Важливо розуміти, що «Улісс» — не механічне відтворення давньої подорожі, коли повторення славетної історії неодмінно сприятиме розвою людини. Без осягання власного місця у світі будь-хто приречений хіба що на безтямне борсання, мов пішак у руках долі. Та не йдеться і про якесь строго раціональне конструювання себе на штиб картезіанського cogito. Мало не кожен, нехай йому і не судилося кардинально змінити свою добу, без встановлення бодай стихійного зв’язку з собою не зможе почати діяти самочинно.
Згадаймо, що в «Уліссі» дві оповідні нитки: перша пов’язана зі Стівеном Дедалом, а друга — з Леопольдом Блумом. Звернімо увагу на епізод, коли перший стверджується шляхом власної інтерпретації творчості Шекспіра. Показово, що сюжет «Гамлета» цілком пасує Джойсовому персонажу. Якщо на початку роману думка про матір вказувала на з’ясування своєї ідентичності, то драма принца данського привносить ідею жіночої зради, нагадуючи своєрідне випробування. Відповідником у Гомера є випадок із чудовиськами — Скілою і Харибдою. Цю ситуацію Джойс обігрує створенням двох інших притичин: перша полягає у Стівеновій спробі критично оцінити себе, а друга у тому, щоби наважитися наразитися на критику його тлумачення Гамлета ззовні. Становлення особистості Стівена якраз і нагадує роздирання між цими перешкодами. Словом, маємо справу з борнею не так фізичною, як інтелектуальною. Втім, випробування є й для читача: чи витримає він наступний епізод, у якому обмаль дійства. У Гомера про скелі-блукальниці згадано мимохідь. Чаклунка Кірка називає їх однією з можливих напастей. І Одіссей їх просто уникає. Джойс ніби дописує те, чого не зробив Гомер. Мотив блукання персонажів лабіринтом Дубліна розкриває роль міста у сучасному житті. Здається, сам текст водить нас прокресленими навмання в уяві автора траєкторіями. Не всяк після цього втримається від твердження, що твір обридливий.
Читайте також Література еліт і мас
Нарешті наближається момент, з приводу якого киплять думки Блума. Його дружина Моллі має зустрітися з коханцем. Одначе Блум сприймає це як невідворотність, ба навіть фатальність, аніскільки не бажаючи хоч якось цьому запобігти. Його пасивність перегукується з незворушністю прив’язаного до щогли Одіссея, коли той слухає принадно-спокусливі співи сирен. У Джойса їхню роль грають кельнерки з кнайпи. Кажуть, мова епізоду має справляти враження музичного настрою. А от наступний фрагмент, далебі, відображає внутрішнє протистояння самого автора. Чи не найвідоміша замальовка «Одіссеї» стосується протистояння з кіклопом Поліфемом, яку Джойс перетворює на сцену зустрічі з Іншим у собі. Єврей Блум опиняється серед патріотично налаштованих ірландців. Зазвичай палкі дискусії невдовзі призводять до сварки. Виходить, усередині нас нуртують різні позиції, нерідко гостро протилежні. Вміння впоратися з ними і є частиною майстерності бути собою.
Після протиріч у собі має настати синтез. Хоча тут прихована несподіванка. Якщо знесиленого штормами Одіссея знаходить прекрасна Навсікая, то втомленого суперечками Блума на березі збуджують жіночі принади. І він вдається до автоеротичного задоволення. Мізансцена вибудувана за допомогою уривків цитат із різного роду бульварного чтива. Ми приходимо до висновку, що життя не складене з цілком автентичного, народженого винятково нами змісту. Оточені не завжди добірними речами, ми переробляємо їх на матеріал, із якого споруджуємо особистий світ. Що ж до Блума, то він іще не готовий повернутися додому, тож опиняється в пологовому будинку, де весела ватага молодиків, серед яких і Стівен, замість підтримати породіллю готується розважитися. В Гомеровому планові це стосується оповіді про плодовитих биків, яких позабивали Одіссеєві супутники. Невдовзі лінії Блума та Стівена мають зійтися. Така зустріч може обернутися появою особистості цілісного типу, складеної зі сплетіння життєвих доль. Але центр перетину цих ліній символізує Кірка, яка перетворює людей на свиней. В «Уліссі» в цьому образі постає розпорядниця борделю, в якому опинилася гамірна компанія включно зі Стівеном і Блумом. Перший вихором вимітається з сумнівного закладу після видіння померлої матері, але безтямно падає, щойно його віддухопелили п’яні солдати. Такою є зустріч із самістю. Саме в цей момент Блум і виявляє до нього батьківську турботу.
Читайте також: Пацієнт радше мертвий
Повернення додому (читай — до себе) поєднане з розгубленістю. Стівену з Блумом у нічній чайній говорити так само ніяково, як і Телемахові з Одіссеєм у хижці пастуха. Бажане возз’єднання, щойно воно відбулося, часом викликає відчуження. А про що говорити, зустрівшись із собою? Це осереддя таємниці особистості, до кінця не здатної опанувати всіх проєкцій свого Я. Вони можуть скільки завгодно разів перетнутися, але годі сподіватися, що зійдуться назавжди. Мрія про цілісну особистість, яка застигає в остаточній єдності — утопія. Бо неможливо залишитися однаковим назавжди.