Шипить полум’я газової горілки. Повітряна куля потроху напинається, більшає – і починає підніматися над землею, над Михайлівською фортецею-батареєю. Ліворуч на башті майорить синьо-жовтий прапор, а далі за мурами – синіє бухта, в якій вишикувалися корвет «Тернопіль», флагман «Гетьман Сагайдачний» і ще кілька кораблів Чорноморського Флоту України.
На початку липня, до Дня ВМФ України, на території знаменитої фортеці початку ХІХ в. – Михайлівського равеліну – відкрився Національний музей військово-морської історії. На площі більше ніж 2000 кв. м., у 30 залах, розгорнуто експозицію історії Севастополя й Чорноморського флоту.
Ці каземати довгий час лежали в руїнах, поки відомий колекціонер, член Британського товариства дослідників Кримської війни, київський юрист і бізнесмен Олексій Шереметьєв не домовився з місцевої владою Севастополя і не взяв равелін під свою опіку. За 100 днів йому вдалося навести лад у казематах і навколо нього й організувати відкриття музею.
Із центру Севастополя до Михайлівського равеліну ходить регулярний морський трамвай, зупинка називається «Радіогірка». На відкриття музею кілька катерів привезли натовп зацікавлених севастопольців. Патруль українських моряків ледве спроможний був регулювати натиск бажаючих потрапити до нового культурного об’єкту.
Виступає міністр оборони України Михайло Єжель. Він, хоч і адмірал за військовим званням, але нині – у світлому цивільному костюмі. Розмовляє доброю українською мовою.
За ним проголошує промову севастопольський губернатор Валерій Саратов. На жаль, з державною мовою в нього не склалося, говорить російською. Однак відзначає важливість співпраці держави з тими, хто вкладає гроші й душу у культурні надбання, і обіцяє сприяти надалі.
Бере слово меценат проекту, киянин Олексій Шереметьєв. В Києві давно вже працює ініційована ним виставка «Військова слава України», яка також частково експонувалася у Вінниці, Полтаві, Керчі, та Криму. Свою місію у Севастополі він бачить так: "Головне – не зашкодити, не опошлити нічим сучасно-пластиковим цю стародавню фортечну споруду. Ми намагаємося у всьому зберегти вірогідність конструкцій і матеріалів, зберегти особливості архітектури, відновити специфічний простір батареї".
І от стрічку перерізано. Бажаючих потрапити на Михайлівську батарею виявилося дуже багато, патруль українских моряків ледь стримує натовп. Подивитися справді є на що. Починалося місто моряків з татарського селища Ахтіар – ми бачимо його графічну панораму XVІІІ століття. Розкритий і період Першої світової війни, часи царату і революцій, епоха Громадянської війни й відступу Білої армії із Криму, роки радянщини. Матеріали, які застосовувалися при реставрації батареї, були максимально наближені до часу функціонування батареї, навіть підлогу застеляли дошками, за форматом як тодішні корабельні. А тогочасні казарменні чавунні печі виготовили хоч і нещодавно, та за старовинними кресленнями.
Ми бачимо унікальні речі: документи війн за Севастополь, озброєння, флотські мундири, які раніше не були представлені в такому обсязі в жодному музеї. Й коли читаєш списки героїв чи просто реєстри морських екіпажів, дивує, як багато українців служило у всі часи на Чорноморському флоті. Втім, це не дивно, бо набиралися матроси для Чорноморського флоту переважно на Херсонщині і Одещині, де й будувалися кораблі.
Монгольф’єр недаремно взяв участь у відкритті музею – бо1910 року у приміщенні Михайлівського каземату діяла Севастопольська офіцерська школа авіації. Ще раніше, за часів Кримської війни, тут ніс службу артилеристом письменник Лев Толстой, провадив операції хірург Микола Пирогов.
Ажіотажу навколо відкриття музею не завадила й спека. Міністр оборони, обійшовши експозицію, втомлено знімає піджак, але не уникає численних питань журналістів й істориків.
Насамкінець на майдані перед фортецею відбувся концерт класичної музики. Місце на імпровізованій сцені займає оркестр Севастопольского центра культури й мистецтва під керівництвом Володимира Кіма. Музиканти у чорних фраках і платтях. Праворуч і ліворуч від сцени маршем займають місця моряки у білих одностроях – це духові оркестри Чорноморських флотів України і Росії. А десь між музикантами темніють дві старовинні гармати. Навіщо вони? Стає зрозумілим, коли починається виконання увертюри "1812 рік" Петра Чайковського. У звуки скрипок і валторн час від часу уриваються вистріли з гармати – холоста стрілянина йде згідно з партитурою, яку сторив музичний класик. Захоплена публіка кричить «браво», а «Гетьман Сагайдачний» засвічує на рейді вечірні вогні.