Корисні німці Кремля. Хто і як поширює російську пропаганду у Німеччині

Статті
4 Листопада 2022, 15:31

«Єдина українська нація з антиросійською ідентичністю – це наратив останнього десятиліття, який масово фінансувався США», – на перший погляд, це має бути цитата  когось із російських пропагандистів. Але авторка цих слів не працює на RT чи Sputnik. Вона – професорка європейської політики Боннського університету Ульріке Ґеро. Таке висловлювання з її вуст не зовсім неочікуване. Від початку повномаштабного вторгнення Ґеро запрошували на німецькі ток-шоу, де вона розповідала про «громадянську війну в Україні» і про війну між «НАТО та Росією». До того Ґеро була активною критикинею політики боротьби із пандемією у ФРН та обмежень для невакцинованих громадян. Окрім книги «Фінальна гра Європи: Чому європейський політичний проєкт провалився і як ми можемо про нього мріяти знову» (Endspiel Europa: Warum das politische Projekt Europa gescheitert ist und wie wir wieder davon träumen können, 2022), в якій вона роздумує про «українську націю із антиросійською ідентичністю», Ґеро авторка ще кількох книг, але… цього року у двох із них знайшли плагіат. Утім прихильники професорки, і одночасно послідовники конспірологічних ідей щодо пандемії та російської війни проти України, опонували звинуваченням, стверджуючи, що це все – через позицію професорки та її бажання говорити «правду».

Російська пропаганда у «альтернативних» німецьких медіа

Історія із Ульріке Ґеро дуже показова не лише для Німеччини, але й для усього західного світу, де послідовники конспірологічних теорій про походження коронавірусу та пандемії, так само виступають за те, щоб «припинити війну із Росією, яку розпочало НАТО». У такої позиції є одне джерело – російська пропаганда. Німецькі чи інші європейські «альтернативні» медіа, зазвичай, мають однакову позицію як щодо пандемії, так і щодо російської війни проти України і вона співзвучна із пропагандою Кремля. Більше того, часто автори та гості місцевої редакції RT та місцевих «альтернативних» ЗМІ – це одні й ті самі люди. Наприклад, Єнс Берґер, головний редактор такого «альтернативного» німецького порталу NachDenkSeiten – частий гість та співрозмовник німецького бюро російського пропагандистського RT. Саме через такі джерела російська пропаганда із забороненого у Німеччині RT потрапляє до німецького глядача та слухача. Механізм простий: псевдомедіа просто передруковують інформацію один одного. Так, інтервʼю із Ульріке Ґеро та її співавтором Гауке Рітцом про книгу «Фінальна гра Європи», яке взяв журналіст NachDenkSeiten, передрукувало у себе RT.

Важливо зазначити, що позиції Ґеро і подібних до неї коментаторів, тобто тих, чиї думки легітимуються інституціями, до яких вони належать, часто і різко критикують. Ще від початку повномасштабного вторгнення позиції викладачки відкрито критикували студенти Боннського університету, після публікації ж останньої книги почалася критика і з боку колег. «Вона не розмовляє ані російською, ані українською, ніколи детально не займалася НАТО, тому не може давати обґрунтовану оцінку», – написав професор східноєвропейської історії Віденського університету Філіп Тер, реагуючи на пасажі із останньої книги Ґеро. Дистанціювався від професорки і університет, де вона працює, не називаючи, щоправда, імені співробітниці: «Заяви окремих вчених принципово не відображають позиції Боннського університету. Крім гарантованої Конституцією свободи поглядів, вчені також користуються академічною свободою».

Читайте також: Глибокі корені російської корупції у Німеччині

Те, що професорка політології одного із провідних німецьких університетів (а вона, на жаль, не єдина представниця європейського академічного кола зі схожими поглядами)  поширює відверту російську пропаганду, несе в собі неабияку небезпеку, адже легітимує її для тих груп німецького населення, які сумніваються в офіційному наративі. А таких, як показують останні опитування, в Німеччині чимало і російська пропаганда там знайшла для себе «родючий ґрунт». Так, згідно з результатами досліджень, які проводив Центр моніторингу, аналізу та стратегії (CeMAS), кожен пʼятий німець (19%) погоджується із тезою, що Росія «була вимушена вдатися до війни через тривалу провокацію з боку НАТО». Ще в травні тих, хто вірив у таке твердження було 12%. Небезпечно виглядає ще й той факт, що є значна група громадян ФРН, які вагаються щодо цього твердження і відповіли, що «частково погоджуються» із ним. Таких 21%, хоча ще у квітні їх було всього 17%. На зростання підтримки чи вагання щодо підтримки саме цієї тези якраз і впливають такі «експерти» і «альтернативні медіа». І якщо щодо думки Ґер, ми не маємо якоїсь інформації про вплив на неї російських грошей, то з працівниками «альтернативного» медіапростору ситуація геть інша.

Розцінки на брехню

У 2019 році німецький режисер Вільгельм Домке-Шульц презентував фільм «Remember Odesa» про події 2 травня 2014 року в Одесі. Російська пропаганда роками спекулює щодо цієї трагедії, через яку загинули 40 одеситів, називаючи її «Одеською Хатинню» та переконує, що в такий спосіб «укронацисти» намагалися знищити організаторів проросійських виступів того дня. На підтримку цього міфу і спрямований фільм Домке-Шульца. Нещодавно Тиждень отримав доступ до листування, з якого можна зробити висновок, що німецький режисер знімає такі фільми не просто через власні погляди (хоча вони у нього збігаються із кремлівською пропагандою), але й за російські гроші.

Читайте також: Шпигунські скандали у ФРН: Російські кроти в німецьких норах

Наприкінці серпня українські кіберактивісти, ховаючись за акаунтом представника російського МЗС, поспілкувалися із Вільгельмом Домке-Шульцом. З листування можемо дізнатися, скільки коштують його послуги та з ким серед російських пропагандистів він співпрацює. Так, німецький режисер готовий зняти 20-30-хвилинний фільм усього за місяць і просить за таку роботу €4-5 тис. На такий випадок завбачливий режисер має рахунок у російському банку і передає свої банківські дані співрозмовнику, бо інакше такі фільми не виходить знімати. «Мої фільми «Життя та смерть на Донбасі» і «Обличчя Донбасу» були профінансовані таким чином спонсорами із Росії, іншого шляху, на жаль, немає», – пояснював у листуванні Домке-Шульц.

Німецьке видання Die Welt, так само маючи листування Вільгельма Домке-Шульца із українським активістом, що ховався за акаунтом представника російського МЗС, звернулося по коментар до режисера. Домке-Шульц відповів на запит видання, що знав про «несправжність» співрозмовника, але «втягнувся у розмову, аби дізнатися, хто і з якою метою за цим стоїть», а його відповіді були «сатирично-полемічними». Вочевидь, як і банківські дані, які він відкрито передав співрозмовнику.

У згаданій вище розмові Домке-Шульц також розповів, що працює не сам. Він співпрацює із «кількома колегами», які «підтримують його у роботі над фільмами», хоча «мають власні канали із великою аудиторією». Це Аліна Ліпп, Томас Рьопер та Ульріх Гейден. Ліпп та Рьопер – добре відомі автори «альтернативного світу» німецьких ЗМІ.

«Щасливі в Криму» і «Нємка в Росії»

Аліна Ліпп є авторкою телеграм-каналу «Neues aus Russland» («Новини із Росії») із майже 200 тисячами підписників. До березня вона вела також інстаграм-сторінку із тою ж назвою, але для значно меншої аудиторії (на сьогодні майже 8 тис. підписників). Ліпп надзвичайно активна і мабуть є найбільшим джерелом російської пропаганди німецькою. Вона також має свої канали у ютюбі та зʼявляється на каналах інших пропагандистів, але також і на російському державному телебаченні. У ютюбі один із каналів Ліпп називається «Glücklich auf der Krim» («Щасливі в Криму»). Туди Ліпп потрапила у 2016 році, коли він вже був окупований Росією, для начебто дослідницького проєкту. До Криму тоді також емігрував її батько. Батько Ліпп – Владімір – росіянин, але жив у Німеччині, де народилася і виросла його донька Аліна. Владімір Ліпп часто зʼявляється на відео каналу «Щасливі в Криму», де порівнює життя на окупованому півострові та в Німеччині, критикує німецьку політику, зокрема й щодо боротьби із коронавірусом, порівнюючи із тим, як до цього ставляться у Криму. Після «дослідницького» проєкту Ліпп повертається ненадовго до Німеччини, де у 2021 році закінчує навчання. У своїй рідній країні вона була активісткою «Зелених», але покинула партію, бо вона, на її думку, надто «антиросійська».

У вересні 2021 року у фейсбуці Ліпп опублікувала фото теплої зустрічі із Марією Захаровою, представницею російського МЗС, а вже за місяць вона перебирається жити до Донецька, звідки поширює російську пропаганду через на той час щойно започаткований телеграм-канал «Neues aus Russland». Саме там вона залишалася упродовж багатьох місяців від початку повномасштабного вторгнення. Нині, як каже у своїх відео, перебуває у Криму. Окрім телеграм-каналу Ліпп тоді започаткувала і ще один ютюб канал – «Немка в России».

Томас Рьопер та його телеграм-канал і сайт «Anti-Spiegel» (Анти-Spiegel, назва підкреслює протиставлення із найбільшим німецьким тижневиком) також мають чималу аудиторію – 94 тис. підписників у телеграмі. Рьопер живе в Росії, зʼявляється на російських пропагандистських каналах. Він також написав кілька книг. Одна з них має назву Inside Corona («Внутрішній погляд на пандемію коронавірусу») і розвиває конспірологічні теорії про боротьбу із пандемією.  Разом з тим у російських пропагандистських програмах представляється «німецьким журналістом», таким чином демонструючи «підтримку кремлівського режиму у Німеччині».

Загалом, майже усіх поширювачів «альтернативної» думки, або ж російського наративу у Німеччині обʼєднують спільні позиції: щодо пандемії, її походження та боротьби із нею, вакцинації, «глобального уряду» та російської війни проти України. Хтось не цурається вірити у зовсім божевільні теорії (як наприклад, про американські біолабораторії в Україні), хтось працює тонше, намагаючись переконувати та заохочувати переходити до свого табору тих, хто сумнівається. І як показує дослідження CeMAS, тут поки що Кремлю в німецькому суспільстві вдається досягати успіху. «Родючий ґрунт» засівають інформаційно, а працьовитих місцевих сіячів підтримують фінансово або даючи платформу для поширення потрібних ідей і думок.

98