З початком 90-х років 20-го століття виникла у Росії нова мода на козаків, і раптом, наче грибів після дощу, з’явилося по всіх околицях російської держави стільки новітніх козаків, що дивно стало – звідки же їх стільки народилося, і де вони всі ховалися за радянської влади?
Нові козаки принесли й нові традиції. Виникла нова козача філософія у Росії. Українцям у цих філософських побудовах немає місця. Абсолютно серйозно сучасні російські дослідники козачого напрямку пишуть і розповідають про те, що запоріжці не були українцями, а природною козачою мовою донських і запорізьких козаків була татарська та адигейська.
У найбільших московських книгарнях чільні місця займають полиці з книжками, автори яких не соромляться розповідати довірливим читачам про те, що донські козаки служили ще у єгипетських фараонів і нищили римський флот у Чорному морі за кілька століть до Різдва Христова. Можна було б просто посміятися над цим псевдонауковим шарлатанством, але коли такі автори послідовно паплюжать українську історію та завжди знаходять можливість на сторінках своїх праць у черговий раз познущатися над українським народом та його державністю, виникає почуття, що можливо гроші на видання своїх опусів ці автори отримали від відповідних структур саме для того, аби ні на хвилину не затухало полум’я антиукраїнської істерії в російському суспільстві. І воно не затихає, це полум’я, бо дрівця все підкидуються та підкидуються до вогнища чиєюсь зграбною рукою.
Читайте також: Як хозарська фортеця Саркел стала руською Білою вежею
Але ж хотілося б подивитися на козачу історію поглядом тверезим та позбавленим будь-яких ідеологічних забарвлень. Гіпотез про походження імені козаків існує безліч, але жодна з них не спирається на будь-які доведені факти. Зрозуміло лише, що слово «козак» є тюркського походження, і вперше зустрічається саме у тюркських народів. Воно згадується в словнику половецької мови «Кодекс Куманікус» XIV ст. З тюркських мов «козак» перекладається як «білий гусак», де «каз» (kaz) –«гусак», «гуска», а «ак» – «білий». Але чому «козаки» так називаються – в жодного з тюркських народів немає ніяких пояснень цьому. В Казанському ханстві «козаками» називалися представники військового стану цієї держави, кіннотники, які підпорядковувалися вищим начальникам – огланам. Цілий тюркський народ – «казахи», перебрав собі це історичне ім’я. Самі казахи так себе і називають – қазақ, а в українській літературній мові до 1933-го року їхня республіка називалася «казакською».
З іншого боку, на територіях, близьких до Великого Степу, різні народи часто називали «козаками» своїх сусідів. Так в осетинській мові «Кæсæг» є позначенням сусідньої Кабарди, народ якої наші предки в добу Київської Русі називали «касогами». Від середньовічних касогів постали сучасні адиги – адигейці, кабардинці та черкеси. За деякими відомостями, черкеські переселенці заснували місто Черкаси на Україні, яке в часи Дмитра Байди-Вишневецького стало центром формування українського козацтва. Звідти і козаків, донських і запорізьких, в російських документах аж до пори Петра Першого часто називали «черкасами».
Таким чином, в історії появи перших козаків на теренах Східної Європи, є забагато «білих плям». Цим і користуються сучасні російські псевдоісторики, які зі шкіри вилазять, аби довести, що козаки могли бути ким завгодно, аби тільки не українцями. Але наша історична пам’ять спростовує ці брехливі тези. Козацтво зародилося на наших землях, в ареалі впливу Київської Русі, яка в добу від IX до XIII століття була головним центром всього політичного та культурного життя на величезній території Східної Європи – від Балтики до Кавказу, і від Карпат до Волги. Хай слово «козак» принесли в нашу мову половці чи касоги, набрало силу і забриніло на весь світ козацтво саме через Україну. І в уяві усіх сусідніх народів довгі роки, цілі століття, козацьке життя асоціювалося в першу чергу з життям власне українського народу.
Читайте також: Наші предки на Дону в добу Київської Русі
Про те, що козаки на Україні завжди були українцями, згадують і наші найповажніші історичні джерела. Таким є, наприклад, Густинський літопис, який складався ченцями Густинського монастиря, що розташований на території Лівобережної України. Ось що пише літописець старовинною мовою у розділі «О началікозаковъ»:
«В літо 7024 (1516)… В сие літо начашася на Украйні козаки», і далі: «и от начала своего сей нашъ народ руский».
Цікаво, що думкою про те, що козаки є слов’янами, згодом перейнялися навіть тюрки, з мови яких і пішло в український обіг слово «козак». Так в кримськотатарській мові, ще у XIX столітті, словом «козак» означалися всі українці та росіяни, не зважаючи на їхнє справжнє походження, і це цілком закономірно, адже історично володіння Кримського ханства межували з землями запорізьких та донських козаків, і саме запорожці і донці уявлялися кримськими татарами як найбільші представники українського та російського народів.
Читайте також: Азов чи Озів?
Порівнюючи те, що пишуть в інтернеті українці про донських козаків, та ті, хто називають себе зараз донськими козаками про українців, приходиш до невтішного висновку – ми, українці, є набагато толерантнішими за наших опонентів. Українці розуміють донців як своїх братів, людей спільної козачої ментальності, які, так само як і ми, сильно постраждали в минулі роки від імперського свавілля. Донці ж, висловлюючи свої думки на просторах всесвітньої мережі, дивляться на українців часто вороже, зверхньо і спогорда, вважаючи справжніми козаками лише себе, і з одного боку постійно жаліючись на історичну долю, яка була так недобра до них впродовж останніх ста років, з іншого – повторюють про українців старі імперські міфи, про те, що ніякої України ніколи не було, є «малороси», українці – не козаки, і тому подібне безглуздя.