Таких, як я, називають громадянами світу. Напевно, маю доволі карколомну вдачу, тому що народився у Казахстані в Карагандинській області, куди після війни заслали моїх батьків, колись бійців УПА, Петра Олександровича та Олену Василівну Житинських. На батьківщину до Івано-Франківська вперше потрапив 25-річним хлопцем у 1981-му. Там закінчив Інститут мистецтв і в 1991-му здобув третю премію в категорії «поп-музика» на фестивалі «Червона рута», але по-справжньому розкрився трохи згодом на концерті, присвяченому 50-й річниці УПА. Мав тоді відповідну «партизанську харизму» і дуже експресивну манеру виконання. Працював із хард-рок-командою «Скала», яку в 1996-му запросила до Британії на 15 концертів українська громада. Однак візу отримав я один, решті музикантів відмовили. Свій шлях у тамтешні світи продовжив сам.
У Лондоні, на Холланд-парк-авеню, 154 є відомий у світі Український клуб, де для мене знайшлася робота. Неподалік клубу наша громада звела пам’ятник Володимирові Великому. Через назву району, де я мешкаю, друзі називають мене козаком із Нью-Крос Гейтс. Із перших років перебування у британський столиці я займався тільки музикою і жив із неї, хоч це й було непросто. Знайшов однодумців і створив фольк-роковий гурт «Земляки», що вже роками гастролює Великою Британією скрізь, де є українські громади. Нас там люблять і чекають. Ще нерідко граємо у земляцтвах греків, арабів, негрів… усіх і не згадаєш.
Цікаво склалася співпраця з перекладачем-філологом Вірою Річ (про неї див. Тиждень, № 10 від 12.03.2010 р.), – англійкою, яка взялася за переклад «Кобзаря». Щоб вона краще відчула мелодику мови, носив їй різні українські диски, зокрема «Кому Вниз» і «Сад». До речі, вона переклала і кілька моїх пісень. Живучи в Англії, я, можливо, хотів би, але так і не інтегрувався до англійського суспільства. В Україні вийшли три мої альбоми, нині на черзі роковий диск «Синьо-жовта ріка», де лейтмотивом є думка, що українство, мов ріка, розлилося по цілому світі. Коли на «УНІЖІ» почув групу «Сад», був захоплений їхньою шаленою енергетикою і піснями на слова Шевченка. Згодом ми з «Садом» і моєю донькою грали у Вроцлаві в межах презентації України як учасника Євро-2012.
Зараз ми з донькою закінчуємо спільний альбом, у якому поєднано блюз, оперний спів і рок-музику. Мрію про живу його презентацію у Львові та Києві. Є ще одна заповітна мрія – дати всеукраїнський тур. Особливо хочу, щоб мої пісні почули на Сході України.