Гостра, критична, катастрофічна – діагноз екологічній ситуації України давно поставлений. Новина про жовтневу пожежу на складі отрутохімікатів на станції «Відрадне» неподалік Джанкоя в Криму пройшла майже не поміченою за куди галасливішими перипетіями: скандалом із педофілами й наступом епідемії грипу. На хімічній базі «Райагрохіму» зберігали 400 т непридатних до використання в сільському господарстві пестицидів, з яких згоріло близько 20 т хімікатів, які містять магній. За попередньою версією – через самозаймання. Подібне може статися будь-якої хвилини майже в кожному районі України. І стається, варто передивитися хоча б зведення МНС за останній час.
Пестицидна спадщина
Наприкінці серпня пестициди горіли поблизу села Новогригорівка (Запорізької обл.). Склад чималенький – приблизно 120 т. У лютому палали околиці села Катеринівка (Харківщина) – добрива зайнялися внаслідок хімічної реакції на воду, що просочилася крізь дірявий дах складу. Отрутохімікати на Луганщині торік горіли майже три тижні. З жахом згадують події дворічної давнини мешканці одеського селища Затишшя. Склад, до якого за радянських часів звозили пестициди з усієї області, вибухнув внаслідок розгерметизації контейнерів.
За офіційними даними, отрутохімікатів не придатних для використання в сільському господарстві в Україні налічується близько 22 тис. т. Проте, коли справа доходить до вивезення з метою утилізації, виявляється, що пестицидів набагато більше, ніж зазначено в офіційних звітах. Точну кількість несанкціонованих звалищ не може назвати ніхто. Пестициди часто зберігають у неналежному стані, без охорони. Іншими словами – вони потрапляють спочатку в ґрунт, потім у продукти харчування і врешті-решт у наші організми, в яких і накопичуються. Отруйна спадщина радянських часів дісталася кожній українській області.
Наприклад, нещодавно з Буковини вивезли до Польщі на утилізацію 20-тонну партію пестицидів. За офіційною інформацією, на кінець 2008 року на території Чернівецької області залишалася найменша порівняно з іншими регіонами кількість отрутохімікатів – 14,550 т. Уже під час підготовки до транспортування виявилося, що тонн насправді 20. Проте й це далеко не все: невдовзі після їх вивезення в Сторожинецьому районі області виявили ще 500 кг пестицидів. Екологи твердять, насправді кількість непридатних для використання отрутохімікатів як мінімум удвічі більша від офіційної.
В Україні пестициди утилізують лише на одному спеціалізованому підприємстві – ТОВ «Елга» в місті Шостці Сумської області. Технологічна установка на підприємстві знищує їх методом багатоконтурного низькотемпературного піролізу (процес термічного розкладання органічних сполук без доступу кисню, який здійснюється за температури 450–600°С). Діяльність підприємства, принаймні за офіційними даними, відповідає санітарним нормам.
Мелітопольський завод «Продмаш» подавав проект впровадження у виробництво мобільного комплексу, який знищує пестициди не придатні для використання. Згідно з інвестиційним планом він мав би окупитися за 1,7 року, натомість уже 3 роки триває процес отримання ліцензії. Поки що державі вигідніше утилізувати отрутохімікати за кордоном: приміром знешкодження отрутохімікатів у Гамбурзі коштує 14 тис. грн за тонну, водночас у Шостці – близько 18 тис. грн за тонну.
Фактично на межу екологічної катастрофи Україну поставило радянське господарювання – надмірна індустріалізація й пестицидна обробка землі. Українська безгосподарність проблеми поглибила. Проте отрутохімікати не придатні для використання – не найстрашніше, що дісталося нам у спадщину від СРСР.
Атомна промисловість теж становить постійну небезпеку, позаяк аварії час від часу трапляються на всіх діючих атомних електростанціях. На Рівненській АЕС для ремонту відключали другий і четвертий енергоблоки, фіксували витік рідини з системи охолодження. Під час випробування третього енергоблоку в вересні спрацювала система безпеки. Через аварію вже відключали енергоблок Південноукраїнської АЕС, генератор 2-го блоку Хмельницької АЕС теж виходив із ладу.
Відпрацьоване на атомних станціях паливо Україна, згідно з міжнародними домовленостями, відправляє на дезактивацію до Росії. Після 2012 року перероблені відходи почнуть повертати в Україну, тож захороняти їх доведеться на власній території. Могильники радіоактивних відходів розкидано по всій країні. Окрім атомних станцій їх продукує понад 8 тис. підприємств, не тільки промислових, а й медичних. Майже півсторіччя звозили їх і до столиці. В селищі Пирогове неподалік від Музею національної архітектури та побуту є спецкомбінат «Родон», на території якого розташовані сховища з відходами. Політики відреагували на протести громадськості, занепокоєної близькістю могильника до мегаполіса, тож за сім років радіоактивні відходи з Пирогового перезахоронять у спецсховищі в Чорнобильській зоні.
Але життя в Києві все одно сповнене екологічних небезпек. На території заводу «Захід», що в Академмістечку, зберігають контейнери з берилієм. На покинутому хімічному заводі «Радикал» на Лісовому масиві й досі є ртуть і хімікати.
Шкодять довкіллю в Україні й гірничо-металургійні комбінати. Мільярди тонн піднятих на поверхню надр, шахти і штучні озера-відстійники плюндрують родючий ґрунт, а промислові викиди підприємств засівають його токсичними речовинами, забруднюючи також атмосферу.
Екологічні лиха роблять Україну непридатною або небезпечною для життя. Внаслідок чорнобильського радіаційного забруднення втрачено близько 5% території, ще 30% визнано такими, що мають несприятливі для проживання людей умови, в той час як екологічно чистими вважається лише 7% земель. Понад 160 тис. га зайнято несанкціонованими звалищами побутового сміття.
.jpg)
ФОТО: УНІАН
Інші колишні республіки Радянського Союзу так само зіткнулися з проблемою утилізації хімічної спадщини минулого. Зокрема, Казахстан вивозить на переробку до Німеччини відходи, що залишилися в країні після ліквідації радянських військових баз. Щоправда, після аварії казахського потяга з фосфором, яка сталася два роки тому на Львівщині, через українську територію їх більше не пропускають.
Європа ж залюбки, хоч і не безкоштовно, приймає відходи. Втім, лише ті, які здатна переробити. Всі інші сама намагається транспортувати до країн, що розвиваються. Нещодавно в ЄС ухвалили закони, які забороняють вивозити небезпечні речовини за межі Європи, якщо інша сторона не готова їх прийняти. Але отруту й далі везуть контрабандно. Успішно практикують «сміттєвий туризм» і США, які так і не ратифікували Базельської конвенції (міжнародного договору, що не дозволяє транспортувати залишки виробництва з розвинених країн до країн третього світу), законодавчо заборонивши вивозити тільки найотрутніші речовини. З Північної Америки контейнери з відходами відправляють переважно до Азії й Африки.
Східна Німеччина, яка нещодавно святкувала чергову річницю свого об’єднання з Західною, поряд із економічними боролася ще й зі значними екологічними проблемами, спричиненими наслідками соціалістичного господарювання. Німцям пощастило більше, ніж нам, – західні брати витратили чималі кошти, аби відновити екологічну рівновагу «нових» федеральних земель. Проте до об’єднання ФРН і сама залюбки транспортувала токсичні відходи у НДР. Тож до екологічних негараздів Сходу Західна Німеччина частково долучилась, отримавши їх у вигляді бумеранга.
Об’єктом ганебної практики стала й Україна, на територію якої Угорщина транспортувала премікс (хімічну суміш першого ступеня небезпеки, яка містить близько 35 видів отруйних речовин, таких як азбест, алюміній, мідь, нікель, свинець). Близько 1453 т подібної суміші начебто як сировину для виготовлення гальмівних колодок упродовж 1999–2005 років ввозила до Закарпаття угорська кампанія Eltex. Через східний кордон, ніби через тин, перекинули також 3 тис. т насиченої формальдегідом тирси й 6 тис. т концентрату білкових речовин. Ще одна угорська фірма переправила на Львівщину 25 тис. т гудронів – відходів нафтопереробки, до складу яких входять небезпечні для людини токсичні речовини та важкі метали, які не виводяться з організму.
Україні так і не вдалося домогтися від Угорщини реакції на міжнародне правопорушення, тож утилізувати «подарунок» довелося власним коштом. А оскільки грошей на екологічні проблеми в Україні виділяють мало, вистачило їх не на весь закарпатський премікс.
«Значна частина отрути й досі лежить просто в центрі села Велика Бакта, – розповідає Тижню Олександр Ворошилов, активіст соціально-екологічної громадської організації «Чистий берег». – На початку 2005 року новина нас шокувала, й ми сподівалися, що проблему вирішать за кілька місяців. Але далі почалися політичні спекуляції. До нас приїжджав кожен міністр МНС, багато політиків… Зрештою частину преміксу запакували в діжки, як ми пізніше з’ясували, з консервного заводу, котрі для хімікатів не призначені. Зараз вони зіржавіли, частину їх розікрали. Склади ніхто не охороняє. Ще частину зберігають у вагонах поблизу міста Берегового. Маю підозру, це списані вагони. Що буде з ними далі – ніхто не знає».
Мешкаючи в закарпатському Береговому, Олександр не може спокійно дивитися, як паплюжиться його рекреаційна батьківщина, що живе з туризму й виноробства: «За документами, було ввезено 4 тис. т преміксу, але офіційно нам показали лише півтори тисячі. Де решта – ми не знаємо. Окрім того, в Береговому планують відродити золоторудник, застосовуючи ціанідну технологію. Якщо це станеться, будемо другою Румунією, яка через постійні аварії забруднює Тису ціанідами».
Катастрофічну екологічну ситуацію в Україні не усвідомлено, адже вона ґрунтується на екологічній культурі кожної людини. Прості речі, як-то відмовитися від поліетиленового пакета в супермаркеті, до чого закликають на своїх екоконцертах нечисленні музичні гурти, або хоча б віддати перевагу дорожчому паперовому пакетові чи екоторбі, насправді виявляються зовсім не простими. Тим часом, проблеми захисту довкілля потребують негайного вирішення, бо бездіяльність у цьому випадку дорівнює злочину. Адже довго перебувати на критичній межі неможливо, колись доведеться опинитися за межею.
Для того, щоб збільшити мапу, натисніть на графіці маленької мапи.