Без довіри (кредо) немає кредитної справи – це вже банальність.
Швидкий «розвиток» банківської системи мав нездорову базу: значна частина пасивів – із чужої економіки; значна частина кредитів – для чужої економіки; значна частина банківського капіталу – з капіталу чужих економік.
Людям вбивали в голови, що можна жити не по кишені, жити в борг – «так усі живуть». І жили. Перед Новим 2009 роком я отримав убивчу інформацію. Виявляється, наші супермаркети практично не мають власних обігових коштів. За роки своєї діяльності вони виймали зароблені гроші з обороту і вкладали в землю, іпотеку, дорогі авто, вілли.
А бізнес будували в борг, у кредит. Ось так і жили: людина, бізнес і держава – у борг. Крім того, маємо неефективну і неадекватну структуру економіки, не маємо стратегії змін і маємо майже $120 млрд боргу – ось результат нашого «розвитку».
Якщо ти живеш краще, ніж працюєш, – це не надовго. Це невдовзі мине, і ти житимеш навіть гірше, ніж працюєш. Це правильно і для людини, і для держави. Ми зараз розплачуємося за примітивність нашої влади. Усі за ці уроки платитимемо, і банківська система зокрема.
Яку суму заплатить банківська система, залежить від того, як швидко вийде з кризи економіка країни. А це, своєю чергою, залежить від того, як швидко Україна вийде з політичної кризи.
Довіра – це основний ресурс, без якого держава не може існувати. У нашій країні це головна проблема правлячої верхівки разом із опозицією.
Не зниження довіри псує репутацію. Її псує невиконання або погане виконання своїх базових функцій усіма: політиком, банкіром, журналістом…
Не бреши! – ось головне гасло виходу з кризи.
У країні універсальної, всюдисущої брехні людина беззахисна. Бо в такій країні немає навіть молока, ковбаси, масла, а є їхні небезпечні замінники під цією самою назвою. Це продукти нечесності бізнесу: обважити, підмінити, під гарною обгорткою продати підробку чи поганий продукт. Країна універсальної брехні – від телевізора до прилавка магазину.
Банківська система – це не щось локальне, окреме. Це невід’ємна частина організму національної економіки, яка, своєю чергою, є органічною частиною цілого українського суспільства. Саме довіра до влади формує довіру до банківської системи, гривні й банкіра. Наївно думати, що за низького рівня довіри до влади може існувати міцна довіра до банківської системи. Це неможливо. Адже якщо немає довіри до влади, це позначається на стані економіки. А в економіці, що погано працює, відповідно, не може бути стабільної банківської системи.
Структура української економіки є надзвичайно енергозатратною і неефективною, а головне – вона не зорієнтована на забезпечення потреб українського народу. Це стосується і банківської системи.
Вихід із фінансової кризи можливий, якщо ми вийдемо з економічної. Але економічною кризою зараз у країні ніхто не займається. Не названі навіть її причини. Для деяких політиків її взагалі не існує… Якщо так, якщо не назвати причин цієї кризи, то як можна шукати шляхи виходу з неї? Проте чесно назвати причини економічної кризи невигідно і небезпечно для чинної влади. Доки так буде, ми матимемо проблеми в економіці й відповідно у банківській системі. Тут усе взаємопов’язано.