Короткий повідок

Прокурор, слідчий чи суд­­дя, спіймані на хабарі, більшому за 68 тис. грн, у найближчому майбутньому ризикують по­трапити за ґрати на довічний термін. Звісно, якщо президент Віктор Ющенко підпише ухвалений Верховною Радою Закон «Про внесення деяких змін у деякі закони України відносно протидії корупції». Коли готувався цей матеріал, Віктор Андрійович ще вагався. І його можна зрозуміти: не поставиш підпис – звинуватять у сприянні хабарництву, однак підписати цей «революційний», як називає його автор нардеп Анатолій Гриценко, закон було б необачним кроком. Тиждень з’ясував чому.

 

 

В ухваленому народними обранцями законі передбачають збільшити покарання для держслужбовців, викритих в отриманні хабара в особливо великих розмірах (більше 68 тис. грн.), із 8–12 років позбавлення волі до 10–15. Якщо ж нечистий на руку чиновник працює президентом країни, міністром чи народним депутатом – сидітиме у в’язниці довічно. Їм компанію складуть прокурори, слідчі й судді.

«Закон має бути єдиним для всіх, а покарання за злочин – справедливим та невідворотним», – так аргументував потребу запровадити вищу міру покарання для правоохоронців-хабарників Анатолій Гриценко. Натомість експерти вельми скептично ставляться до ефективності запропонованих драконівських заходів.

 

«Цей законопрект – не більше як дешеве політиканство, – стверджує Руслан Роженко, виконавчий директор Асоціації суддів України. – Зараз суди в Україні не завжди дають довічне ув’язнення навіть за серйозні вбивства».

 

Він додає, що новий антикорупційний закон у багатьох пунктах є антиконституційним. «По-перше, в ньо­­му прописано, що вирок не може бути оскарженим, – пояснює Роженко. – Це взагалі маразм, адже Конституцією передбачено право будь-якого громадянина на звернення і до суду, і на апеляцію на його рішення. По-друге, цей закон ухвалили без урахування негативного висновку по ньому науково-екс­пер­т­ного управління самої ж Верховної Ради. Я вже не кажу про зауваження від Ради суддів, Верховного Суду тощо, які могли б зробити його більш-менш адекватним».

 

Директор політико-правових програм Центру Разумкова Юрій Якименко оптимістичніший. «Цей законопроект має своє значення в антикорупційній боротьбі, – впевнений він, але водночас застерігає, – в законі прописана досить сильна варіативність покарання за один і той самий злочин. Що дає великий простір як для зловживань, так і для політичного впливу на суддів».

 

Прикладів політичного тиску на суддів через звинувачення в хабарництві є достатньо. Зокрема, колишній голова Печерського райсуду столиці Микола Замковенко сам опинився на лаві підсудних та був засуджений до позбавлення волі (умовно), після того як у 2001 році випустив з-за ґрат тодішню опозиціонерку Юлію Тимошенко. У 2007-му судді Конституційного Суду Сюзані Станік довелося відмовитися від справи про конституційність дострокових парламентських виборів – у пресу просочилася інформація про загадкову появу в її родини нерухомості вартістю кілька мільйонів доларів, і Станік запідозрили в хабарництві. Тепер же у влади з’явиться проти суддів та правоохоронців вагоміший аргумент, ніж просто кримінальна відповідальність.

 

 

Не принципово, як покарають корумпованого суддю, прокурора чи іншого держслужбовця, головне – як спіймати їх руку. Той-таки Анатолій Гриценко пропонує правоохоронцям провокувати чиновника на хабар. Подібне практикують у приватних ком­паніях. Зокрема, в одному видавничому холдингу кожному журна­лістові-новачкові телефонує втаємничений доброзичливець і пропонує за чималу суму розмістити замовну статтю. Та завдяки колегам потенційний «джинсовик» уже знає про перевірки служби безпеки підприємства. А в прокуратурі та судах корпоративна солідарність жорсткіша.

 

«Коли в тому ж суддівському корпусі ступінь закритості від громадськості нічим не поступається спецслужбам, то смішно сподівати­­ся на те, що закон щось змінить», – зауважує правозахисник Семен Глузман.

На хабарництві ловляться тільки ті, хто бере калим із рук у руки. Скандально відомий суддя Ігор Зварич опинився в СІЗО передусім тому, що мав сміливість «колядувати» персонально. Обачніші держслужбовці роблять це через посередників і ніколи з хабародавцем не контактують (див. Тиждень № 51, 2008).

 

«Упевнений, що цей закон тільки погіршить ситуацію з ха­барниц­твом, – заявляє Руслан Роженко. – Сума хабарів зросте, ад­­же тепер судді будуть враховувати й відпо­­відальність, яку вони можуть за це понести. Гроші братимуть не лише за «правильне рішення», але й «за жах».

 

Тож попри очевидну неефективність «антикорупційного» закону, він вигідний більшості з тих, хто потрапляє під його дію: держслужбовці, що роблять бізнес на хабарах, зможуть заробляти ще більше, а народні депутати покажуть себе безкомпромісними борцями зі злочинністю. Вікторові Ющенку доведеться до них долучитися.