Коса на косу

 

Під шумок скасування указів Віктора Ющенка можуть потрапити й створені попереднім президентом національні парки на Кінбурнській косі та порогах Південного Бугу. Парадокс ситуації полягає в тому, що ініціатором звернення Миколаївської обласної ради від 16 квітня 2010 року до президента Віктора Януковича про скасування відповідних указів виступив місцевий осередок Партії зелених України.

Чому немає нацпарку?

Процес створення національних парків досить складний і тривалий. Щоб створити два нові – «Білобережжя Святослава» на Кінбурні та «Бузький Гард», потрібно було провести роботу з обґрунтування доцільності та вироблення форм їхнього існування. Щодо миколаївських нацпарків цю роботу виконав директор Південної філії Інституту екології Олег Деркач. Він мав очолити кінбурнський нацпарк, що охопив би територію 35,5 тис. га. Згідно з європейськими нормами під державною охороною природи має перебувати 10% території країни, в Україні цей показник наразі становить лише 4%.

«Ви повинні розуміти, що в умовах, коли існування парку не було закладено ані в обласний бюджет (контрольований Партією регіонів на рівні облдерж­адміністрації та облради. – Ред.), ані в державний, ми могли б втратити і те, що є, – ландшафтний парк», – переконує Тиждень лідерка Партії зелених України Тетяна Кондратюк. Саме після її приїзду до Очакова було прийнято рішення про звернення до Миколаївської обл­­ради, щоб та, своєю чергою, попросила Вік­тора Януковича скасувати указ про створення національних парків. Аргументація залізна: нібито такий нацпарк «не додасть нічого корисного до заходів збереження флори і фауни». Те, що це твердження – чистої води демагогія, роз’яснює член громадської ради при Держуправлінні охорони навколишнього природного середовища Миколаївської області Антоніна Галкіна. За її словами, статус національного парку врятував би степову зону Кінбурна від штучних лісонасаджень, які здійснює лісгосп, а також від збільшення туристичного напливу, який засмічує території. Коса є півостровом, оточеним із трьох боків водою – Дніпро-Бузьким лиманом, Чорним морем і Ягорлицькою затокою, а з четвертого межує з пісками Херсонської області, куди не прокладено дороги з твердим покриттям, і сміття «на материк» фактично ніхто не вивозить.

ФОТО: УКРІНФОРМ

Від імені народу

Про те, наскільки Партія зелених «обізнана» із ситуацією, можна судити з повідомлень на офіційному сайті, де чорним по білому написано, що Кінбурнська коса розташована «в Очакові Миколаївської області». Інше твердження, що «на цій території ростуть унікальні кримські сосни», теж не відповідає дійсності. Такий ліс росте  на захід від Кінбурна аж до Нової Каховки. Натомість південноукраїнський незайманий степ залишився лише на Кінбурні та в Асканії-Новій.

Інший «аргумент» стосується «неврахування думки місцевих мешканців». Якщо у випадку із сільрадами районів, прилеглих до «Бузького Гарду», ще можна гіпотетично уявити загальні зібрання селян, то на Кінбурнській косі, де мешканці трьох сіл відділені одне від одного непролазними пісками, загальне обговорення майбутнього коси видається просто нереальним. Голова Покровської сільської ради (єдиної на косі) Григорій Агафонов із Тижнем говорити по телефону відмовився, проте саме він стоїть за зверненням «від мешканців» про відмову від статусу національного парку.

Активістка руху «Національним паркам бути!» Ольга Криницька розповідає, що місцевих мешканців залякали приходом «київських», які все розбудують і розкрадуть, закриється місцевий рибгосп із промовистою назвою «Свідомість», й узагалі до моря перекриється доступ створенням так званих рекреаційних зон. Насправді створення Національного парку «Білобережжя Святослава» передбачає збільшення штату працівників до 80 осіб (а це робочі місця для мешканців навколишніх сіл). При цьому місцевим жителям гарантуються традиційні види господарювання на території парку: рибальство, сінокоси, випас худоби, бджільництво, збір грибів та ягід.

У тихому болоті

У 2006 році Південноукраїнська АЕС, якій потрібна вода для відстійників, відібрала в тоді ще регіонального парку «Гранітно-Степове Побужжя» 27 га землі під створення Олександрівського водосховища своєї дочірньої Ташлицької ГАЕС. Рівень води мав зрости до 20,7 м. Атомники затопили ці 27 га, у планах було затоплення ще більших територій. Це при тому, що пам’ятка має також юридично закріплене історичне значення як центр Буго-Гардівської козацької паланки. 28 квітня 2010 року Вищий адміністративний суд України задовольнив касаційну скаргу МБО «Екологія-Право-Людина» і скасував усі рішення місцевих судів у справі про надання заповідних земель державній компанії «Енергоатом». Тож лише загальнодержавний підхід до справи може зупинити місцеве свавілля.

Натомість регіональний ста­­тус земель на Кінбурні уможливлює мисливство, відкриває шлях до відвертого дерибану та перепродажу землі, що й продемонстрували депутати Миколаївської облради ще 16 березня 2007 року, коли було прийнято рішення «Про затвердження схеми фун­кціонального зонування території ландшафтного парку «Кінбурнська коса», встановлення (зміну) окружних меж сільських населених пунктів Покровка, Покровське та Василівка». Ним передбачалося вилучення зі складу парку 434 га землі. Нібито для населення кінбурнських сіл, але це надто сумнівно, зважаючи на нинішню дорожнечу садиб та ділянок: приміром, ділянка 0,5 га з хатою коштує, за оголошеннями, $120 тис. Дерибан ­по-ми­­ко­­лаївськи зупинили оскарження рішення місцевими екологами та створення на­ціо­нального парку. «Якби поділ таки відбувся, територію парку було б розбито на три розрізнені  частини, екобаланс яких був би порушений», – розповідає Тиж­­ню активіст руху за збереження екосистеми Кінбурнської коси священик Михайло Шполянський.

Голосування за звернення до президента Януковича Миколаївською облрадою 16 квітня 2010 року відбувалося фактично без обговорення. «За» позбавлення парків статусу «національний»  виступили фракції Партії регіонів (склад фракції – 51 особа) і ті, хто голосує у фарватері регіоналів, – комуністи, вітренківці, соціалісти та зелені. Фракція БЮТ утрималася, її голова Віктор Бутко не виключає політичних мотивів рішення «наперекір указу Ющенка», хоча з досвіду слухань по Кінбурну має враження, що за затягуванням створення національного парку «хтось стояв» і «було вигідно залякувати місцевих, що їм там навіть корів не дадуть випасати». Люди, які не бачили Кінбурнської коси, готові віддати її під забудову, не замислюючись, що буде далі. А далі вони зіткнуться з відсутністю питної води, яка вже у зв’язку з дуже високими пластами залягання є надзвичайно забрудненою. «За три-чотири роки там не залишиться питної води, – стверджує Антоніна Галкіна. – Крім того, що забудова у цьому місці безглузда [будувати на Кінбурні – це те саме, що будувати на каракумських дюнах], вона ще й знищить екологічний бастіон». 

Звернення облради до президента посилалося на відсутність широкого суспільного обговорення, яке, на думку ініціатора звернення, лідера ми­­кола­­ївських «зелених» Сергія Літвака, так і не відбулося. Того, що дискусія про необхідність захисту унікальної екосистеми, яка є надбанням не лише українським, а й загальноєвропейським, провадиться постійно з 1992 року, на багатьох рівнях та, головне, із залученням спеціалістів, а не ласих до грошей і посад чиновників (ходять чутки, що Літвакові за відповідне звернення обіцялася посада голови облуправління екології), Літваку та його безпосередньому партійному керівництву в особі лідера ПЗУ Тетяни Кондратюк недостатньо. Тому громадські організації як на Миколаївщині, так і в столиці вирішили активізувати суспільне обговорення. Ініційований рух «Національним паркам бути!» взявся за поширення інформації про проблему на європейському рівні, а також за роз’яснення ситуації місцевим мешканцям на Кінбурні та в районі бузьких порогів.

Один із миколаївських журналістів закликав колег відлякувати забудовників статтями про кінбурнзьких отруйних павуків-тарантулів, гнізда степової гадюки та «радіаційний пісок». Якщо Україна хоче потрапити до Євросоюзу не з порожніми руками, збереження її природної спадщини має переважити приватну гонитву за землею. Інакше через кілька років активного знищення природи самим багатіям не буде зрозуміло, чи коштувало це вкладених сьогодні грошей.

 

 

Території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю українського народу. Регіональні ландшафтні парки можуть перебувати як у власності українського народу, так і в інших формах власності, передбачених законодавством України.

Виходячи з цього для нацпарків передбачено збільшення кількості охоронців, наукових співробітників тощо.

 

ЕКОДОВІДКА

 

Кінбурнська коса – унікальний природний комплекс, на території якого розташовані Нижньодніпровські піски (так звана українська пустеля), приморські засолені й водно-болотні угіддя, дубові, вільхові та осикові гаї природного походження (колки), понад 300 прісних і солоних озер, морські лагуни, найбільше в Європі поле орхідей (займає 60 га території парку). Просторі мілководдя створюють можливість для нерестовища та нагулу багатьох видів риб (осетрових та оселедцевих). Фауна налічує 60 видів: неповторне пташине царство – пелікани, чаплі, гаги, баклани, орлани-білохвости тощо.

Бузький Гард – Національний природний парк в Арбузинському, Братському, Вознесенському, Доманівському та Первомайському районах Миколаївської області, створений указом Віктора Ющенка від 30 квітня 2009 року. Територія парку становить 6138 га. Указом передбачалося підготувати документи про вилучення додаткових 2650 га для парку. У районі Бузького Гарду Південний Буг майже 40 км протікає долиною з крутими скельними берегами, висота яких іноді сягає ­40–60 м. Місцева флора налічує понад 800 видів рослин, із яких близько 100 занесено до Червоної книги України та Європейського червоного списку.

Унікальні рослини і тварини Кінбурна

 

береза дніпровська

волошка короткоголова

чебрець дніпровський

зозулинці (орхідеї)

білоцвіт літній

скарабей священний

ходуличник

орлан-білохвіст

степова гадюка

піщаний сліпак ємуранчик звичайний

чорноморський дельфін

ящірка прудка горностай

річкова видра