На останній прес-конференції 2011 року президент приписав своїй команді «неоціненні заслуги» в поліпшенні вітчизняної демографічної ситуації. Зокрема, зазначив, що «вперше за історію незалежної України народжуваність перевищила смертність на третині території».
Насправді рівень її останніми двома роками в країні навіть знизився порівняно із 2009-м. Заява Януковича вкотре оголила давню проблему української влади. Замість упровадження комплексної та довгострокової державної політики, спрямованої на подолання кризових явищ, наші можновладці віддають перевагу точковим заходам, які часто скидаються на її імітацію. Натомість будь-які позитивні зрушення, навіть незалежні від їхніх дій, записують у перелік власних досягнень.
Читайте також: Нас було 52 млн: куди поділися 6 000 000
ПРИВІТ ІЗ 2004-ГО
Попередній глава держави заклав у свою програму під час президентських виборів 2004 року обіцянку «зламати тенденцію скорочення чисельності населення України» та «збільшити мінімум у 10 разів грошову допомогу матері при народженні дитини». Щоправда, «злам тенденції» розпочався за три роки до електоральної кампанії 2004-го. Але підвищення допомоги справді стало одним із небагатьох на 100% виконаних зобов’язань. Різке збільшення виплат при народженні дитини від 760 грн у 2004-му до 8,5 тис. грн у 2005–2007 роках посприяло підвищенню рівня фертильності. Уже на другому році дії програми в Україні спостерігалося її різке зростання й зумовлене ним зменшення демографічних утрат. 2008 року виплати знову збільшили, диференціюючи одноразову допомогу при народженні різних за рахунком дітей: на першу дитину – 12,24 тис. грн, на другу – 25 тис. грн, на третю й наступних – 50 тис. грн. Одночасно було вжито заходів зі зменшення дитячої смертності.
Загалом за помаранчеву п’ятирічку щорічні втрати населення в Україні зменшилися майже вдвічі – від 355,8 тис. осіб 2005 року до 200,5 тис. 2010-го. У 2006-му з’явився перший український регіон (Закарпаття), де кількість народжених перевищила кількість померлих на 665 осіб. Щоправда, як вважають, такого результату було досягнуто за рахунок ромського населення. Але позитивні демографічні тенденції спостерігалися й в інших регіонах. 2008 року природний приріст був зафіксований у Закарпатській, Рівненській областях та місті Києві, 2009-го до переліку додалася Волинська, а 2011-го – Чернівецька. Тобто на сьогодні вже у п’яти регіонах України народжуваність перевищує смертність.
Утім, попри певне демографічне покращення порівняно з кінцем минулого століття, ситуацію особливо ідеалізувати не варто. Адже фрагментарні заходи, такі як збільшена виплата на дитину, поступово утрачатимуть роль стимулу. Крім того, б’ють на сполох демографи: в найближчі 20 років Україну чекає різке падіння народжуваності з огляду на «демографічну яму». Лише від початку 1990-х у нас не з’явилося на світ майже 5,3 млн майбутніх батьків і матерів (станом на 1 січня 1990-го українців у віці до 24 років було 18 млн, на 1 січня 2011-го – 12,7 млн). Зрештою, нинішня влада своєю соціальною політикою засвідчує, що демографічні проблеми її не турбують, фактично згортаючи програми з «підтримки» материнства. Зокрема, можна згадати законопроект № 9516, внесений Кабміном до Верховної Ради в листопаді 2011 року, який практично виводив із числа тих, хто отримує соціальну допомогу у зв’язку з вагітністю та пологами, а також допомогу для самотніх матерів, близько 80% сімей – одержувачів таких виплат. А на місцях уже й нині працівники соціальних служб відмовляють породіллям у фінансовій допомозі, начебто через їхню високозабезпеченість: наявність у родині автомобіля, пральної машини тощо.
ДАЄШ 52 МЛН!
Наївно очікувати, що народжуваність серед українців зросте автоматично з підвищенням рівня життя. Якби зв’язок був такий простий, не відбулося б істотного зменшення фертильності в розвинених країнах. У переліку пріоритетів влади мали б бути вироблення і впровадження довгострокової стратегії, спрямованої на підвищення народжуваності та скорочення вимирання населення, подолання еміграційних настроїв, стимулювання повернення заробітчан додому.
Зокрема, не тільки допомогою при народженні дитини слід зміцнювати тенденцію. Необхідно задіювати й інші механізми, наприклад: розвивати пільгове житлове будівництво для сімей із двома й більше дітьми; диференціювати підвищення розміру допомоги з догляду за дитиною до трирічного віку в таких родинах; передбачити податкові пільги для них (наприклад, щодо сплати податку на нерухоме майно).
Не менш важливим інструментом покращення демографічної ситуації є запобігання смертності. Насамперед це стосується найпростіших – профілактичних – заходів, як-то протидія алкоголізму, наркоманії, тютюнопалінню. В Україні щороку, за експертною оцінкою, 40–50 тис. смертей пов’язані з пияцтвом, близько 10 тис. – із наркоманією, 100–120 тис. – із тютюнопалінням. За оцінкою Світового банку, до 94% смертельних випадків від алкоголізму в Україні можна було уникнути за допомогою профілактики.
Серйозним демографічним викликом для України є еміграція. Для країн, що приймають наших співвітчизників, вони є ідеальними мігрантами-донорами: білошкірі європейці з високим освітнім рівнем і професійною підготовкою. Сусідня Росія фактично проводить цілеспрямовану політику подолання наслідків швидкого зменшення титульного народу за рахунок імміграції та подальшої асиміляції расово й етнічно близьких жителів пострадянського простору.
Окремі аналітики-оптимісти прогнозують повернення українців-заробітчан на Батьківщину. Мовляв, на Заході ці люди залишитися не можуть – у них будуть занадто малі пенсії для нормального життя в західному світі. Логіка в цьому є, але, по-перше, це зачепить заробітчан старшої вікової категорії, по-друге, такий прогноз актуальний лише для тих, хто працює в тих країнах. Вочевидь, здійснити перелом у трудовій міграції неможливо без економічного покращення в Україні, але влада також могла б запровадити додаткові механізми для заохочення наших гастарбайтерів повертатися додому: сприяння створенню на зароблені за кордоном кошти бізнесу в Україні, нейтралізація негативних наслідків «соціального сирітства», проведення пропагандистської роботи щодо демотивації від безповоротної еміграції та вивезення за кордон власних сімей тощо.
Необхідним є усвідомлення того, що заощаджені сьогодні кошти на ненароджених дітях, на державній підтримці молодих сімей матимуть для нинішніх бездітних або малодітних українців катастрофічні наслідки в майбутньому. Адже товари й послуги, потрібні у старості, мали б виробляти люди, яких сьогодні не народжують.
Фактично нині поліпшення демографічної ситуації в країні, підвищення народжуваності, скорочення смертності – це питання національної безпеки. Інакше рано чи пізно Україні доведеться відкрити імміграційні канали поповнення населення.
Читайте також: Головна демографічна проблема України – висока смертність