Олександр Букалов також висловив міркування, у який спосіб можна було б поліпшити ситуацію.
У. Т.: Численні документи Ради Європи наголошують на тому, що принципи роботи українських пенітенціарних служб мало змінилися з часів СРСР. Ви досліджуєте діяльність кримінально-виконавчої системи України впродовж 15 років. Наскільки зауваження міжнародних експертів відповідають дійсності?
– Будемо говорити конкретно. Рада Європи визначає, що на кожного засудженого має припадати 4 м2 площі. Реально в Україні й 3 м2 не завжди наберуться. Невдовзі Верховна Рада ухвалить закон, де цей європейський стандарт буде затверджено. Але на практиці, гадаю, запровадження норми буде дещо відтерміновано.
Читайте також: Правозахисники констатують погіршення ситуації в українських тюрмах
Європейські норми визначають стандарти щодо спілкування засуджених із зовнішнім світом, щодо кількості телефонних розмов. Від колонії до колонії ситуація різниться. Я не сказав би, що загалом матеріальні умови аж такі жахливі. Просто вони дуже аскетичні. Пенітенціарна система отримує лише половину запланованого фінансування. Найбільші проблеми, можливо, виникають із медичними послугами, коли хтось захворіє.
У. Т.: Власне, адвокати Юлії Тимошенко наполягають на тому, що колишня прем’єрка не дістає потрібної медичної допомоги, а це є порушенням європейських стандартів утримання під вартою. Наскільки згадана проблема загальна, типова для українських в’язниць?
– Надання медичних послуг у місцях позбавлення волі, зокрема в СІЗО, – одна з найгостріших українських проблем. Часто не вистачає ліків через неналежне фінансування. До того ж медики залежні від керівництва пенітенціарної системи. Тому нерідко засудженим не надається потрібна допомога. Не тільки немає препаратів, а й не приділяється увага, не проводяться необхідні обстеження, бо бракує коштів на транспортування хворого до лікарні, де це можна зробити. Дуже часто людей, які мають проблеми зі здоров’ям, фактично не лікують. А медики, коли йдеться про осіб, які утримуються в СІЗО, зазвичай відбуваються висновком: «Стан здоров’я дозволяє перебувати в місці позбавлення волі». У ньому подеколи не міститься інформації про реальні хвороби.
Аналогічні висновки про Юлію Тимошенко: буцімто за станом здоров’я вона може перебувати за ґратами. Але критерії нікому не відомі. Це ґрунтується не на медичних показниках, а на суб’єктивній думці лікаря. Де межа? Якщо людина притомна, то може? А чи не варто врахувати якісь інші показники? Перевірити ці висновки неможливо, бо вони необ’єктивні.
На Заході здоров’ю людини приділяють набагато більшу увагу незалежно від злочину. А в нас буває, що коли когось визнали злочинцем, то й не варто піклуватися про його самопочуття. Усе це не так на рівні законодавства, як на рівні ментальності.
Читайте також Правозахисник: Про адекватність вироку Тимошенко говорити неможливо
У. Т.: Щороку ви оприлюднюєте доповіді про дотримання прав ув’язнених в Україні. Якою є адресність цього моніторингу та за якими критеріями досліджуєте ситуацію?
– «Меморіал» здійснює і цілеспрямовані, себто обмежені часом та місцем, дослідження проблеми, і загальні моніторинги. Загальний моніторинг – це інформація зі ЗМІ, з повідомлень громадян, із державних структур щодо дотримання прав ув’язнених. Нещодавно оприлюднили чергову статистичну доповідь. Щодо ситуації загалом, не тільки стосовно порушень. Ми аналізуємо також фінансування тюремних закладів, доступ до спілкування, психологічні умови. Якісь речі інколи важко назвати катуванням, але це, втім, також є порушенням. Надаємо рекомендації передусім українській кримінально-виконавчій системі, Верховній Раді, звертаємося до президента. Адресність насправді широка. Потрібно, щоб і громадяни знали ситуацію з дотриманням прав тих, кого позбавили волі.
У. Т.: Народний депутат Олег Білорус розповів в інтерв’ю Тижню, що нині в Україні у тюрмах утримують понад 250 тис. осіб і що ми маємо тенденцію до збільшення кількості ув’язнених. Такі спостереження збігаються з вашими?
– Статистика не зовсім точна. Згідно з інформацією, наданою керівництвом Державної кримінально-виконавчої служби, станом на 1 липня 2011-го в місцях позбавлення волі перебувало 157 866 осіб. Але тенденція до збільшення справді є: за півроку додалося 2,5%. Кількість засуджених натомість зросла на 3,9%. Це означає, що чисельність тих, кого утримують у СІЗО в запобіжних цілях, себто до проголошення вироку, дещо зменшилася.
У. Т.: «Донецький меморіал», у якому ви є одним зі співзасновників, – партнер світової правозахисної структури «Міжнародна Амністія». У чому полягає ваша співпраця?
– «Міжнародна Амністія», на жаль, сьогодні не така впливова, як була раніше. А ось із Радою Європи багато працюємо. Ми провели десяток семінарів для персоналу установ із системи виконання покарань – експерти приїжджали розповідали про європейські стандарти.
Загалом Рада Європи вимагає від України виконання взятих на себе зобов’язань. Інколи кажуть: «Що нам Європа вказує? Ми самі розберемося!» Це невігластво. Наша держава взяла на себе зобов’язання. Частина з них виконана. Решта ігнорується. Це було би зрозумілим протягом трьох-чотирьох років, бувають труднощі. Але ми вже 16 років у Раді Європи! Страсбург спонукає застосовувати цивілізованіші форми утримання ув’язнених. Співпраця з міжнародними структурами вдосконалює нашу пенітенціарну систему.
Читайте також: Корпорація «Покарання»
У. Т.: Що ви думаєте про вимогу Ради Європи прописати в кримінальному законодавстві нові норми, які б чітко унеможливили запобіжно позбавляти волі за ймовірні адміністративні порушення?
– Я не впевнений, що цей парламент зможе ухвалити необхідні зміни. Але, як на мене, головна причина полягає не в поганому законодавстві, а в практиці, що застосовується. Вона іноді прямо його порушує. І якщо буде змінено закон, а не практику, результати не з’являться.
Потрібна політична воля від керівництва держави, судів, слідства. Щоб вони не використовували так часто запобіжний захід. Наш чинний закон цілком це дозволяє. Проблема не в ньому, а в головах тих людей, хто його використовує.
У нас чимало норм, які в одному документі вимагають одного, в іншому – протилежного, й обов’язково якась із них порушується.
Наприклад, Конституція гарантує кожному право на батьківство. Але якщо чоловік дістав довічне ув’язнення, то в цьому випадку Кримінально-виконавчий кодекс забороняє тривалі побачення з дружиною, які надаються іншим категоріям ув’язнених. І жінка, яка має довічно ув’язненого чоловіка, не може реалізувати своє право стати матір’ю.
У. Т.: Моніторинговий комітет Ради Європи в проекті резолюції щодо України наполягає, що в нашій країні було би доцільно скликати Конституційні збори, щоб змінити чинну Конституцію. На вашу думку, це на часі?
– Я був учасником усіх форумів Громадянської асамблеї України, де цю ідею активно обговорювали. Вважаю ухвалення нового Основного Закону шляхом скликання Конституційних зборів непоганим механізмом. Адже його справді треба суттєво переробити. Необхідно прибрати декларативні норми й закласти механізми, які гарантували б верховенство права. Але я маю сумніви, що сьогодні в суспільстві накопичився достатній творчий та інтелектуальний ресурс, щоб надати Конституційній асамблеї достатньо членів, здатних розробити новий документ. Люди не розуміють, наскільки це важливо. Розуміння притаманне лише певним колам, а обирати кандидатів мають усі. Бракує інформування громадськості. До того ж я не знаю, чи зголоситься влада, щоб така асамблея обиралася прозоро та чесно.
Читайте також: Резолюція ПАРЄ щодо України (повний текст, з правками)