Країна дерева бажань

Подорожі
11 Вересня 2016, 10:41

Наш чорноморський сусід Грузія в уявленні українців — це маленька, горда країна на узбережжі Чорного моря, що славиться насамперед гарними гірськими краєвидами, курортами, фруктами й вином. Такий її образ сформувався ще за радянських часів. Із місць Грузії нашим землякам відомі столиця Тбілісі, приморське Батумі, промислове Руставі, курорт мінеральних вод Боржомі, високогірний регіон Сванетія.

Утім, найкраще українці обізнані з тамтешніми стравами, які дуже люблять. Саме з них найчастіше й починається знайомство з Грузією. Ресторани грузинської кухні в нас надзвичайно популярні. Наїдки описують як гострі, приправлені аджикою, з томатами, баклажанами та волоськими горіхами, а також прянощами, зокрема кіндзою, сванською сіллю, тархуном і хмелі-сунелі. Серед найпопулярніших грузинських частувань в Україні — шашлик, хачапурі, сациві, хінкалі, лобіо, хліб лаваш.

Реформи замість анекдотів

Віднедавна чорноморський сусід рішуче змінив статус: нині це вже не край анекдотичних персонажів та відсутності законів, а країна, яка на певному етапі помітно випередила нашу за темпом реформ. Серед батьків «грузинського дива» українці безпомилково назвуть Каху Бендукідзе, архітектора плану розвитку Грузії. Його ім’ям, до речі, хочуть найменувати вулицю в Києві. Пам’ятають у нас і діячів раніших періодів: Едуарда Шеварднадзе, Ніно Бурджанадзе, Звіада Ґамсахурдіа. Однак зараз найвідомішим є екс-президент Грузії Міхеїл Саакашвілі, який, очоливши Одеську область, став українським політиком. Працюють у нас іще й інші грузинські реформатори на державних посадах.

Утім, це стало приводом для нових анекдотів, зокрема в часи прем’єрства Арсенія Яценюка. Очільник Кабміну звертається до міністрів: «Добридень, шановне панство!» А із зали відповідають: «Ґамарджоба, ґенацвале!» Або таке: що це, коли вірмен свариться із грузином російською мовою? Засідання Національної ради реформ в Україні.

Читайте також: Давня й амбітна. Чим живе сьогодні Грузинська православна церква

Грузія, цей сонячний і щедрий край, має свої складні проблеми. Росія поділила країну: за сприяння Кремля виникли невизнані «республіки» Абхазія та Південна Осетія, які фактично залишаються не підконтрольними Тбілісі.

Утім, Грузія продовжує курс на євроінтеграцію і проводить політику дерадянізації. 2006 року в її столиці відкрили Музей радянської окупації як частину Національного. Молодіжні товариства улаштовують численні акції з метою переосмислення тоталітарної спадщини. Проте в селищі Горі, де народився вусатий диктатор, досі діє його музей. Окрім експозиції там є будинок, у якому Сосо провів перші роки життя, й персональний вагон, яким їздив. Цей заклад має сайт грузинською, російською та англійською мовами.

Від «Міміно» до «Мандаринів»

Грузини славляться напрочуд гарними голосами. Чимало їх виступає в телепрограмі «Голоси України». Із радянських часів українцям відомі легендарний ансамбль «Орера» та його фронтмен Вахтанґ Кікабідзе (він і нині до нас приїжджає, навіть планує оселитися в Україні), співачки Нані Бреґвадзе й Тамара Ґвердцителі, яка виконує пісні глибоким грудним голосом (здається, особливість усіх грузинів — говорити з придихом).

Часто гастролює в Україні балет «Сухішвілі», єдиний у світі за своїм масштабом та етнічною складовою репертуару. Дуже популярні в нас гурт «Мґзавребі» та співачка Ніно Катамадзе, які часто виступають перед нашими співвітчизниками. А торік у Київський філармонії відбувсь урочистий концерт із нагоди ювілею видатного композитора Ґії Канчелі за участю ювіляра, а також посла Грузії та міністра культури України.

Із літератури нашим землякам найвідоміший епос Шота Руставелі «Витязь у тигровій шкурі», включений до шкільної програми. Український переклад, зроблений Миколою Бажаном, Сталін визнав найкращим, нагородивши поета орденом, що врятувало його від репресій. Чули в нас про таких прозаїків і поетів, як Важа Пшавела, Ілля Чавчавадзе, Ґалактіон Табідзе, Нодар Думбадзе, Отар Чиладзе, а також Ґіорґі Леонідзе (його знають шанувальники кіно як автора оповідань, за котрими знято знаковий фільм 1970-х «Дерево бажань»).

Читайте також: Грузія: затишшя після бурі

Грузинський кінематограф був відоміший в Україні за радянських часів. Зокрема, зажили популярності серія комедійних короткометражок, а також фільми Отара Іоселіані, Резо Чхеїдзе, Ельдара Шенґелая. А культова комедія Ґєорґія Данелія «Міміно» про дружбу вірмена й грузина хоч і була знята в Москві, проте в уяві багатьох глядачів існувала саме в площині грузинського кінемистецтва.

Геніальна кінокартина Тенґіза Абуладзе «Покаяння» стала одним із символів Перебудови. Її подивився весь СРСР. Стрічка одержала Гран-прі Каннського кінофестивалю 1987 року: жоден грузинський кінотвір не мав такого успіху. Насправді її знімали до періоду гласності в Грузії, без зайвого афішування, адже йшлося про репресії, які проводив Бєрія. На фільмування дав «добро» тодішній керівник республіки Шеварднадзе. І, коли почалася Перебудова, він провів через Ґорбачова роботу режисера на широкий екран. «Покаяння» прийшло до людей раніше за журнальні публікації творів, раніше заборонених, а тому стало сенсацією. Поява такого фільму означала реальні зміни в державі.

Про сучасне грузинське кіно в нас майже не знають. Торік у списку «Оскара» в номінації «Найкращий фільм іноземною мовою» з’явилися грузинсько-естонські «Мандарини» режисера Зази Урушадзе: про події абхазької війни. Наші кіномани дивилися їх в інтернеті, бо на великому екрані стрічки не було.

Ніхто з опитаних мною людей не згадав геніального художника-примітивіста Ніко Піросмані (1862–1918). Життя майстра було злиденним, а слава прийшла до нього лише по смерті. Картини митця з фондів Національного музею Грузії були виставлені в Національному художньому музеї України 2009 року.

У царині спорту цікавим явищем були жіночі шахи, в яких світову корону тривалий час утримували грузинки Нона Ґапріндашвілі та Майя Чибурданідзе.

Мода на Грузію

Сьогодні це надзвичайно приваблива туристична країна, що активно і вдало формує свій імідж як в Україні, так і в Європейському Союзі. Виникла навіть своєрідна мода на Грузію. Яскраві білборди на вулицях, рекламні телевізійні ролики, статті в журналах та пости в соцмережах запрошують відвідати цю гостинну землю. Українців вражає, зокрема, Батумі: дуже сучасне й воднораз екзотичне місто, де на узбережжі немає захоплених та відгороджених кимось територій.

Та не всі поспішають провести вільний час у Грузії, бо ж рейси з України, на відміну від польотів із ЄС, доволі дорогі, а туристичний сервіс не завжди відповідає запитам наших заможних співгромадян, які воліють платити радше за подорожі до Європи. Може, тепер Грузія стане доступнішою завдяки морському сполученню з Одесою.

Українці дістають інформацію про сучасність та історію свого чорноморського сусіда здебільшого з інтернету. На жаль, більшість матеріалів там загальні й стосуються сучасного політичного життя або конфлікту з Росією: як вирішували питання поселення та працевлаштування переселенців з окупованих теренів, як вибудовували відносини з ЄС, як проводили реформи. Найбільше в нас чули про оновлення поліції. Торік вийшов путівник у стилі emotional guide «Крайнощі Грузії» українського журналіста Олексія Бобровникова. Проте бракує спеціальної історичної праці, присвяченої цій країні.

Читайте також: Виклики різноманітності

Попри славу успішних реформаторів, у нас і досі панує стереотипний образ грузина в кашкеті чи з рогом вина, що виголошує красномовні тости. Зрештою, традиція застільних побажань міцно прижилась у нашій культурі. Справді, ці люди дуже гостинні, веселі, відкриті до спілкування й привітно до нас ставляться. Українці та грузини старшого віку можуть легко порозумітися російською мовою, але з молоддю вже ліпше спілкуватися англійською. Нам надто складно опанувати грузинську через фонетичну специфіку й зовсім іншу граматичну систему. Водночас грузини вчать іноземні мови, щоб виходити на міжнародну арену. Вони дуже підприємливі, комунікабельні й беруть активну участь у міжнародних проектах та обмінах.

Спільна традиція

Наші країни опинились у схожих політично-соціальних обставинах через спроби вирватися з орбіти впливу Росії і розвиватись у дусі європейських цінностей. У нас живе й працює багато грузинів. Зокрема, вони компактно мешкали в Донецьку. Міцну солідарність з українцями — проявили під час Євромайдану. Нині в зоні АТО воює «Грузинський легіон» під командуванням Мамуки Мамулашвілі. До складу цього підрозділу входять ветерани грузинсько-російської війни.

Дві держави установили дружні відносини ще за президентства Віктора Ющенка та Міхеїла Саакашвілі. А посол Грузії в Києві Ґріґол Катамадзе став організовувати прес-тури до своєї країни для наших журналістів, налагодивши в такий спосіб туристичний потік і створивши своєрідну моду на неї. Утім, економічна співпраця ще замало розвинута, наразі триває розбудова морського шляху вантажних та пасажирських перевезень. Нині курсує регулярна поромна лінія Чорноморськ (донедавна Іллічівськ) — Батумі.

Наc єднає не лише схожа сучасна ситуація, а й візантійська традиція, що лежить у підвалинах формування двох культур та народної тотожності. Християнство прийшло до Грузії ще в IV столітті н. е., а Грузинська апостольська автокефальна православна церква сьогодні незалежна від Москви. Місцева культура сформувалася на межі Європи й Азії, поєднавши невимушеність Сходу й динамічність Заходу. Тож дізнаваймося більше про історію та духовність країни, яка бере активну участь у наших реформах, вивчаймо успішний досвід культурної дипломатії чорноморського сусіда.

А взагалі не таким-то й жартом є постер, що мандрує теренами Facebook: «Грузинське вино набагато небезпечніше за пиво чи горілку. Все починається з невинного келиха за обідом, а приводить до вивчення грузинської мови та переїзду в Тбілісі».