Польське збройне повстання в Білорусі — геть неправдоподібне. Тож єдине, в чому полягав сенс навчань, була підготовка сценарію реагування на випадок «білоруського майдану», тобто пропагандистського перекладання відповідальності за боротьбу білорусів за власну незалежність на Польщу, яка нібито «підбурює антидержавні елементи до дій проти легітимної влади».
У 2010–2011 роках білоруський КДБ розробило операцію «Шлюз», суть якої полягає в тому, щоб переправляти нелегальних мігрантів через кордон і так тиснути на сусідню державу та дестабілізувати її прикордонні регіони. Мінськ і Москва почали мститись у відповідь на масові протести громадян Білорусі проти сфальсифікованих президентських виборів улітку 2020 року й польсько-литовську політичну підтримку сусіднього народу на міжнародній арені в його боротьбі проти тиранії, що підживлюється з Москви, а також за надання притулку діячам білоруської опозиції, яких режим Лукашенки вигнав в еміграцію.
Читайте також: Україна і Тримор’я
Операція «Шлюз», яку початково планували як інструмент шантажу ЄС для скасування санкцій і поновлення фінансування програм допомоги в Білорусі, з новою метою спершу використали проти Литви. Від травня 2021 року зростав міграційний тиск на литовсько-білоруський кордон, на який служби Лукашенки літаками доставляли щоразу більші юрми нелегальних мігрантів з Близького Сходу й Африки. Це змусило Литву від 2 липня запровадити надзвичайний стан на території всієї держави та звернутися по допомогу до країн ЄС і НАТО. На цьому етапі російські агенти впливу також здійснили спробу посварити Польщу й Литву — ініціювали конфлікт через той факт, що литовсько-білоруське прикордоння заселене польською меншістю, яка в цьому регіоні становить локальну більшість. Мігрантів, яких зловили на нелегальному перетині кордону Литви, селили в таборах на цих самих теренах, які московсько-лукашенківська пропаганда намагалася подати як «антипольську діяльність литовської влади, що мала на меті змінити етнічну структуру регіону шляхом заселення його ісламськими іммігрантами». На щастя, провокація прогоріла. Вільнюс і Варшава зберегли солідарність, а Польща для підтримки Литви надала патрульний вертоліт і групу співробітників польської Прикордонної служби, що допомагає литовським службам стерегти кордон.
Дедалі більше ущільнення литовського кордону спричинило розширення міграційного тиску спочатку на Латвію, яка внаслідок цього 10 серпня оголосила надзвичайний стан на теренах біля кордону з Білоруссю, а потім на Польщу, яка вчинила так само — 3 вересня запровадила надзвичайний стан у повітах, що межують з Білоруссю. На польсько-білоруському кордоні цього року зафіксували 22,9 тис. спроб нелегально його перетнути, зокрема 11,3 тис. лише в жовтні. 4322 мігранти через територію Польщі перебралися до Німеччини. Механізм контрабанди людьми діє завдяки «повітряному мосту» з держав, що становлять джерело еміграції. Нині польські служби зафіксували прибулих з Афганістану, Іраку, Ірану, Ємену, Конго, Камеруну, Нігерії, Пакистану, Сомалі, Сирії й Таджикистану. Деякі з них уже багато років жили в Росії й раптом опинилися в лісах польсько-білоруського прикордоння. Інші прилетіли білоруськими літаками зі своїх країн як «туристи», а потім служби РБ доставили їх на кордон, де виявилося, що шляху назад немає і їх перекидають на інший бік. Дехто з них перевдягається в білоруську форму й у ній намагається перетнути кордон Польщі. Білоруські прикордонники наводять на співробітників польської Прикордонної служби вогнепальну зброю та стріляють вхолосту. Однак траплялися постріли й бойовими набоями, хоча, ймовірно, без наміру влучити. Щоб здолати загрозу, Польща розмістила вздовж кордону 7 тис. співробітників власної Прикордонної служби, військовослужбовців Збройних сил і поліцейських, а також привела в стан підвищеної бойової готовності 22 тис. бійців Військ територіальної оборони.
Читайте також: Die Welt: Проєкт «Полярний Шовковий шлях»
Ми в Польщі пам’ятаємо путінських «зелених чоловічків» у Криму й на Донбасі. На щастя, у нас немає російської меншості, яка могла б послужити прикриттям московської агресії, «збунтуватися» й попросити «братської допомоги», але перевдягання іммігрантів у білоруську форму й переправляння їх через колючий дріт на польський бік розмиває межі між збройною агресією та імміграційним тиском. Немає гарантії, коли замість замаскованих осіб або впереміш із ними в Польщу ввійдуть російські та білоруські солдати. Провокування збройних інцидентів, очевидно, відбувається для того, щоб знайти претекст і звинуватити Польщу й Литву в агресії. Ефективне ущільнення польсько-білоруського кордону може призвести до спроби розширити таку діяльність і на Україну та прокласти ще один шлях переправляння з околиць Бреста через українську територію до Польщі, щоб викликати на цьому тлі польсько-українські суперечки й дестабілізувати лінії зіткнення обох країн із Білоруссю. Уряди в Києві та Варшаві повинні якнайтісніше співпрацювати задля знешкодження такого сценарію.