Під час подій у російській столиці в грудні 2011 року і пізніше, коли президентська виборча кампанія ввійшла в заключну фазу, політтехнологи Владіміра Путіна, вочевидь, з його цілковитої згоди застосували певні новації в публічних технологіях. Власне, ці новації є добре призабутими давніми схемами, просто раніше Путін до них не апелював. Напевно, не було потреби, бо почувався впевненіше. А тепер, коли стілець під ним трохи захитався, настала черга того, що можна назвати «контрольована громадянська війна».
Читайте також: Кінець гри в демократію
Зазвичай мудрий державний діяч, який дбає про благо для своєї країни, зацікавлений у стані миру і злагоди між різними верствами населення. Проте, коли невдоволення владою зростає і піддані можуть спрямувати проти неї консолідований протест, на порядку денному з’являється невмируще гасло «divide et impera» – «поділяй і владарюй». Не можна допустити, щоб різноманітні соціальні «струмки» злилися в потужний протестний потік. Супротивників керівництва треба зіштовхнути лобами, пересварити і зробити неможливими будь-які єднання та порозуміння між ними.
Коли на вулицях Москви виявилося забагато антипутінських демонстрантів, «національний лідер» завдав удару, звернувшись до робітників та інженерів Нижньотагільського вагонобудівного заводу (який насправді виробляє танки). «Пролетаріат» не забарився з підтримкою свого кремлівського благодійника (підприємства військово-промислового комплексу майже цілковито залежать у Росії від прихильності першої особи, якою реально був і залишається Владімір Путін). Від імені трудівників виступив начальник збирального цеху Іґорь Холманскіх. Він це зробив у традиційному радянському дусі: «Я вам по-простому, по-робітничому скажу…» Спіч складався з дещо анонімних, але цілком упізнаваних погроз на адресу негідників, які в Москві каламутять воду. Холманскіх запропонував «батькові й учителеві» допомогу, мовляв, ми з мужиками приїдемо до столиці й розберемося з тими покидьками, які проти Путіна. Той зі своєю фірмовою посмішкою, що не обіцяє нічого доброго, запросив народ Уралу: «Приїжджайте!» ВВП пояснив усім, хто не збагнув, що ось він, справжній народ на чолі з такими конкретними командирами виробництва, як Холманскіх, а не ті нероби і базіки (Путін саме так сказав), що юрмляться на Болотній площі в Москві.
Вождь актуалізував задавнені комплекси й антагонізми, що досі зберігаються в російському суспільстві. По-перше, він використовує давню неприязнь широкого загалу до інтелігенції, до «очкариків», до надто розумних і «шибко» освічених, свідомо підбурюючи нижчі верстви населення проти людей вільних професій, середнього класу, проти того внутрішнього ворога, якого царські поліцейські йменували збірною назвою «жиди і студенти» (на думку околоточних наглядачів, усі біди Російської імперії організувала саме ця публіка). По-друге, нацьковує «одноповерхову» провінційну Росію на Москву і Петербург, де рівень життя містян ближчий радше до Варшави та Праги, ніж до Самари й Астрахані (тому й педалюються в проурядових ЗМІ «норкові шуби» столичних бунтівників). Справді, Москву в Росії одностайно недолюблюють, небезпідставно підозрюючи в тому, що її добробут забезпечений за рахунок злиднів регіонів. Ще покійний Єґор Ґайдар дослідив, що Білокам’яна живе переважно завдяки столичній ренті, внаслідок чого розпоряджається 85% усіх російських фінансів, які нею не зароблені. Тому на тлі решти територій РФ столиця справляє враження іншої держави, а її мешканці – іншої нації. Недаремно жартують тамтешні журналісти: «Якихось 100 км від Москви – і ви вже в Росії».
Однак Путін грає з вогнем, мимоволі сприяючи відродженню потужних відцентрових тенденцій російського обласного сепаратизму. Достатньо згадати те, що відбувалося на Волзі, Уралі, в Сибіру і на Далекому Сході, в козацьких регіонах у 1918–1924 роках і в період «лихих 1990-х». Гасло «Геть від Москви!» не лише українське…
Читайте також: Владімір Путін стає Кощієм Безсмертним російської політики
Чи вдасться це протистояння між центром і периферією, між інтелігенцією столиць та бюджетниками провінційних міст Росії (які цілковито залежні від «хліба» і «видовищ» «цезаря») втримати під контролем Путіна без нарощування взаємної ненависті й відчуження? Московські опозиціонери, розуміючи, що їх намагаються ізолювати, прагнуть цього не допустити й формують свої групи підтримки регіональних демократів та відряджають їх за межі столиці (вони вже брали участь у спільних антипутінських акціях у Сибіру та Астрахані).
Путін (а в його особі російська бюрократія) оголосив війну інтелігенції, символічно підтвердивши відмову від компромісу призначенням на посаду повноважного представника президента РФ в Уральському федеральному окрузі того ж таки Холманскіх, який уже встиг наговорити на адресу ліберальної інтелігенції багато образливого і грубіянського.
Власне, в історії Росії (і не лише її) все це вже було. Протистояння влади та інтелігенції є фундаментальним чинником російського історичного процесу, починаючи з того моменту, як остання виникла в ході реформ Пєтра І як особлива верства. Варто нагадати, що й поняття «інтелігенція» вперше з’явилося саме в Росії завдяки модному в ХІХ столітті дуже плідному авторові Боборикіну, який не тільки написав 100 романів, а й збагатив російську і світову традицію дефініцією «інтелігенція». На Заході вважають за краще оперувати поняттям «інтелектуали», а щодо інтелігенції… В одній енциклопедії написано так: «Інтелігенція (рос.) – це вузьке коло по-європейському освічених людей в азіатській країні». Ця російська верства постійно була революційним ферментом, бо перебувала в ситуації нерозв’язної суперечності між європейським ідейним вихованням та азіатсько-деспотичними реаліями цієї держави. Тому ці люди часто почувалися в ній внутрішніми емігрантами, відчуваючи постійний тиск з боку не лише верхівки, а й простимульованих владою «мас».
Приміром, імператор Ніколай І нацькував на дворянську декабристську інтелігенцію численну державну бюрократію. Александр ІІІ апелював до селян і міщан, потураючи їхнім смакам навіть в особистій поведінці й сприймаючи їх як природного союзника проти «надто розумних». Ніколай ІІ співчував таким простонародним організаціям, як «Союз русского народа» та «Союз Міхаіла Архангела», і був у захваті від популярного в тих колах бестселера «Протоколи сіонських мудреців». «Союзи» вирізнялися демонстративним антиінтелектуалізмом… Війна між Путіним і російською протестною інтелігенцією стає дедалі гострішою і непримиреннішою. Окреме питання: що вона принесе Росії та сусіднім державам?
Читайте також: Путін має намір посилити вплив Росії на країни СНД