Початок грудня 2004 року. Серед багатьох інших на майдані Незалежності стоїть військовий намет із символікою ініціативи «Знаю!» та сайту maidan.org.ua. Всередині нього стіл, кілька стільців. Хлопець і дівчина допомагають заповнювати анкети людям, котрі прагнуть узяти участь у виборчій кампанії Віктора Ющенка. «З нами зв’яжуться зі штабу?» – з надією запитує середнього віку жінка. «На жаль, ми цього не можемо гарантувати, – відповідає доброволець, що не має стосунку до офіційної команди кандидата в президенти. – Як показує досвід, вони занадто повільні». Доброволець мав рацію. Активісти сайту «Майдан», котрі пізніше набирали свою команду спостерігачів і спілкувалися з людьми, які залишали свої дані в наметі, розповідають, що з переважною більшістю волонтерів зі штабу Ющенка так ніхто й не зв’язався.
П’ЯТЕ КОЛЕСО
«Штабам ми були потрібні як собаці восьма нога. Там переважали досить безідейні люди. Вони брали участь у виборах, на відміну від нас, романтиків-добровільців, за гроші. Найменше вони хотіли, щоб їх недолугий менеджмент було викрито, – згадує Тетяна Монтян, відомий київський адвокат, котра 2004 року була координатором групи добровільних спостерігачів, які під час другого та третього туру виборів поїхали працювати на перемогу Віктора Ющенка в Миколаївську область. – Один штаб із десяти був толковим, там працювали такі ж фанатики, як і ми, що невідомо як потрапили в цю партійну систему. Й, до речі, через короткий час професійні партійці залишились, а всі пасіонарії – щезли, їх просто витіснили». Володимир В’ятрович, координатор громадянської кампанії «Пора!» під час революції кілька разів спілкувався з ключовими керівниками штабу кандидата від опозиції: «У них була неготовність до громадянської активності, більше того – вони боялися її. Громадяни, а не партійці, йшли вперед, спалюючи всі мости, останні ж були до цього не готові. Більше того, виглядало, що вони, як люди, які рано чи пізно стануть владою, відчували – скоро ролі можуть змінитися. Напевне, вони просто боялися, що громадськість розпережеться, набере сили, розмаху, й стане для них загрозою».
Значна частина допомоги від звичайних людей була не лише у виконанні функцій «піхоти», таких як розповсюдження листівок або чергування на дільницях. Суттєвим внеском у перемогу Ющенка була й інтелектуальна складова, креативні ідеї – згадати хоча б кампанію з помаранчевими стрічками, гасло – серед яких «Ми разом, багато, і нас не подолати», саморобні відеоролики, комп’ютерні ігри на політичну тематику, дизайн наліпок, способи запобігати фальсифікаціям. Усе це з’являлося завдяки спілкуванню через Інтернет, ініціативі знизу, а не зусиллям виборчих штабів. Подібну роботу звичайні люди могли виконати самі, без допомоги офіційних працівників виборчої кампанії. «Це була величезна стратегічна помилка штабу Віктора Ющенка – невміння будувати кампанії, що враховують ініціативу звичайних людей, їхні потреби й бажання. Тобто в них тоді був лише розрахунок на технології заради технологій», – згадує Дмитро Потєхін, координатор ініціативи «Знаю!», котра змогла налагодити в 2004 році систему збирання інформації про масові порушення на виборах – результат, який для штабу Ющенка виявився недосяжним.
«Вони не могли адмініструвати волонтерів, бо не довіряли їм і були зациклені на безпеці. Через це страждала кампанія. Далі – традиційний штабний інтерес, роздерибанити передвиборчі гроші, – каже Дмитро Потєхін. – Відповідно, якщо є добровольці, тоді немає бюджету на людей, що мають щось таке робити. А значить, немає чого дерибанити».
Соціальний рух, або, якщо точніше, його короткочасний прототип, що вибухово розпочався в Україні восени 2004 року, закінчився разом із перемогою Віктора Ющенка. Мети було досягнуто, а новообраний президент не зумів скористатися громадянською активністю для підтримки змін у країні, навіть якби він хотів їх проводити.
«Успіх 2004 року став можливим усупереч зусиллям виборчого штабу, бо, крім політичної складової, відбулася велика громадська мобілізація. І ця мобілізація допомогла залатати пробоїни, які виникли під час штабної кампанії», – продовжує Потєхін. Він погоджується, що така мобілізація була б неможлива без Інтернету.
НЕ КАМПАНІЯ, А РУХ
Без Інтернету не зміг би перемогти й інший кандидат на посаду президента, сенатор-демократ від штату Іллінойс Барак Обама. Схожість між двома кампаніями в тому, що в обох випадках виник соціальний рух. Проте на відміну від керівників виборчого штабу Віктора Ющенка, що боялися такої активності, соратники Обами розглядали соціальний рух як головний двигун своєї кампанії. У Штатах усе починалося з невдалої спроби губернатора-демократа від штату Вермонт Говарда Діна перемогти на попередніх виборах президента США в 2003-2004 роках. Тоді він програв іншому кандидатові від демократів, Джону Керрі. Останній, у свою чергу, програв Джорджу Бушу. Та невдалий праймеріз Діна став революційною подією в організації кампаній. Уперше за допомогою Інтернету він зібрав десятки мільйонів пожертв та залучив онлайн-підписи близько 600 000 прихильників, значна частина яких потім працювала волонтерами.
Після 2004 року Говард Дін став головним партійним керівником демократів і перебудував або створив заново партійні структури в усіх штатах країни. Проте найсуттєвішим чинником перемоги Барака Обами, все ж таки, була не нова партійна структура.
Політичний консультант Джо Тріппі, один із головних стратегів в команді Говарда Діна, заявив навесні 2008 року про кампанію Обами:
«Із самого початку Барак Обама зрозумів, що потрібно створювати рух, а не просто політичну кампанію. Він застосував можливості Інтернету для самоорганізації, принцип дії кампанії «знизу-вгору» – те, що ми використали в 2003–2004 роках, – і підняв це на новий рівень». В інтерв’ю Тижню Тріппі пояснює: «Знизу-вгору», значить, від людей. «Знизу-вгору», це коли самі люди можуть вирішувати, як їм найкраще діяти під час кампанії, а не хтось, хто дзвонить вам зверху, якийсь бос на іншому кінці дроту». Аби стимулювати рух знизу, Обама використав можливості Інтернету.
На сторінку Обами в соціальній мережі Facebook підписалося більше 3 млн людей, що таким чином отримували термінові новини та оголошення про перебіг кампанії. Ролик одного з музикантів групи «Black Eyed Peas» під назвою «Yes we Can», розроблений на підтримку Обами й безкоштовно розміщений на сайті YouTube, переглянули десятки мільйонів людей.
Джо Тріппі розповів Тижню, що всі критично важливі складові перемоги Барака Обами не могли б відбутися без Мережі: «І збір коштів, і новий підхід організації роботи з волонтерами були б неможливі без Інтернету. Нові інструменти дозволяють добровольцям, якщо їх правильно використовувати, долучати до кампанії своїх друзів та знайомих. Цей процес – набагато важливіше, ніж те, що було раніше, коли штаб кандидата залучав окремих людей, не пов’язаних між собою».
Кампанія Барака Обами поставила абсолютний рекорд зі збору пожертв. Більшість із них – це внески малими сумами, менше $200, зроблені через Інтернет. Проте коли таких людей – мільйони, виходять суми, недосяжні для традиційних моделей збору пожертв, які використовував МакКейн.
Як наслідок, ще задовго до офіційної перемоги, Обама за зібраними коштами не залишив супернику жодних шансів. Протягом кампанії він зібрав $639 млн пожертв, а Маккейн – лише $360 млн.
В Україні до збору коштів на підтримку політиків ставляться скептично. Проте досвід сайту «Майдан» показує, що цей скептицизм дещо перебільшений. Ще до Помаранчевої революції на сайт, який розміщував опозиційні новини, за місяць могло надійти декілька тисяч гривень. Причому, кожен жертводавець переказував незначу суму.
«ЗНИЗУ-ВГОРУ»
Усе ж таки головним он-лайновим інструментом кампанії став не Facebook чи YouTube, а спеціально розроблений сайт My.BarackObama.сom, у народі просто MyBo. З його допомогою Обама використав можливості он-лайнових соціальних мереж, аби розгорнути масову кампанію на місцях. В ній, зрештою, взяли участь, серед інших, 16 тисяч «супердобровольців», які безоплатно працювали повний робочий день.
На MyBo прихильники Обами могли приєднуватися до груп які уже діяли в їхній місцевості, або створити власну. Можна було розміщувати оголошення про події і зустрічі, підписуватися на новини та робити персональні сторінки для збору пожертв. Саме через них працювала фантастична грошова машина Обами.
За найскромнішими оцінками, на сайті зареєструвалося більше 1,5 млн прихильників кандидата. Однак питання було не в тому, як зібрати стільки людей. А в тому, як їх організувати. Значною мірою цьому допомогла самоорганізація, що йде поруч із принципом «знизу-вгору».
За допомогою сайту волонтери знаходили одне одного й створювали дієві неформальні штаби за місяці до того, як у чергове містечко прибував координатор із центру.
МАГІЯ ПРОСТОГО ПРИНЦИПУ
Можливо, головним наслідком кампанії Обами та соціального руху, на який вона спиралася, стало створення непомітної, на перший погляд, мережі з тисяч організаторів у десятках штатів, розгорнутої на рівні сусідів.
Модель підготовки організаторів і командних лідерів допомогла створити рух «знизу-вгору-І-згори-вниз», коли принципи дисциплінованості поєднані з новими технологіями децентралізації й самоорганізації. Лідери таких локальних спільнот – це люди що працювали добровольцями протягом кампанії 2007– 2008, і отримали саме ті ролі, які вони бажали.
Головним принципом, за яким штаби оцінювали успіх груп на місцях, це не кількість будинків, пройдених «від дверей до дверей». І не кількість «контактів із виборцями», що було головним показником успіху в традиційних партійних кампаніях, у яких теж працювали добровольці. Головним критерієм успіху для польових працівників у кампанії Обами стала кількість залучених волонтерів, кількість проведених навчань і, відповідно, навчених організаторів. Організація росте сама собою, якщо ви покращуєте організаторів. Подібного типу тренінги відбувалися до останнього дня виборів.
ОБАМА ТА ЮЩЕНКО
«Ющенко повністю втратив контакт із прихильниками після виборів. Це колосальна помилка. Він був щиро переконаний, що його перемога – результат технологій та дій його оточення», – продовжує розмову з Тижнем Дмитро Потєхін. – Значна частина провалу Ющенка як президента – невміння працювати з прихильниками, й, у першу чергу, з волонтерами як із головними, найактивнішими виборцями».
Натомість, Барак Обама володіє персональним досвідом організаторської роботи за зразком «знизувгору». Його політична кар’єра починалася в проблемних районах Чикаго, де він кілька років працював організатором спільнот – допомагав людям, що живуть по сусідству, об’єднатися для вирішення якоїсь конкретної проблеми.
«З тих часів одним із моїх засадничих переконань є те, що справжні зміни можуть початися лише «знизу вгору», – це слова новообраного президента США. Зрештою, він уже робить кроки, які показують, що своїх активістів він чує трохи краще, ніж Віктор Ющенко. Перехідна команда президента США створила сайт «change.gov» (Зміни), де крім детально розробленого плану дій президента можна залишати власні пропозиції змін, деякі з них уже включають до офіційних документів. Із планів Обами виходить, що він розраховує на соціальний рух своїх виборців як на один із головнихінструментів реформування країни.
Як би не склалося президентство Барака Обами, але мережа організаторів на місцях діятиме й далі. Й не обов’язково як партійна структура демократів. 13–14 грудня у Вашингтоні відбудеться з’їзд місцевих лідерів кампанії, де вони обговорюватимуть із партійними босами свою подальшу діяльність. Схоже, американські активісти, на відміну від українських, розуміють – аби щось змінити в своєму житті, потрібні значні зусилля, роки діяльності, а не лише обраний президент. Більшість українців, навпаки, думають, що місяць участі в історичних подіях на Майдані в 2004 році, дає право нічого не робити для змін у країні все своє подальше життя.