Країна з анекдоту?

Подорожі
9 Листопада 2014, 13:49

Відносини з нашою пів­денно-західною сусідкою Молдовою подеколи як в анекдоті. Два куми – один із Молдови, другий з України – розмовляють по телефону: українець запрошує молдованина в гості, а той каже, що не може, бо, мовляв, у вас не пускають. «Не може бути!» – дивується українець. «Так! – божиться молдованин, – на кордоні стоїть білборд із написом «Не ***шастать!». Поїхав українець на кордон до Кучургана, а там справді білборд і на ньому напис: «Нехай щастить!».

Хоч як дивно, найбільше спогадів про Молдову в українців залишилося з радянських часів. Пам’ятають Марію Кодряну, Іона Суручану, Надєжду Чєпраґу, композитора Євґенія Доґу, режисера Еміля Лотяну та його стрічку «Табор уходит в небо» (кіностудія «Молдовафільм»). Згадують ще фільм-казку про Фет Фрумоса та мультики за мотивами молдавських казок. У пам’яті закарбувалися також імена деяких письменників з часів, коли літератури країн СРСР перекладали російською, зокрема Васілє Васілаке. Нічого дивного, адже від кожної респуб­ліки мала бути представлена на всесоюзному рівні певна кількість письменників, естрадних співаків, режисерів тощо.

На жаль, про сучасне культурне життя південно-західного сусіда ми не дізнаємося ані в книгарнях, ані в кіно, ані на культурних заходах. Сьогодні чи не єдиною візитною карткою Молдови у нас є Zdob si Zdub, а відомого режисера Іґоря Кобілянскі знають лише втаємничені в молдовську чи румунську культуру (до речі, в одній зі своїх короткометражок він обіграє відомий анекдот про лампочку і молдован).

Виноград, вино, мамалига, бринза, коньяк «Белый аист», вермут «Букет Молдавии»… Бессарабія, Децебал, Штефан чел Маре, Молдавське князівство… Танець «Молдавеняска»… Базар «7-й кілометр» в Одесі… Усі ці назви відлунюють барвистою екзотикою південного сонячного краю, але не складаються в цілісний образ країни. Молдова була і лишається для наших співвітчизників країною транзиту – колись із Києва до Чернівців та з Івано-Франківська до Одеси чи Криму, а сьогодні з Києва до Бухареста. На запитання: чи хотіли б ви відвідати Молдову – пересічний українець лише знизує плечима. Це непопулярний туристичний напрямок європейської провінції.

Читайте також: Геополітичний заручник

Насправді ми майже нічого не знаємо про цю країну та її мешканців. Усю інформацію черпаємо здебільшого з популярних анекдотів, у яких молдованин постає йолопом на кшталт чукчі. Здається, Віктор Ющенко у перший рік свого президентства насварив когось зі свого оточення, мовляв, ти наче молдованин. Хоча такі слова викликали обурення і сором перед сусіднім народом, але вони добре ілюструють наші стереотипи.

Утім, із наближенням до кордону образ цієї країни стає дещо зрозумілішим. Містечко Роздільна на Одещині неподалік Молдови. Затишне подвір’я, оповите виноградом і всіяне соняшниками. Тут люди приязно ставляться до сусіда. Пам’ятають, що з 1924-го до 1940-х років у складі України була молдавська автономія.  

Українці люблять їздити до молдовських сіл – тамтешні господарі продають смачне домашнє вино й частують мамалигою з бринзою

Молдова – країна з давньою історією. Колись вона була частиною Румунії, яка й досі прагне єдності з меншою сусідкою, щедро роздаючи свої паспорти. Виходить, ми навіть не знаємо, якою мовою розмовляє наш південно-західний сусід. Здивування в українців викликає повідомлення самих молдован, що молдовської мови як такої не існує, а є лише румунська. Виявляється, молдовська мова – це радянська вигадка. До повернення країни з кириличного письма на латиницю траплялися парадокси молдовсько-румунського словника, коли ті самі слова були написані по-різному. У грудні 2013 року Конституційний суд Республіки Молдова визнав румунську державною. Проте в Україні й досі в деяких бюро перекладів трапляються такі непорозуміння, як молдовська і румунська в одному списку пропозицій.

На українсько-молдовському прикордонні люблять і шанують молдован, із якими віддавна дружньо живуть поруч. Відзначають їхній розум, підприємливість, працьовитість, щирість і простоту. Українці люблять їздити до молдовських сіл – тамтешні господарі продають смачне домашнє вино й частують мамалигою з бринзою.

Розповідають і таку бувальщину. Після розпаду СРСР тривав обмін паспортів, коли люди в зоні малого прикордонного руху подорожували з документами різних зразків. Один молдованин виїжджав з України і показав радянський паспорт. Прикордонник зауважив, що бракує фотографії у віці 25 років, а чоловікові вже 30. «Мей, домнуль начальник, я живу в селі, і нам це там не треба», – виправдовувався молдованин. «Слухайте, у вас там робіть що хочете. Зараз виїжджайте, але без фото вже не впущу до України». Минає якийсь час. Раптом до того самого прикордонника підбігає молдованин і радо вітається. «Домнуль начальник, пам’ятаєте мене? Я виправив усі помилки, як ви сказали мені, й додав фото». Той не відразу впізнає, адже за день через кордон проходять тисячі людей. Відкриває документ і німіє. У паспорті вклеєне нестандартне фото розміром 5 на 6 см чоловіка, який спирається на берізку. «Що це таке?» – «Ну я повернувся і попросив дружину з донькою пошукати мені світлину, на якій мені було 25 років. Знайшли цю, я відрізав дружину й ось вклеїв». Прикордонник завмер над паспортом, а потім у відчаї махнув рукою і дозволив їхати.

Молдова мало цікавить українців як надто бідна. Тим часом одесити згадують, що молдовани завжди вміли дати собі раду. В Кишиневі й Тирасполі постійно були різноманітні товари й туди охоче їздили їх купувати. У Чернівцях також добре згадують молдован, до яких навідувалися скупитись, але так само кепкують в анекдотах. У пізні радянські часи був період книжкового дефіциту, коли придбати цікаве видання можна було лише по знайомству чи здавши 20 кг макулатури. Тоді з’явилася продукція видавництва «Картя Молдовеняске» з Кишинева, що випускало книжки, які мали шалений попит. І знайшлися гуртовики, які привозили їх до Києва. Хоч і друкували їх на найгіршому папері без ілюстрацій з дуже примітивними обкладинками, але попит задовольнили. Тож молдовани вельми підприємливі люди і вміють заробити.

Читайте також: Халепа по-молдовськи. Політична криза, може зашкодити євроінтеграції

Колись наші країни єднала спільна боротьба з татарською навалою. У першій половині XVI століття частина Галичини й Покуття перейшла від поляків до Молдавського князівства часів Штефана Великого. А один із найгарніших храмів Львова XVI століття – Успенська церква, яку називають також Волоською, бо більшу частину коштів на її будівництво дав один із молдавських господарів. Найвідомішим вихідцем із Молдови є київський митрополит Петро Могила. Гетьман Богдан Хмельницький одружив свого сина Тимофія з Розандою, єдиною донькою господаря Васілє Лупу. Пізніше Іван Мазепа, тікаючи після поразки під Полтавою із залишками українського війська, знайшов притулок у Бессарабії. А після Полтавської битви і смерті гетьмана в місті Бендери була затверджена Конституція Пилипа Орлика.

Сьогодні ми маємо також багато спільного через радянське минуле й сучасні євроінтеграційні пріоритети розвитку держав. Однак Молдова швидше дає собі раду і вже отримала безвізовий режим із ЄС.

Придністров’я. На цьому слові роздільчани замовкають і сумнішають. Це хмара на ясному небі приязного прикордоння. Російська політика вносить неспокій. Спільний кордон із державою-примарою вимагав би вироблення спільної українсько-молдовської політики, зокрема в питаннях боротьби з контрабандою наркотиків і зброї та запобігання поширенню тероризму. За радянських часів людей привчили жити в замкненому колі. Зараз слід відкриватися й дізнаватися більше одне про одного.

Молдова – гостинна, мальовнича земля з фортецями і монастирями, затишними містами й селами на берегах річок та озер, а також розкішними виноградниками. Шкода, що так мало турфірм пропонують поїздки до нашого південно-західного сусіда, але кілька пропозицій є навіть у Києві. Показують Кишинів, Сороки, Старий Оргіїв, монастирі в Кодрах, славетні винотеки Крікова, Мілештій-Міч і Кожушна, а також Національний фестиваль вина.

 

Позначки: