Звідки у вас інтерес до втрачених будівель?
Професійно займатись темою києвознавства почав з 2007 року. До цього закинуті будівлі мене цікавили виключно з боку екстремального відпочинку. Гуляти по них, фотографувати занедбані споруди, де гуляє дух старовини.
За ці роки збирав дані про втрачену архітектуру – імперські житлові будинки, радянські житлові будинки, промислові споруди, інфраструктуру, спортивні та освітні заклади – спочатку для себе, а потім вирішив опублікувати.Цим виданням продовживнаявні вже фотозбірки втрачених будівель міста, наприклад «Фотоспомин» В.Галайби або К.Третяка «Путівник по зруйнованому місту». Там висвітлюється руйнації радянської доби, я же вирішив логічно продовжити тему, при цьому не повторюючи названних авторів. Звісно, далеко не всі знищені за період 1992-2015 об’єкти потрапили в неї. Багато будинків знищено безслідно, навіть світлин не лишилось.
– Яких будинків вже не залишилося сліду, а вони були важливі у плані архітектури? За чим особисто ви найбільше жалкуєте?
– Найбільш скандальні епопеї можна прочитати на сторінках ЗМІ. Це дохідний будинок в стилі модерну на вул. Алли Тарасової, 4, один із найяскравіших зразків стилю модерн, дачна садиба по вул. Львівська, 15, де колись жили нащадки мешканця гетьмана Полуботка. Будинок Крістера на Пріорці знищили майже повністю під виглядом реконструкції, зруйнували фундаменти палацу часів Київської Русі на Десятинному провулку.
Особисто мені найбільш шкода дерев’яних будівель. Таких реліктів у нашому місті залишилось дуже мало. Наприклад, знищені майже всі дачі імперської доби в Пущі-Водиці та будинок Іванова середини ХІХ сторіччя на Набережній. Вони втрачені через навмисний підпал або неупереджене поводження із вогнем, важко судити – я не слідчий. Дерев’яні будинки у Києві ще залишились – руїни у подвір’ї на вулиці Васильківській біля площі Льва Толстого, на Протасовому Яру, по вул. Січових стрільців, Вознесенському узвозі, але з кожним роком їх стає все менше.
Юнкерова, 43 (Пуща-Водиця, дача)
– Що для теперішнього киянина буде справжнім сюрпризом чи відкриттям, що років 20-30 не дивувало нікого?
– Київ – місто контрастів. Тут можна побачити по сусідству занедбані мазанки поряд із розкішними особняками. Не дивлячись на шалений антропогенний тиск, тут можна в самісінькому центрі зробити один крок і немов потрапити в минуле. Це задвірки Майдану– вул. Костьольна, пров. Михайлівський, яр біля Лаври, Замкова гора. Таких місць ще досить багато. Взагалі, кияни надто зайняті побутовими та діловими проблемами. Жвавий мегаполіс не дає можливості зупинитись і перевести подих.
Щоб дивуватись і робити відкриття – можна просто, повертаючись з роботи, змінити маршрут і піти додому іншим шляхом. Я кожен день відкриваю в Києві все нові і нові куточки.
Читайте також: Украдене метро
Я полюбляю задвірки, околиці. Історичний центр досліджений досвідченними краєзнавцями, написани дисертації та монографії, а що ми знаєм про наші околиці?Наприклад, на початку 1980-х в місті працювало понад 90 кінотеатрів, багато з яких розміщались на відкритому повітрі. Біля станції міської електрички розміщений трирівневий міст, де поєднана залізнична колія, метро і автодорога. Його збудували в 1972 році – на той час це була вершина інженерної думки.Років тридцять тому в Києві було більше зелені, майже у кожному районі діяли фонтани.
– Скільки заводів і фабрик перестали працювати у Києві? Які ще можна відновити?
– За радянських часів чисельність підприємств сягала 200. Наразі працюють одиниці, більшість із них непотрібні для нашої економіки, так як були орієнтовані на єдиний економічний простір СРСР. Але серед них багато історичних пам’яток – наприклад, пивзавод Шульца на Демієвці, який планують знести. Багато заводів імперської доби вже знищено – табачна Фабрика Когенів неподалік від Галицького майдану (Площа Перемоги), шоколадна Фабрика Єфімова (Демієвка), молочарня на вулиці Жилянській. Всі ці промислові споруди, взірцеві для своєї доби, були знищені в наші дні.
Жилянська, 120-Б (дохідний дім)
Під загрозою знищення і забудови цегельня і пивзавод Ріхерта на Кирилівській вулиці. Останній взагалі є одним із найяскравіших промислових споруд міста. Між цим об’єкт горів і давно виставленний на продаж. Радує, що хоча б вирішено зберегти споруди подільского пивзаводу, який розташований неподалік від завода Ріхерту. Тепер тут створили музей сучасного українського мистецтва.
У цілому історичні будівлі центру часто перебудовують, позбавляючи декору, чим спотворюють їх первісний вигляд. Тим часом у світі існує практика проводити на теренах колишніх промислових споруд різноманітні мистецькі фестивалі. У нас таких майданчиків досить багато, можно було б створити щось на кшталт індустріального парку, де б поєднувались мальовничі природні елементи з техногенними руїнами.
Читайте також: Феодали з передмістя
– І які головні причини втрат?Які історичні будівлі у Києві ще можна врятувати?
– Якщо брати безпосередньо імперську добу, так звані «дореволюційні» будівлі, то кількість втрачених наближується до сотні. Основні причини зносу – стрімка забудова міста, комерціалізація суспільного простору, приватизація історичних об’єктів, відсутність належної системи захисту пам’яток. Та й слабка свідомість громадськості, всі захоплені лише своїми проблемами. Одні шукають, де заробити, інші де потратити. В багатьох немає вільного часу займатись виборюваням якихось там сплюндрованих будиночків.
У центральній частині Києва, яка постійно на виду у всіх багато об’єктів під загрозою. Готель для паломників Микільского монастиря на вулиці Мазепи, 11, флігель Сікорского на Ярославому Валі, та й так званий «замок Барона» теж під загрозою знищення. Окремі об’єкти Київської фортеці… Садиба художників Мурашка (Мала Житомирська 14-А) та Григорія Світлицького (Дегтярна, 30).
Панаса Мирного, 22 (особняк)
Інколи мені здається, що при належному бажанні знищити в нас можна будь-що. Питання стоїть лише в кількості грошових знаків. Про багаторазове вторгнення забудовників в буферну зону Києво-Печерської Лаври хіба що зовсім байдужі ЗМІ не писали. Потрібно зберігати і громадські споруди радянської доби. Зараз вони в більшості занедбанні, закинуті або в кращому випадку змінили профіль.
– Кілька років тому на запит у Міністерсво культури мені відповіли, що не ведуть документації історичних будівель, які потребують ремонту чи реставрації. Що повинна робити держава, аби Україна не втратила низку культурних пам’яток? Що можуть зробити звичайні громадяни?
– Потрібно припинити свавілля забудовників і виділяти їм ділянки тільки поза центром міста. Тоді і потреба в захисті зникне. Громадяни повинні об’єднуватись і гуртом попереджувати незаконним руйнаціям пам’яток і будівельним роботам. Треба відмітити, що, нажаль, для багатьох старі будівлі не мають ніякої цінності. Їх називають зневажливо«розвалюхи»тощо. Зрозуміло, що рухатись вперед потрібно, але дуже обережно, не знищуючи при цьому культурне надбання поколінь. На одній лише вулиці Саксаганського, в межах одного кварталу за останні 15 років два рази було нанесено удару по нашій національній пам’яті, коли було зруйновано будинки першого президента України – Грушевського (Саксаганського, 111, 2013 рік) та будинок, де мешкала геніальна поетеса Леся Українка (Саксаганського, 115, 1995 рік).
Саксаганского 111 (будинок Грушевського)
Зараз, нажаль, гроші вкладаються лише в прибуткові проекти – з яких можна отримати в подальшому якийсь профіт. Крім того, для початку треба звищувати соціальні стандарти – коли всі в нашій державі будуть почувати себе затишно та впевнено, тоді більшість спільноти буде звертати увагу й на об’єкти старовини. А зараз, в умовах військової агресії багато наших громадян мріють хіба що про мирне небо.
Читайте також: МАФіозні війни
Із позитиву можу сказати, що при чинному мерові хоча б не було знищено жодної історичної будівлі в Києві.
Воздвиженьська, 13 (будинок Булгакова)
– Чи останніми роками з’являлися у Києві нові архітектурні шедеври, які стануть надбанням для майбутніх поколінь чи все-таки більше золотих батонів і МАФів?
– Це з якого погляду дивитись. Серед києвознавців є фанати нових хмарочосів у стилі хай-теку. Є окремі цікаві рішення, але вони не створюють єдиного архітектурного ансамблю. Будують за принципом «хто раніше встав, той ліпше ся вбрав». Особисто мені подобаються окремі новостворенні релігійні споруди. Якщо багатоповерхова забудова навіть у спальному районі ведеться планово і розмірковано – можна створювати затишні осередки для життя.