Причиною катастрофічної ситуації в пенсійній системі є нереформованість соціальної сфери в країні. Успадкована від радянських часів з економікою, що перебувала в руках одного власника — держави, яка була відповідно і єдиним роботодавцем, стара модель виявилася абсолютно нежиттєздатною в умовах приватної власності, сотень тисяч роботодавців і мільйонів самозайнятих громадян. Про це на сторінках Тижня пише економічний експерт Олександр Крамар.
За його словами, тогочасний підхід «усім по крихті» в пострадянській вибірково реформованій дійсності набув гіпертрофовано потворних форм, оскільки пиріг, який ділився на крихти, ставав дедалі меншим, а принципи його розподілу належним чином не змінювалися.
«На сьогодні співвідношення пенсіонерів і платників пенсійних відрахувань критичне. За даними Мінсоцполітики, перших на початок 2018-го було 11,7 млн. А тих, хто здійснював пенсійні відрахування чи за них це робила держава (пільгові категорії), налічувалося лише 12,9 млн. Для порівняння: за інформацією міністра соцполітики Андрія Реви, у Польщі за таких самих демографічних показників кількість платників соціальних відрахувань сягає 22 млн. І в Україні їх також мало б бути значно більше, ніж нинішні 12,9 млн. Зокрема, за даними Держстату, у I кварталі 2018-го в країні 17,1 млн економічно активного населення працездатного віку», — пише Крамар.
За словами експерта, за такого співвідношення середня пенсія не може бути більшою за середній розмір пенсійних відрахувань від одного платника на місяць. Те, що частина громадян, яка ці внески сплачує, змушена фінансувати не лише свої потреби, а й потреби тих, хто ухиляється або платить лише частково, закономірно призводить до постійного падіння мотивації («робить відрахування. Щоб ситуація змінилася, потрібно мотивувати платників і не надто покладатися на готовність добровільно робити такі відрахування, закривати можливості для уникнення сплати особами, які офіційно не працюють, як і занижувати свої доходи.
Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень»