У деякі місця я повернувся через кілька років, деякі відвідав уперше, а деякі захочеться відвідати ще раз, можливо, на довший час, ніж на одну ніч чи кілька годин. Від часу моєї першої поїздки до Шешорів 2005 року багато що змінилося, щось на краще, щось на гірше, а може, по-іншому: щось на краще для когось і щось на гірше для іншого.
Дороги
Не дуже довіряйте GPS. Виїжджаючи з Івано-Франківська до Коломиї, ми обрали варіант, що був довший на кільканадцять кілометрів, але мав бути швидший, тобто, за логікою, з кращою дорогою. Виявилося, що з тієї обіцянки тільки одна складова була правдива: дорога була довша, а її стан жахливий, як і багатьох інших відтинків шляхів, які нам довелося подолати під час нашої подорожі українськими Карпатами. Так, знаю, то тут, то там уже збудовано цілком пристойні дороги, але часто-густо можна побачити рівень, якого вже не знайдеш ніде в Європі, навіть у таких екзотичних країнах, як Албанія, Македонія або Боснія і Герцеговина. Я не знаю, від кого залежить будівництво нових доріг або звичайний щоденний ремонт старих. Здається, ніби люди погодилися з тим, що є, і добивають свої автомобілі, виконуючи слалом між ямами на залишках асфальту, який колись покривав дорогу. А є й місця, наприклад, на околицях Буковеля, де дороги нові й цілком непогані, але сам Буковель і те, що виросло навколо нього, — тема для іншої розповіді з циклу сюрреалістичних оповідань. Наш Volvо вийшов переможцем у змаганнях із карпатськими дорогами, але не знаю, чи захоче він повернутися туди в майбутньому, а ми, безперечно, так, навіть якщо доведеться їхати бідкою з одним коником.
Косів
Причиною поїздки в Карпати був Косів, куди ми їхали вже не вперше. Зрештою, навіть не сам Косів, а базар, який збирається там щосуботи. Є люди, які приїжджають о 4-й або о 5-й годині ранку, але це ті, хто хоче продати або купити корову, поросятко чи іншу живність. Нас цікавили переважно ремесла, вироби гуцульських майстрів. Зі смутком доводиться спостерігати, що місцевих майстрів щороку стає менше, а ринок заполонили товари з Китаю. Бракує тільки традиційних вишиванок made in China, бо вовняні шкарпетки з гуцульським візерунком уже є й у великій кількості. Зрештою, будь-якого місцевого продукту стає щоразу менше, але це, напевне, глобальна тенденція, тож відомий суботній базар у Косові є лише одним із її виявів. Я констатую це з болем, але ті слова не означають, що за рік чи два ми знову не відвідаємо це місто, бо, напевне, приїдемо в пошуках залишків умирущої традиційної гуцульської культури.
Місцеві
Подорожуючи Карпатами, дуже легко помітити підприємливість тутешніх мешканців, і це тішить. Може, то ще не свідома та рішуча діяльність на користь загального місцевого добра, але там, де світ замикається в межах власної садиби, неодмінно огородженої та з шикарно оздобленою брамою, можна побачити, що стає щоразу краще. Будують багато, не конче дотримуючись місцевої традиції, але вірю: щороку ставатиме ще ліпше. З погляду мандрівника вже дуже добре: достатньо набрати в смартфоні Booking.com, як побачиш мало не всюди доступні котеджі, садиби, кімнати дуже пристойного рівня з усім необхідним містянинові, і все це за цілком прийнятну ціну. Що дуже тішить, бо, пам’ятаю, років 10 чи 15 тому було вбого й примітивно, але примітивно радше в совєтському дусі, ніж у стилі шукача близького контакту з природою. Але тут я додам заувагу, яка має засмутити. До місцевих струмків і річок часто вкидають колосальну кількість сміття. Нас чекає велике прибирання Карпат, може, варто починати вже зараз.
Читайте також: Карпати в історії України: нездоланна межа чи широка дорога?
Баба Василина
Незабутнім переживанням стала прогулянка гірськими хребтами Покутсько-Буковинських Карпат на межі Івано-Франківської та Чернівецької областей. У гарному сонячному світлі початку осені краєвиди навколишніх гір, полонин і долин були насолодою в чистому вигляді. Карпати завжди пробуджують у мені інтенсивне естетичне сприйняття, сповнене глибокої, хоч і минущої метафізики.
Спускаючись із гір після кількагодинної прогулянки, ми здибали на дорозі жінку в літах, яка поверталася з церкви в селі до свого дому високо на полонині. Після короткого привітання зав’язалася розмова, яка надала нашій карпатській мандрівці глибокого людського, а водночас інтимного виміру. Бабі Василині 86 років. Щонеділі рано-вранці вона сходить із гір на службу Божу до сільської церкви. А що саме була неділя, пополудні вже верталася зі своєї щотижневої прощі, здибала нас і захотіла продовжити той святковий день розмовою з чужими людьми, що їх якась невідома сила затягла в її гори. Від слова до слова розмовляли про різне, а коли ми сказали, що приїхали аж із Канади, розповіла нам про свого батька. Він ще до війни, будучи парубком і шукаючи кращого життя, прожив 10 років спершу в Аргентині, а потім у Канаді. Зрештою із заощадженими грішми повернувся в рідні Карпати, купив клаптик землі та лісу, збудував хату й одружився з матір’ю Василини. Хоча батька немає на світі вже 70 років, і він, і його розповіді про подорожі за гори, за моря назавжди лишилися в спогадах Василини, а кілька днів тому стали ще й її подарунком для нас. Ми збережемо цей подарунок і перекажемо його в наших розповідях про поїздку в пишні, сповнені таємниць Карпати, де цілком несподівано можна здибати на дорозі бабу Василину.