«Антимайдан – серія мітингів провладної Партії регіонів, організованних в Києві та інших містах на противагу прихильникам Євромайдану». Так починається відповідна стаття в українській Вікіпедії. Обидва терміни, таким чином, вже увійшли в історію, хоча поки що можна тільки здогадуватись, як їх відобразять майбутні підручники. При цьому «Антимайдан» – назва неофіційна, але цим не переймаються навіть органи влади. Так, Головне управління МВС у місті Києві 16 грудня на своєму сайті вжило цей термін, повідомляючи про побиття невідомими ведучого пропрезидентського мітингу Юрія Кота. Наступного дня, щоправда, слово «Антимайдан» з новини прибрали, але скріншот вже облетів соцмережі.
Перший Антимайдан регіонали організували ще 29 листопада на Європейській площі, тоді його гаслом було «Європі – так, скороченню робочих місць – ні!» В заявці на мітинг ПР зазначала 50 тис. учасників; за оцінкою ж інформагенцій, їх було дещо понад 10 тис. Сьогодні в розмовах із синьо-білими партійцями можна почути, що тим усе й мало скінчитися: мовляв, Євромайдан уже «видихався», Вільнюський саміт минувся без підписання Угоди про Асоціацію з ЄС, і альтернативний мітинг, що практично повністю складався з «добровільно-примусово» мобілізованих бюджетників та, меншою мірою, студентів, мав поставити крапку на виступах «окремих радикалів» проти «зваженого курсу» Януковича.
Читайте також: Хто вони – адпети ЄС і МС
Однак наступного дня сталось відоме нічне побиття євромайданівців міліцією, на вулицю вийшли сотні тисяч обурених киян, підтяглися маніфестанти з областей – і в Києві з’явився нинішній Майдан. Тож Антимайдан, як його невідворотна тінь, мусив продовжити існування.
…Уже споночіло, але ми з приятелем, львівським журналістом, таки вирішуємо влаштувати собі екскурсію до Марїнського парку, де осіли у власному наметовому містечку активісти Антимайдану. Їхні ідейні опоненти називають цей табір «вольєром». Його огороджено сталевими щитами, горять багаття, працюють польові кухні, стоять армійські намети. За знаменитим парканом, що відгороджує від міста Верховну Раду, тупцюють на снігу бійці «Беркута». Формально вони не мають відношення до Антимайдану – охороняють ВР. Втім, охоронець із рацією, що стоїть при вході до наметового містечка, надзвичайно схожий на них і статурою, і відтінком плямистого комбінезону. Він пояснює, що вхід закрито: ніч. Ми цікавимось у відповідь, де і як можна записатися в учасники мітингу.
-Треба, щоб за вас хтось поручився, – пояснює охоронець російською.
– Хто?
-Хтось авторитетний.
За два дні, 14 грудня, на все тій же Європейській відбувається черговий Антимайдан, про котрий напередодні багато пишуть ЗМІ всіх спрямувань. Опозиційні медіа повідомляють про загони провокаторів з лав сумнозвісних «тітушків» та про двісті тисяч запланованих учасників акції. Втім, людей, звезених із найрізноманітніших регіонів на мітинг «за курс президента», з самого початку намагаються ізолювати від «євромайданівців»: вулицю Грушевського, по котрій тисячі гостей столиці спускаються до місця мітингу, відгороджено кордонами міліції, розокремлено автобусами, між якими лишено проходи, а між власне Європейською та Майданом і кордони, й автобуси стоять у кілька рядів. У «прибічників курсу» немає можливості вшитися – ані на Євромайдан, ані просто повештатись містом.
Читайте також: Чорноробам контрреволюції
Мітинг рясніє прапорами України та ПР. Люди з помірним інтересом слухають ораторів-політиків, пожвавлюючись при виході на сцену співаків. Утім, відомих імен їм дісталось негусто – хіба що тенор Володимир Гришко. Активно реагують також на заяву прем’єра Миколи Азарова про те, що Європа нібито вимагає від України легалізації одностатевих шлюбів («Готовы ли мы к этому?! – Не-е-е-т!»). Або на пропозицію нардепа Григорія Смітюха просто тут і зараз звернутися до російського президента Путіна з проханням переглянути газові угоди (значна частина мітингу із задоволенням скандує: «Пу-тін!»).
Тим часом невеликій групі «євромайданівців» вдається просочитись до краю Європейської площі, від виходу на яку їх усе-таки спиняє міліція. У дискусію з ними включаються «прибічники президента».
-Що це у вас за прапор? – російською питає мітингар, вказуючи на чорно-червоний стяг. – Це прапор вашої держави? А це – ваш вождь? – він показує на величезний рекламний плакат кіностірчки «Вій» зі страшною фізіономією однойменного персонажа.
«Євромайданівці», сміючись, відповідають у дусі «ваш вождь не кращий».
-У вас взагалі три вождя, – вступає інший маніфестант.- Єврей, боксер і ненормальний!
Ніхто з учасників мітингу, офіційним гаслом котрого висунуто мир і термипість, явно не помічає в цих словах жодних проявів нетолерантності. Втім, «дебати» тривають в цілому в гумористично-мирному дусі. Врешті-решт дискутанти обмінюються символікою, і «євромайданівці» навіть на кілька секунд підіймають вгору подарований шалик із написом «Партія регіонів». Милу сцену радо знімають фото- та відеооператори.
Приватне спілкування не дозволяє скласти скільки-небудь переконливий портрет «середнього антимайданівця». Тут потрібна повноцінна соціологія. А так можна наштовхнутись і на відвертого українофоба (не обов’язково з Криму чи Донбасу), і на продавчиню з Полтавщини, котра «за Європу, але ж треба думати про наших робітників на заводах», і навіть на молодиків, котрі «против политики вообще, наше дело – постоять за двести рублей, это как любая работа». Насправді не факт, що їм усе вдасться: ввечері хлопці таки збираються дістатись до Євромайдану, послухати безкоштовний концерт «Океану Ельзи». А, як стане відомо пізніше, чимало з тих, хто вчасно не відмітився після завершення мітингу, лишились без заслуженої платні.
Читайте також: Що буде після Євромайданів?
Кореспонденту Тижнден.ua найбільше, напевне, запам’ятається мешканець Кременчука Сергій. Він називає свій вік – 45, але категорично відмовляється назвати прізвище; називає фах – «я професійний слєсар!» – але уникає відповіді на питання, де саме працює; легко зізнається, що за участь в Антимайдані платять «суточні» – але при запитанні «скільки» починає дивитись так, ніби йому щойно спробували залізти до кишені… Натомість радо ділиться своїми міркуваннями про глобальне:
– Українці – то такі люде, які завжди бояться, щоб не було хуже. І тут (на Антимайдані – Ред.) багато таких, які бояться всяких революцій, бо від них добра ніколи не було. Це ж легко понять, просто ви, журналісти, мало знаєте народ.
А на запитання про Євромайдан відповідає так:
– Там такі ж люде! Вони теж бояться, щоб не було хуже. Щоб Янукович не вернув Україну в Росію. Або не почав усіх саджати. Чи правильно бояться? А я звідки знаю. Це якраз ти мені скажи!
Всупереч заявам про «безстроковий» мітинг, все розсіюється вже по обіді. А ввечері сцену під Українським домом демонтують. Більшість учасників акції в цей час уже їдуть по домівках. Наступного їхні соратники зберуться вже в Маріїнському парку, міліція нарахує 15 тис. осіб, а далі Антимайдан звузиться до приблизно двох тисяч постійних мешканців все того ж «вольєру». Щоночі їх перераховують методом середньовічних полководців, пропускаючи по кілька чоловік за раз через вузький прохід. За запевненнями спікерів ПР, все це триватиме «до стабілізації становища в країні»; більш масові акції відбуватимуться, «коли виникатиме потреба».