Залишені самі на себе структури діють на власний розсуд. Глава держави, занурившись у реалізацію своїх ідей, поступово втрачає контроль над ситуацією. Єдиного центру ухвалення рішень фактично не існує. Натомість численні пройдисвіти й авантюристи, прикриваючись ім’ям президента й відчуваючи безкарність, дедалі нахабніше втручаються в життєво важливі процеси. Країна впевнено й безповоротно занурюється в хаос.
Так, система управління, яку вибудовували чверть століття в Україні, була не надто ефективною і, мабуть, потребувала реформування. Часом давала збій, іноді гальмувала, викликала чимало нарікань і багатьох не влаштовувала. Але працювала більш-менш безперебійно й потроху вдосконалювалася. Принаймні розвиток державності й сяку-таку стабільність, навіть під час революцій, забезпечувала. Врешті, існувала більш-менш зрозуміла ієрархія ухвалення рішень. Було достеменно відомо, хто керує країною, на яких підставах, яке в цієї людини прізвище, які в неї інтереси, хто відповідатиме за проколи й чого можна очікувати.
Читайте також: Імітація деокупації
Те ж, хто нині керує Україною, — загадка з багатьма невідомими. Теоретично Володимир Зеленський та його «слуги». Але, зважаючи на його низьку компетентність у багатьох речах, яку він навіть не заперечує, і численні сумнівні досягнення його команди, стає зрозуміло, що король, найімовірніше, голий. Історія зі справою Шеремета, точніше, той фарс, у який втягнули главу держави, це сповна підтверджує. Оточення вирішило в такий цинічний спосіб вислужитися й продати Зеленському відверту фальшивку, розуміючи, що той поведеться на будь-що, адже в його послужному списку критично бракує «перемог». І навіть якщо не занурюватися в питання достовірності доказів причетності підозрюваних, чи це політична справа для залякування неугодних, чи реверанс у бік Кремля, є один момент, який багато що прояснює. Уже сама участь глави держави в брифінгу, на якому людей без суду називають убивцями, має тільки одну мету — зв’язати його по руках і ногах, зробивши фактично заручником.
Так, із часом Зеленський вчиться робити кроки у відповідь. Історія про закриття гральних напівлегальних залів, які переважно працюють під опікою силовиків, саме про це. Але тут також показуха для інформаційного вихлопу. Послабити в такий спосіб «короля МВС» навряд чи вдасться, а от прикрити свіжий провал конче необхідно. І що більше проколів, то гучнішими будуть показові виступи. А вони точно траплятимуться, бо країною по всій вертикалі керують авантюристи під прикриттям, а не професіонали, як було обіцяно.
Дірки в бюджеті, заборгування зарплат, заморожені соціальні виплати намагаються пояснити зростанням курсу гривні та недобором на митниці. Але насправді йдеться про непрофесійність і невміння контролювати ситуацію, про розквіт контрабанди та валютні ігрища. А ще є провал за всіма напрямами зовнішньої політики, яку доручили вести рєшалам з ОП, а МЗС відвели роль декорації. Є сумнівний контракт із Кремлем щодо транзиту газу й відмова на його користь від позовів на $12 млрд. Є незрозумілі й часто скандальні законодавчі ініціативи «слуг», яких багато, вони всі різні, і кожен щось хоче собі урвати, поки є нагода. Є відкриття політично заангажованих проваджень проти попередників на замовлення Портнова. Влада часто працює в режимі тестування суспільних настроїв: запускаються чутки про можливі кардинальні рішення, й офіційні особи, як погані актори, затягують паузу перед тим, як сказати щось по суті. Свіжий приклад: можливе включення звинувачуваних у розстрілах на Майдані беркутівців до списків на обмін полоненими. Суспільство збурене, влада вичікує.
На цьому тлі свіжий злив записів розмов шефа ДБР Романа Труби в Telegram-каналі «Трубу прорвало» вже не здається аж таким неймовірним, а радше доповнює картинку. Оприлюднена інформація чудово вписується в загальну канву та багато що прояснює. Звісно, можна й треба сумніватися в її правдивості, бо ж запис не санкціонований. Але за таких обставин санкції — річ умовна.
Читайте також: Децентралізація: небезпечні зв'язки
Зрештою, найімовірніше, схема саме так і працює. Є такий собі заступник очільника ОП, який, виявляється, має значно більше повноважень, ніж сам президент і ціла правоохоронна й судова система. Він не тільки веде перемовини з утікачами, що переховуються від українського правосуддя, а ще й інструктує керівників незалежних антикорупційних органів та визначає, проти кого треба закрити справу, а кого «оточити страхом невідворотності покарання». І нібито все це робить на доручення свого керівника — очільника ОП, якого вже не раз підловлювали на втручанні в різні справи.
Судячи з усього, таких помічників, які мало не безкорисливо допомагають главі держави, є чимало. Більшості з них президент, можливо, і в очі ніколи не бачив, як і тих, кого призначає на всілякі посади за рекомендацією шефа ОП чи рекрутингового агентства. Та й те, чи знає він, чим вони займаються, не так і важливо. Питання стоїть ширше. Яким боком узагалі президентський офіс причетний до ДБР, НАБУ чи САП? Хто ці «сильні світу цього», які вершать великі справи всупереч закону, хто їх на це вповноважував? Чому саме вони мають визначати, кого садити, а кого звільняти? Врешті, президент Зеленський справді все ще керує країною чи робить це лише в міру того, наскільки йому дозволяють всілякі сумнівні угруповання, які діють під його вивіскою.
Читайте також: Підстава
Власне, кожен український президент вчився вдавати, що все в нього під контролем. Справжнім майстром гри на мізерах був Віктор Ющенко, непохитним монстром здавався Віктор Янукович, влада якого посипалася за лічені дні. Звісно ж, Володимир Зеленський зі своєю чарівною усмішкою теж прагне довести, що він «не лох якийсь» і має повноту влади. Але ні для кого не секрет, що на місцях, як і раніше, «рулять» місцеві мафії, міністр внутрішніх справ тримає в руках вагомий шматок влади й не збирається ні з ким ділитися, активізувались реваншисти. Та й депутати президентської монобільшості той іще «моноліт»: розрізнене голосування «слуг» у парламенті свідчить про те, що хаос охопив і правлячу партію.
Хто пережив чарівні 80-ті й 90-ті минулого століття, чудово пам’ятає, як «весело» жилося в країні без правил. Доволі сумнівне задоволення, про яке краще б не знати. Нині, на жаль, усе може повторитися. Країна як єдиний механізм більше не працює й доволі стрімко деградує. Хоч би якими благими були наміри організаторів цього дійства, зробити всіх їм таки вдалося.