Десятиліття тому британський дослідник Ендрю Вілсон у певному сенсі відкрив для західноєвропейської читацької аудиторії «неочікувану націю» українців у своїй однойменній книжці. Вона швидко увійшла у списки навчальної літератури західних університетських програм зі східноєвропейських та слов’янських студій і витримала кілька видань. Потім авторові доводилося знову й знову відкривати для себе і відповідно для своїх читачів (слухачів) якісь нові «неочікувані» прояви української стихії на кшталт Помаранчевої революції чи п’ятирічки політичного хаосу (2004–2009). Ендрю Вілсон – один із небагатьох західних дослідників, хто вивчив українську мову. Тиждень поспілкувався з ним про сьогоднішню візію України, її нові виклики та «сюрпризи».
«Порядок» у присмерку
У. Т.: Рік тому в одному зі своїх виступів ви сказали, що Україна перебуває у сутінковому світі (twilight world) й ані результати президентських виборів, ані будь-що інше в короткостроковій часовій перспективі нічого не змінить. Рік минув – ваш прогноз справджується?
– Що я мав на увазі, кажучи, що Україна перебуває в сутінковому світі? Це стосувалося не лише хронічних конституційних, соціальних, економічних проблем, що стають на заваді входженню країни до інших «світів». Власне, йшлося про те, що сама ідея можливого членства України в ЄС є нереалістичною з багатьох причин. Як наслідок – країна опинилася в такому «сірому, туманному світі». Відтоді минув рік. Нова влада одразу ж почала перезавантажувати відносини з Росією і зміцнювати управлінську систему. Лише за кілька місяців у вашій країні встановився політичний режим, котрий можна визначити якщо не як напівавторитарний, то такий, що прагне бути дуже сильним і спиратися на адміністративну вертикаль російського зразка. Вочевидь, така влада має у своїх руках усе, щоб здійснювати реформи. Наразі ми бачимо країну, де досі не було здійснено серйозних змін. У Європі всі дуже розчаровані хаосом попередніх п’яти років. Звідси таке бажання побачити нарешті порядок, особливо в економіці. Заради його досягнення Європа готова пробачити багато чого, можливо, забагато. І це ризиковано. Схожої помилки Захід припустився з Росією, коли до влади прийшов Владімір Путін.
У. Т.: У своїй книжці «Українці: неочікувана нація» (2000) ви вельми критично оцінюєте те, як наша політична еліта виконувала свою місію у справі націєтворення. Минуло десятиліття. Що ви бачите сьогодні?
– Схоже, новий президент і його команда повторюють помилки своїх попередників, тільки в протилежній формі. Віктор Янукович намагається дуже швидко повернутися до російськоцентричної версії української історії без спроб вибудувати таку версію, яка могла б охопити всі регіони й групи України й фактично заохочувала б плюралізм думок та інтерпретацій. Слабка соціальна підтримка чи байдужість у питаннях історії є чимось неправильним. Вельми цікаво було спостерігати, як ваш президент разом із російським відправився до пам’ятника Невідомому солдатові. Була погана погода, він змок, але для нього це було чимось принциповим. Можна розглядати це як таку собі спробу виховувати в українців історичну гордість за досягнення радянських часів. Взагалі ж історія і культура завжди поруч. Будь-які культурні феномени й культурна політика змінюються повільно. І зрозуміло, що розвиток культури завжди має пов’язуватися з питанням ідентичності. Для України це все й далі дуже актуально.