26 червня на Книжковому Арсеналі відбудеться панельна дискусія "Європейська спадщина на Донбасі у кіно, музиці та в прозі", на якій покажуть декілька хвилин робочого матеріалу документального фільму “Євродонбас”. Зйомки закінчились кілька тижнів тому, а вихід фільму у ексклюзивному коментарі Тижню режисер Корній Грицюк попередньо анонсує на кінець 2021 – початок 2022 року.
У стрічці покажуть, яким був Донбас наприкінці 19 століття та як європейські інвестори у свій час зробили Донецький басейн невід’ємною економічною частиною Європи. Режисер розповідає, що тема складна для дослідження, адже після радянського періоду про присутність європейців на території сучасного Донбасу збереглось мало інформації. У фільмі зобразять, як з приходом радянської влади насправді стався індустріальний занепад регіону.
“Дуже багато архівних матеріалів і документальних підтверджень першої індустріалізації, яка відбулась ще задовго до Радянського Союзу закрили для широкого загалу, багато документів вивезли в закриті архіви, пам'ять знищувалась. Тому що це були часи, коли згадувати про якусь роботу на іноземців або про родичів із західних країн було небезпечно. Цей наратив про Донбас як про радянський індустріальний регіон пішов у маси і досить довго тримався” – розповідає Корній Грицюк.
Читайте також: Страх і ненависть у Юзівці
Режисер розповів, що при роботі над фільмом працював з українськими та закордонними архівами, а також з істориками та дослідниками. Крім того, творці фільму заручились підтримкою з-за кордону, адже від Німеччини до Уельсу є чимало тих, хто активно цікавиться цією темою. І не випадково, адже європейський капітал був присутній на Донбасі ще 120 років тому.
“Дослідженнями ми займались ще задовго до початку зйомок, бо це дуже складна робота. А потім, коли вже знімали фільм, то об'їхали та зняли майже всю наявну спадщину архітектурну, яка є на території Донбасу, підконтрольній Україні. Ми все це зафільмували і спробуємо показати те, що збереглось. Хоча багато чого в поганому стані через події 20-х років ХХ століття”, – зазначає режисер.
Під час зйомок команда об'їхала терени Донецької та Луганської області від Лисичанська до Маріуполя і знайшли історії та підтвердження європейської присутності на Донбасі, каже Корній Грицюк: “Ми знімали в старих будинках у Лисичанську, яким більше 100 років, де досі живуть люди. Ці будинки спроєктували бельгійці для своїх робітників, які там працювали на великому содовому підприємстві європейського магната Ернеста Сольве. Також зафільмували старе менонітське селище Нью Йорк, що є прифронтовою територією. Це унікальне місце, тому що там збереглось багато німецької менонітської спадщини. Там пам'ятають німців та німецьку мову, звичаї”.
На панельній дискусії говоритимуть не тільки про фільм, а й про дослідження цієї теми, відзначає режисер, адже це почали вивчати в Україні відносно нещодавно. “Це дуже актуально, тому що Донбас як і Україна – це Європа. І Донбас завжди був Європою, нас просто змусили про це забути. Сказати, що донецький степ – це частина Європи, може, звучить дивно, але акції всіх підприємств, які були на Донбасі можна було купити у Франції, Німеччині, Великобританії. Вийти на біржу і купити. Тому це була невід'ємна частина європейської економіки. Подорожі туди були не дуже комфортні, але вже тоді був прямий потяг з Брюсселя: можна було доїхати за 72 години до території сучасної Дніпропетровської області” – розповідає Корній. За словами режисера, для європейців майже вся східна Україна була номінально Донбасом, адміністративним центром котрого був Катеринослав – там знаходились офіси їхніх підприємств.
Читайте також: Дух донбаського капіталізму
“На Донбасі не було багато росіян. Вони з'явились більше у ХХ столітті, коли вже були радянські переселення. До того там домінувало місцеве сільське населення, так само як на Слобожанщині. Зараз не в кожному українському місті є те, що було в Лисичанську або Костянтинівці 120 років тому, якщо ми говоримо про блага цивілізації. У фільмі ми це покажемо та розкажемо, як європейці привезли туди футбол, паркову культуру, культуру кінематографу. Сінематографи там були ще 120 років тому, коли їх в Києві майже не було. На Донбасі можна було ходити в кінотеатри і дивитись фільми навіть в маленьких містах”, – розповів Тижню Корній Грицюк.
Режисер розповідає, що у французькому поселенні у місті Дружківка, Донецької області, ще наприкінці XIX століття була централізована система каналізації, яка на той момент була не у всіх великих містах України. Також у селищі Нью Йорк (сьогодні – селище Новгородське поблизу Горлівки) , яке налічувало 10 тисяч мешканців, тоді ж існували дві гімназії для дівчат, де можна було навчатись світським професіям. Якщо говорити про великі міста того часу, то не всюди була така можливість, зазначає Корній Грицюк.
“Нам здається, що все на Донбасі було влаштовано, як зараз, завжди, але це не так. Навіть якщо говорити про те, як була влаштована праця на заводах. Коли ввели 8-годинних робочий день на підприємствах Донбасу, на більшості інших у Києві, в Одесі, у Харкові люди працювали, поки не падали, по 12-15 годин” – розповідає режисер.