Новина про купівлю росіянами двох найбільших українських металургійних підприємств пролунала мов грім серед ясного неба. Власне, після проголошення чинними керманичами держави курсу на всебічне зближення з Росією можна було очікувати на щось подібне. Але події розвивалися з такою стрімкістю та нахабністю, що варті якісного детективу.
Спочатку на світ Божий вилізла новина про купівлю комбінату «Запоріжсталь» компанією СКМ, що належить відомому українському мільярдеру Ринату Ахметову. Не встигши опанувати свідомість громадян, новина була спростована, аби очистити місце для ще більш вражаючої новини – «Запоріжсталь» викупили росіяни. Подейкували, що комбінатом зацікавилися Алішер Усманов і Роман Абрамович, а через них – російський «Внєшекономбанк». Інша чутка свідчить, що адвокати Ахметова вже подали позов у Лондонський суд і до прийняття остаточного рішення акції комбінату заморожено. Але – офіційні особи усе це спростовують. Прес-служба СКМ наголосила, що компанія не є власником комбінату і не подавала жодних позовів. У той самий час фінансовий директор «Запоріжсталі» Олександр Рябцун заявив що не володіє інформацією щодо купівлі акцій комбінату структурами близькими до «Внєшекономбанку».
Отаке кіно. Чи-то батько вкрав, чи-то батька вкрали, але щось таки сталося.
Ще більш захоплююче виглядали події навколо комбінату ім. Ілліча. 26 травня двоє українських фахівців з корпоративних конфліктів заявили, що комбінат ім. Ілліча куплено анонімним російським профільним інвестором. Офіційно власниками одного з найбільших металургійних комбінатів нашої Батьківщини стали чотири офшорні компанії. Проте було заявлено, що реальним власником стала бізнес-група, яка вже має металургійні активи в Україні, в тому числі куплені протягом останнього року. Перше, що спадає на думку, – йдеться про ту ж групу, котра викупила акції «Індустріального союзу Донбасу». А її теж ототожнювали з російським «Внєшекономбанком».
На відміну від історії із «Запоріжсталлю», де розумом не збагнути, чи ми пили, чи ми п’яні, події навколо комбінату ім. Ілліча зразу ж набули шаленого розголосу. Прес-служба комбінату заявила про рейдерське захоплення «Української реєстраційної компанії», яка, власне, веде реєстр акцій підприємства і його основного акціонера – ЗАТ «Ілліч-Сталь». На наших очах відбувається історія, схожа на події, описані в романі Юлії Латиніної «Полювання на ізюбра».
Відразу в парламенті галас на тему «кляті олігархи через свої офшори захоплюють народне майно» здійняв лідер комуністів Петро Симоненко. Директор і головний акціонер комбінату Володимир Бойко добився аудієнції у президента Януковича. Й нарешті, історія перетворилася на справжній детектив. Прес-служба комбінату заявила, що брокер «GPI-Капітал» оформив продаж 100% акцій ЗАТ «Ілліч-Сталь» по довіреності, виданій зовсім з іншою метою. Іншими словами – комбінат заявляє, що його акції було банально вкрадено.
Широта й нахабність обох операцій справляє неабияке враження. Якщо Володимир Бойко не бреше – комбінат ім. Ілліча було захоплено в кращих традиціях бандитських 90-х. Ще більш вражає історія з «Запоріжсталлю». Чутку про купівлю комбінату компанією СКМ фактично підтвердив губернатор Запорізької області Борис Петров. Отже, процес купівлі комбінату просунувся набагато далі за попередні домовленості. Поправте мене якщо я помиляюся, але так нахабно й небезпечно гратися з найбагатшим бізнесменом України, депутатом та членом політради Партії Регіонів, що контролює не менше третині фракції ПР у парламенті, не наважувався ніхто навіть за «помаранчевих беспредєльщиків». То що ж таке нечуване здохло у лісі?
Іще цікавішою виглядає ситуація, якщо подивитися на неї з російського боку. При купівлі трьох величезних українських активів було згадано одну й ту саму структуру – російський «Внєшекономбанк».
«Банк розвитку і зовнішньоекономічної діяльності» або ВЕБ-банк є російською державною корпорацією. Банк не має ліцензії і діє на підставі федерального закону «Про банк розвитку». 100% власності ВЕБ-банку належать Російській Федерації. Головою наглядової ради банку є глава уряду Російської Федерації, такий собі Володимир Володимирович Путін. До функцій ВЕБ-банку належать: обслуговування зовнішнього боргу РФ, повернення кредиторської заборгованості колишнього СРСР, управління коштами пенсійного фонду Росії та надання кредитів та гарантій російським експортерам. Але це не все. У жовтні 2008 року саме «Внєшекономбанк» РФ став агентом з рефінансування російських банків та компаній, що мають зовнішні борги. Саме через ВЕБ-банк було видано 950 мільярдів рублів російським банкам та підприємствам у вигляді довготермінових кредитів. Простіше кажучи – банкам дали гроші, аби врятувати їх від банкрутства. Росіяни, як відомо, у скруті своїх боржників-олігархів не кидають.
Водночас саме ВЕБ керує коштами «Фонду національного добробуту Росії» – більшої частки російського Стабфонду, зібраного урядом РФ в період надприбутків з експорту нафти й газу. Офіційно Фонд мусить «забезпечувати співфінансування добровільних пенсійних заощаджень громадян Російської Федерації». Але якщо називати речі своїми іменами, саме цими коштами здійснюється рефінансування російських банків і компаній що постраждали від кризи.
У 2008 році чистий збиток ВЕБ-банку склав 46 млрд рублів. Фінансового звіту за 2009 рік на сайті банку наразі нема.
Незважаючи на збитки, у 2009 році ВЕБ-банк проводив доволі активну діяльність. Головний її напрямок – кредитування російських підприємств, що мають величезні борги перед західними фінансовими структурами. Усього російські держбанки влили в російських промисловий сектор близько $7 млрд. Ці кошти дозволили російським металургійним гігантам відстрочити терміни погашення боргів, але не скасували їх узагалі. Наразі найменші борги в Росії має Магнітогорський МК – $1,6 млрд, найбільші – «Evraz Group» Романа Абрамовича – $10 млрд і «Русал» Олега Дерипаски – $17 млрд. Спільний же борг недержавного сектору економіки РФ на осінь 2009 року склав $441,2 млрд, і продовжує збільшуватися. Додамо до цього борги державних компаній (у Газпрому – близько $64 млрд – фактично повний річний прибуток). Додамо до цього падіння вартості активів на світових фондових ринках. Додамо також падіння світових цін на метал (в Україні вже зараз внутрішні ціни вищі за середньоєвропейські). Додамо ще старіння інфраструктури та розкрадання бюджетних коштів, які вже вилилися в аварії на Саяно-Шушенській ГЕС та шахті «Распадська» і ледь не призвели до руйнації мосту через Волгу у Волгограді. Додамо шалений рівень тероризму.
І нарешті, 21 квітня 2010 року уряд РФ своєю постановою позбавив Мінфін Росії обов’язку публікувати щомісячні дані про доходи й витрати Резервного фонду і вже згаданого Фонду національного добробуту. Причина очевидна. З 1 січня 2010 року Резервний фонд РФ вже втратив близько $20 млрд. За словами міністра фінансів Росії Олексія Кудріна, до кінця року Резервний фонд буде вичерпаний повністю.
Ви уявляєте людину, яка в умовах, коли грошей може забракнути на хліб, купує новий «Мерседес»? А от «Внєшекономбанк» РФ саме так і робить. В умовах, коли Росія і так в боргах, мов у шовках, він виділяє кошти на купівлю «Промінвестбанку», «Інвестиційного союзу Донбасу», «Запоріжсталі» та комбінату ім. Ілліча. Компаній, чиї борги становлять $1-1,3 млрд – менше ніж у найуспішніших російських комбінатів. Навіщо?
Закріплення росіян на ринку української металургії в якості гравця, спроможного протистояти компаніям Ахметова, Пінчука та Фірташа, украй вигідне чинному українському урядові. Останні переговори з президентом Медведєвим довели – зниження цін на газ коштом росіян більше не буде. В середині Партії Регіонів така ситуація означатиме конфлікт між найбільшим споживачем газу (Ахметовим) найбільшим продавцем газу (Фірташем) і урядом (Азаровим), сформованим Партією Регіонів, чиїми спонсорами були ті самі Ахметов з Фірташем. Росіяни на українському ринку могли б стати третьою силою, здатною врівноважити олігархів-українців. Але навіщо росіянам брати на себе чужі борги і вкладатися в модернізацію збиткових (без дешевого газу) підприємств?
Для цього варто згадати долю Запорізького алюмінієвого комбінату, придбаного у 2004 році російською групою РусАл, Олега Дерипаски. Під час кризи керівництво зупинило три чверті потужностей комбінату, мотивуючи це надто високими тарифами на електроенергію. В такий нехитрий спосіб РусАл залишив без роботи найбільшого конкурента своїх російських заводів.
Криза у світі ще не минула. Переоцінка активів триватиме ще кілька років, і грошей на рефінансування підприємств-банкрутів уряди країн вже не мають. То що станеться з українськими підприємствами, купленими російськими компаніями, за чергової хвилі кризи?
Чи не станеться так, що замість противаги апетитам своїх спонсорів, прем’єр Азаров матиме самі скрути? З одного боку – бунтівні працівники зупинених заводів. З іншого – російські партнери, які звично розведуть руками і скажуть: «Чистий бізнес. Нічого особистого»