Лабораторії, теплиці, поля
«Ми досліджуємо життя на нанорівні. День за днем розглядаю в об’єктиві, що твориться на українських ґрунтах. Дивуюся, як за тисячі років виникли в природі наші чорноземи – це вражає. Коли бачу маленькі часточки завбільшки1–2 нм, котрі й досі невідомо, як могли з’явитися, розумію, що людина вже ступила на територію Творця, – каже пані Надія і завмирає на хвилину. – Пам’ятаєте, на початку літа німецькі вчені були збентежені тим, що бактерія E.coliпризвела до тяжких захворювань людей. Чому сталася мутація, невідомо досі. E.coliдуже поширена у ґрунті, тож ми досліджуємо її на найновіших потужних мікроскопах…»
Лабораторія Інституту мікробіології та вірусології. Кімната велика, але забита приладами, шафами з реактивами, умивальниками з суперовими засобами миття, спеціальними витяжками, що можуть терміново знешкодити небезпечні для людини хімічні сполуки у вигляді пари. Є тут і банк мікроорганізмів – національна колекція, яку збирали десятки років. Зберігається в стерильних пробірках у холодильнику.
Співробітники інституту зазвичай працюють у своїх кабінетах. До лабораторії, одягнувши спеціальні халати й шапочки, приходять тільки для дослідів. Для біолога Надії Адамчук-Чалої чи не найважливіше – майбутнє підвищення врожаїв: азотофіксуючі бактерії, що переводять азот з повітря в ті форми, які засвоюють рослини.
«У нашому інституті хороші умови для виконання наукових програм: не треба думати, де дістати певні реактиви, прилади. Великі міжнародні проекти виконують учені різних країн, і оскільки в Україні сильні аналітика та експериментальна робота, нас запрошують. Та я бачу себе тільки тут, їхати кудись надовго не хочу», – відверто каже пані Надія і кличе до теплиці.
Там бачимо сою різних сортів, як просту, так і трансгенну, над котрою біолог зараз працює, обробляючи її різними бактеріями. Врожайність трансгенної значно більша, проте є і застороги: «Уважно досліджую, чи не зашкодить вона людині. Ті білки, які синтезуються завдяки генній інформації, можуть викликати певні алергічні реакції. Та оскільки на Землі вже 7 млрд мешканців, нагодувати людство без генетично модифікованих продуктів неможливо».
Довгі красиві ряди рослин, природне й штучне освітлення. Пані Надія пінцетом дістає плівочки біля соєвих стебел, щоб згодом роздивитися їх під мікроскопом, із захватом розповідає про свою роботу. Її мова насичена незрозумілими для нас термінами: «фотомембрана», «інокулянти азотфіксувальних бактерій» тощо. Сміємося разом. Домовляємося, що навесні поїдемо разом на дослідні поля, де вона досліджує сільськогосподарські культури, застосовуючи технології оптимізації їх розвитку. «Дуже важливо й цікаво піднімати врожайність, але, на жаль, ресурс на Землі досить вичерпний, бо людство невпинно зростає. Хочемо ми того чи ні, переселятися на інші планети доведеться», – підсумовує свій досвід пані науковець.
Космічна біологія
Дитинство подарувало Надії Адамчук-Чалій дві мрії. Перша – Космос, яким захоплювалися всі діти 1970-х років: пишалися радянськими космонавтами й американськими астронавтами. Друга – біологія. Дівчинка виросла в родині, де мама – шкільний учитель-біолог, батько – інженер-механік сільськогосподарської техніки, тож її оточувало все, що стосується праці над плеканням високих урожаїв. Потім – гурток мікробіології в Малій академії наук у Палаці піонерів, опісля – Київський національний педуніверситет імені Михайла Драгоманова. В той час і об’єдналися дві головні мрії. Кандидатську дисертацію юнка присвятила космічній біології, а у відділі клітинної біології рослин Інституту ботаніки НАНУ відчайдушно почала працювати над космічною програмою дослідження рослин.
«На той час у космосі провадили експерименти з провідними культурами майбутнього: соя – джерело білку, ріпак – сировина біопального, – розповідає пані Надія. – Я розуміла, що це робота не наукова, а швидше лаборантська: посадити, доглядати, знімати технічні виміри. Це в майбутньому вимагатимуть учених високого кваліфікаційного рівня. Але була згодна на все…»
У 1996 році виник проект спільного українсько-американського польоту – затвердили чотирьох наших співгромадян. Перша пара: Леонід Каденюк та В’ячеслав Мейтарчан, друга: Ярослав Пустовий і Надія Адамчук. Відібрали можливих астронавтів у Національному космічному агентстві України, всі мали бездоганні фізичні характеристики. Щоправда, на відміну від чоловіків у Надії не було ані стрибків із парашутом, ані нальоту годин пілотування в літаку, не мала вона й досвіду перебування в екстремальних умовах, однак сподівання було.
«До США я полетіла після наукової конференції в Бірмінгемі, у Великій Британії, де робила доповідь англійською, тож проблем із мовою не існувало. А от велике непорозуміння із психологом у мене виникло відразу, – згадує Надія. – Питають, чи палю. Кажу: «Ні». Далі – щодо алкоголю й наркотиків. Відповідаю: «Ні». І тут виявилося, якщо я не маю досвіду боротьби зі шкідливими звичками, учений-психолог вважає це негативом. В Америці зовсім інша система виховання, я не підпадала під ті стереотипи…»
Українським космонавтом став її колега Леонід Каденюк, насамперед тому, що був дорослою людиною, яка 20 років готувалася, аби стати капітаном космічного корабля. 19 листопада 1997 року в складі екіпажу він стартував із мису Канаверал на борту Columbia.
«Коли Каденюк полетів, в Україні виконували освітню програму «Вчителі та учні досліджують рослини в Космосі». Вони запилювали ріпак на Землі, а Леонід Костянтинович – на орбіті. Я була у складі групи українських учених на запуску, готувала Каденюку реактиви для фіксації рослин. Дуже переживала, що, не дай Боже, приземлення станеться на запасному аеродромі, а це втрата часу, тож зразки могли окислитися. Але все обійшлося: обробляли й космічні, й вирощені на Землі рослини. Порівнювали».
Велика родина
Сидимо в кабінеті пані Надії. Пригощає яблуками, сливами, грушами, виноградом. «Моє хобі – наша дачна ділянка. Фрукти звідти. Признаюся: як жінка, я маю сферу життя більш емоційну, ніж аналітичну. Хочу просто бути щасливаз родиною, з друзями. Мої діти ще дуже малі. Доньці 11 років, навчається в ліцеї міжнародних відносин. Синочку – п’ять, ходить у дитсадок, готується до школи. Брат, професор Монреальського університету в Канаді, займається точним землеробством. Наша діяльність дуже збігається: він – з інженерного боку, я – з мікробіологічного. Батько, на жаль, уже помер, а мама продовжує викладати біологію в школі…»
Після навчальної і тестової програми в НАСА минуло 15 років. Сьогодні Надія Адамчук-Чала вже й парашутист, і аквалангіст – має відповідні сертифікати, бо саме в США побачила потрібну підготовку для космонавта.
«Я і нині не втрачаю надії: маючи нормальний фізичний стан, у Космос можна потрапити в будь-якому віці. Важлива здатність організму швидко виходити з кожної стресової ситуації. Дуже допомагає мені в цьому мій чоловік: розробляє різні психологічні тренінги, він талановитий психофізіолог. А ще треба мати бездоганний імунітет. За будь-якої погоди обливаюся з джерел у Голосіївському парку. Родина також. А взимку, коли нема сильного вітру, навіть мої дітлахи бігають по снігу, плавають в ополонці…»
І головне: в межах сучасних українсько-американських програм пані Надія продовжує наукові експерименти. Мета – створення родючого шару ґрунту з порід, які можуть зустрітися на далеких планетах. Разом із колегами вивчає бактерії та синьо-зелені водорості для оранжерей на міжгалактичних станціях і кораблях.
«Зараз я можу запропонувати багато нових ідей, проектів для застосування в Космосі. До того ж ці дослідження, напрацювання важливі й для точного найсучаснішого землеробства», – веде далі вчений-біолог.
У межах докторської дисертації вона зробила наукову програму, за якою діти в Малій академії Києва вирощують рослини з насіння, отриманого в космосі, а це початок майбутніх дослідів для ґрунтів інших планет.
На прощання питаю кредо пані Надії. Відповідь: «Дуже погано, якщо нехтують людськими законами, але найстрашніше – нехтування законами природи. Людство може загинути».
Біографічна нота
Надія Адамчук-Чала, учений-біолог
1970 рік – народилась у Києві.
1992 рік – закінчила Київський Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова.
1996 рік – захистила ступінь кандидата біологічних наук, працюючи в Центральному ботанічному саду імені Миколи Гришка НАНУ.
1996 рік – співробітник відділу клітинної біології і анатомії рослин Інституту ботаніки імені Миколи Холодного НАНУ.
1996 рік – включена до складу групи космонавтів України для підготовки до польотів на кораблях системи SpaceShuttle. У США успішно пройшла всі тести.
2010 рік – докторант відділу загальної та ґрунтової мікробіології Інституту мікробіології та вірусології імені Данила Заболотного НАНУ
2003 рік – нагороджена премією президента України за роботу «Гравічутливість рослин на клітинному і молекулярному рівнях».
Заміжня від1999-го, дочка Єлизавета 2000-го, син Олександр – 2006 року народження