Країна протилежностей

 А в Антверпені, у 120-ти кілометрах на північ країни, у цей само вечір на розі, де пересікаються ортодоксальна єврейська та гучна торгова вулиці, стомлена старенька жінка продає ще гарячі, хрумкі льєжські вафлі. Її покупці – кремезний арабський хлопець та висока пані у циганській спідниці з рожево-зеленим волоссям й таксою на повідочку. Пані відламує шматочок вафлі собаці й втрьох вони йдуть далі, задумливо жуючи. Десь високо в небі загорілися вогники – не зірки, а вікна численних офісів у висотках сучасного ділового кварталу. У вечірньому повітрі шум портових вантажників змішується зі передзвоном дзвіночків на дверях дорогих магазинів. Засліплюють очі діаманти у вітринах. «Ювелірна крамничка Європи» – один із синонімів Антверпена.

 

 

Два міста, дві нації, дві мови – одна країна. Валонія і Фландрія, 5 південних та 5 північних регіонів й поділений між ними Брюссель. Протистояння цих двох основних етнічних груп Бельгії існувало завжди, але напередодні Нового року досягло критичної межі, поставивши країну, на думку багатьох аналітиків, під загрозу розколу. Історія цього протистояння є також історією компромісів.

 

З моменту отримання країною незалежності. Після остаточної перемоги над Наполеоном 1830 року Бельгія була франкомовною державою і єдиною державною мовою тут була французька, не зважаючи на те, що фламандців завжди було більше – 60% населення. Навіть на території Фландрії французька тривалий час залишалася єдиною мовою середньої та вищої освіти. І в економіці країни франкомовна Валлонія відігравала провідну роль: її великі промислові центри Льєж, Моне, Шарлеруа і Намюр славилися виробництвом кольорових металів, сталі й цементу, в районі Льєжа чисельні шахти видобували вугілля. Влада належала валлонам, і з фламандським населенням не рахувалися. Однак з 1930-х років стрілка ваг «Валлонія– Фландрія» перекинулася у інший бік й до 1980 року ситуація змінилася.

 

Економічний центр країни перемістився на північ – до Фландрії. З хвилею «другої економічної революції» у Валлонії плавно розпочався економічний спад. Одна за одною закривалися вугільні шахти, а різке зростання цін на енергоносії остаточно підірвало металургійну промисловість – основу добробуту регіону, і, відповідно, спричинило масове безробіття. Тим часом економіка Фландрії, що вчасно переорієнтувалася на нові технології, стала приваблювати все більше великих інвесторів. Швидко розвивалися хімічна, фармацевтична та легка промисловості, фламандський Антверпен став другим за обсягами вантажообігу портом Європи.

 

Паралельно розвивався в Бельгії рух за емансипацію нідерландськомовного населення. Як результат «мовної боротьби» до 1980 року обидві мови країни – нідерландський «датч» та французька –фактично зрівняно у правах. А у 1993 році Бельгію поділили на три федеральні округи: фламандський, валлонський та Брюссель (німецькомовна земля Єупен у складі Валлонії). Відтоді єдиною офіційною мовою на території Фландрії є нідерландська. Ці мовно-економічні рокіровки відобразилися й на політиці: сьогодні більшість місць у парламенті Бельгії мають фламандські партії. Партія християнських демократів, що здобула перемогу на виборах влітку 2007 року, проголосила своєю метою перехід Бельгії до конфедерації: відносної автономії Фландрії та Валлонії за збереження єдності країни. Такий компроміс не влаштовує як валлонців, які намагаються зберегти єдність країни, так і по-екстремістському налаштовану на відокремлення Фландрії до Голландії нідерландськомовну більшість. Затягнена політична криза ускладнюється ще одним наріжним каменем – Брюсселем – франкомовною столицею країни, розташованою на території Фландрії.

 

«Сьогодні, 18 листопада 2007 року, 35 тисяч бельгійців, одягнутих у кольори національного прапору (чорні куртки, червоні шалики та з жовтими трояндами у руках) пройшли центром Брюсселю мирним маршем «За єдину Бельгію» – такий їхній лозунг» – так писала франкомовна газета Le Soir. Ця маніфестація стала результатом безпрецедентної акції: звичайна мешканка Льєжа Марі Клер Уар написала петицію «За єдину Бельгію» і зібрала 140 тисяч підписів. «Не всі погоджуються із проведенням такої маніфестації, не зважаючи на енергію, витрачену цією простою бельгійкою», – це вже фламандські ЗМІ. Однією з причин розколу країни ті само ЗМІ називають послаблення центральної влади й загальнодержавних інституцій, чиї функції мають виключно символічний характер.

 

Нині рівень безробіття у Валлонії у 2 рази вищий, ніж у Фландрії, що дає фламандцям привід стверджувати, що «ліниві валлони тягнуть із Фландрії гроші». За підрахунками фламандських політиків, Фландрія щорічно «дарує» своєму південному сусідові близько €12 млрд на соціальні виплати у зв’язку з безробіттям та до пенсійного фонду. Натомість валлонці «віддячують» фламандцям анекдотами. Один з найпопулярніших: «Якщо їхати на машині з Валлонії до Фландрії, як можна визначити, де проходить кордон? – Як тільки корови почнуть здаватись красивішими від жінок».

 

 

Ось кілька коментарів наших колишніх співвітчизників, які живуть у різних містах Бельгії: «Якщо б Фландрії не доводилося годувати франкомовного халявщика разом із їхніми німцями, вона була б дуже принадним куточком Заходу. А те, що Валлонія якихось 30 років тому була багатша Фландрії – це факт. У мене десь є фотографія, де флами стоять у черзі на роботу до валлів… Власне, економіка й раніше трималася на працьовитих фламах, які працювали на валлів…. Вичерпалися шахти – вичерпалося багатство валлів. А працьовитість фламів – залишилася»; «Руйнування будь-якого ладу – хорошого чи поганого – завжди викликає неприємні відчуття у тих, хто пережив подібне. Я багато спілкуюся як з бельгійцями, так і з росіянами: реакція тих та інших не завжди адекватна. Деякі ставляться до того, що відбувається, як до реклами по телебаченню… Але у цьому випадку неможливо клацнути пультом й не дивитися – з цим доводиться жити… Навіть якщо все обійдеться без потрясінь, як у колишньому Союзі, все-рівно постійно відчуватиметься стан хвилювання. Немає єдності та єдиної думки. Думаю, що тепер важко знайти таку націю, де було б все спокійно. Іноді здається, що світ втрачає глузд. А в реальності, це тільки купка дуже багатих людей, які смикають маріонеток за нитки для досягнення своїх цілей. Шкода дивитися на все це».

 

Напис «L’ UNION FAIT LA FORCE» на гербові королівства Бельгії означає – «єдність дає силу». Як вирішиться протистояння в поділеній на два табори країні – питання не тільки бельгійське. А наше – загальноєвропейське.