Невдовзі після першого обрання Володимира Литвина головою Верховної Ради Леонід Кучма публічно описав роботу екс-шефа Адміністрації президента широковідомим анекдотом про Вовочку-Вольдемара, який на війні підносив набої «не тим». Це сталося після спроби Володимира Михайловича налагодити співпрацю з головним опозиціонером Віктором Ющенком. До речі, тоді гарантом альянсу спікера з керівником фракції «Наша Україна» став давній приятель Литвина, новоспечений міністр закордонних справ Петро Порошенко.
Феноменальна здатність Литвина домовлятися з політсилами, які ворогують між собою, викликає в одних заздрощі, в інших – роздратування. Коли мова зайшла про об’єднання в одну коаліцію антагоністів з БЮТ і НУ – НС, Литвин, напевне, виявився єдиним політиком в Україні, який зміг знайти золотий ключик до серця Юлії Тимошенко.
Це робить Володимира Михайловича ідеальним спікером, коли треба домовлятися з 450 найбагатшими і найвпливовішими українцями. Проте коли йдеться про всенародні вибори, миротворча постать Литвина виявляється незапитаною. Його найближчі соратники стверджують, що після нервової поразки на виборах до Верховної Ради 2006 року він пережив важкий стрес. Дострокова кампанія-2007 явила іншого, набагато агресивнішого Литвина. Зрештою, щоб хоч якось втрутитися у змагання Януковича і Тимошенко на найближчих виборах, та ще й виділитися з-поміж Тігіпка, Ющенка та Симоненка, у нього немає іншого вибору, окрім як вести атакувальну кампанію.
Ключовою фігурою штабу Литвина і керівником кампанії є нардеп Ігор Шаров. Він, як і його шеф, має розгалужену мережу контактів в усіх політсилах, надто у БЮТ, ПР і НУ – НС. Шаров очолюватиме весь регіональний напрям кампанії. Головний акцент кампанії спікера будуватиметься на «польовій» агітації. Як зізнався Шаров, «не буде у нас ні співаків, ні циркачів, ні акторів – акцент на безпосередніх зустрічах спікера з виборцями». Це свідчить не так про особливу стратегію штабу, як про елементарний брак коштів.
Литвин як колишній консультант секретаря ЦК КПУ небезпідставно вважає «сам себе політтехнологом», він, як ніхто інший, розуміє їхню важливість для кампанії. Найближчим радником з питань стратегії кампанії і керівником політтехнологічного напряму є нардеп Олег Зарубінський. «У нас в партії технологи – я і Олег Зарубінський», – відверто розкриває внутрішню кухню сам Литвин.
Станом на жовтень жодних зовнішніх політконсультантів у штабі спікера не було і, найімовірніше, не буде. Курирувати медійний напрям кампанії доручено прес-секретарю спікера Ользі Чорній.
Що стосується спонсорів Володимира Литвина, то з ними наразі й справді цілковита невизначеність. «Гаманець» кампанії 2007 року депутат-регіонал Василь Хмельницький поки що не поспішає зі своїми пропозиціями, зрештою, як і інший колишній спонсор Віктор Пінчук. Тому можна припустити, що загалом виборчі витрати Литвина будуть доволі помірними і не перевищать $15 млн. Утім, у питаннях адмінресурсу ситуація не така сумна. До послуг спікера двоє братів: Микола (голова Держприкордонслужби) і Петро (начальник Південного оперативного командування Сухопутних військ). Володимир Литвин також може розраховувати на своїх людей у Держкомземі, Держкомресурсі, Укрзалізниці, Укртрансгазі та Антимонопольному комітеті України, які є джерелом електорального ресурсу. Для заощадження коштів важливим є і факт спікерства, що надає Володимиру Михайловичу безплатну трибуну у ЗМІ (лише на «5 каналі» Петра Порошенка Литвин цього року мав дев’ять прямих ефірів!).
Виборча програма кандидата складатиметься з низки гуманітарних гасел. Литвин має найбільшу підтримку в центрі країни, тому виступає проти надання російській статусу другої державної, а як голова ВР – проти двопалатного парламенту, федералізації і за збереження пропорційної виборчої системи. Втім, кампанія не обходиться і без певних «родзинок», до яких належить, зокрема, екзотична ідея про надання місця у списках Блоку Литвина на місцевих виборах тим добровільним помічникам, які продемонструють хороший результат на своїх виборчих округах, – ідеться про фактично безплатну роботу в штабах «на перспективу».