нємцов порівняно з Путіним мав надто низький рейтинг, мовляв, де той, а де цей, тьху. Тобто не дотягнув Боріс Єфімовіч до президентської жертви. Був би рейтинг вищий – чом би й не порішити, а так – ні, не доріс. Але сенс той самий: це не ми, це не Путін, це не влада. Вони миттю допетрали, хто підозрюваний номер один…
Ми ніколи не дізнаємось ім’я вбивці Нємцова. Той, хто натиснув сім разів на курок, мабуть, закатаний в асфальт, а замовників гучних злочинів у РФ традиційно не знаходять. Але можна сказати з певністю одне: Росія – територія мерців. Тут на корені стинають усе живе, красиве й сучасне, починаючи від трави на газонах, яка вмирає від реагентів, і закінчуючи яскравими політиками – розумниками й красенями. Саме за це відсидів Ходорковскій, саме за це розстріляно Нємцова – хоч би хто був убивцею. Саме за це так зненавиділи Кремль та угодний йому російський народ Україну, яка вирішила скинути із себе потворну злодійкувату владу й почати жити за законами свободи та краси. Тому першими, кого затримали на траурній ході пам’яті Нємцова минулої неділі, були люди, які спробували розгорнути синьо-жовтий прапор.
Сучасна Росія не зносить життя, бо справжнє життя – це краса, а краса – це свобода, воля, незалежність. Нехай буде мертва краса. Нехай буде мертве життя.