У мене роки три поспіль були ненав'язливі розмови з баристою в кафетерії Фуршету. Господи, скільки вона всього знала про каву, про арабіку й робусту, про Танзанію й Кенію, і які купажі, і яке обсмаження і т.д. Завжди попереджувала, коли міняла драгділера, мовляв, спробуйте, як вам. Це було настільки оверкваліфайд для баристи, що коли Фуршет закривали, я написав їй в автографі до книжки, що вона вже має відкривати власну кав'ярню, все в неї вийде. Киянам вже не треба на каву до Львова. Наші кав’ярні здатні здивувати будь-якого голландця, який звик, що в кофі-шопах частують чимось іншим.
Або ось Херсон, звичайне рядове Сільпо, яких вже, сподіваюсь, сотні, а не десятки, несподівано розписане роботами народної художниці Поліни Райко, з Олешок, погугліть в інтернетах. Це настільки нераціонально, це настільки з надміром любові до, прости Господи, рітейлу, що я не можу подібного уявити в жодній закордонній торговельній мережі. Холодильну камеру для риби можу, а Поліну Райко на стінах – ні. Це не магазин це шедевр.
Читайте також: Юнармія: путінський Гітлерюґенд на мінімалках
І ось мені цікаво, як такі шедеври діють на неокріплу психіку 20-літніх окупантів. Заходиш мародерити, а там шедевр. Вам так не жить чувачки, як еті смішні хахли, ніколи і нізащо. Ви навіть курник над танком для "захисту" від Джавелінів рівно приварити соромитесь. А тут якщо вже роблять – то перфектно.
До речі оті розрекламовані труси ЗСУ, гігроскопічні шкарпетки на полоненому підполковнику й Талани, на які налітає на захоплених складах НГУ босоноге російське воїнство в кирзових берцях "тисяча кроків", – теж результат чиєїсь любові до воїна. Спочатку волонтери споряджали кожен свого воїна, як в часи Гетьманщини кожне село споряджало кілька кавалеристів, а хто ж для свого погодиться на менше, ніж найкраще. Це задало стандарт, куди там тому НАТО.
Читайте також: Війна родом з дитинства
З трусами взагалі цікаво, коли служити до війська потрапив телеведучий Майкл Щур, він особисто тестував моделі, які не натирають, пробачте, тестикули. І хтось же їх потім запровадив. Армія, яка вже стріляє, поки інша ще чухає яйця, – непереможна.
А тоді виявляється, що ці перфекціоністи Стінгером примудряються збивати балістичні й крилаті ракети. От ніхто такого ще не пробував, хоча в інструкції писали, що, мабуть можна, але з часів Афгану нагоди не було. Збивають з любов'ю. До тих, на кого націлена ракета. Країна така. Нічого вам, наструганим батьками-алкашами на тяп-ляп і нелюбленим матерями, яких більше цікавить, що сталося з вашим танком, а вас вони ще нарожають, тут не світить.