Автор відзначає, що купивши блакитне паливо у Туркменістані, не обов’язково саме його тягти в Україну.
«Треба знайти спосіб, за якого Україна якось отримала б той самий обсяг газу, що й придбала в туркменів. Цей ребус, імовірно, був би надто складним для структур НАК «Нафтогаз». Проте його рішення може стати цілком реальним для холдингової компанії Group DF Дмитра Фірташа. Транснаціональна корпорація, яка має величезну клієнтуру по всьому світові, завжди відшукає, як бути з газом, купленим за ціною набагато нижчою за російську», – пише автор.
Гіпотетично можливий варіант, що газ, придбаний НАК «Нафтогаз» у Туркменістану, буде зразу ж проданий тій самій РосУкрЕнерго, яка реалізує його Китаю чи Ірану. Україна ж отримає натомість той самий обсяг блакитного палива за тією самою ціною, наприклад, у певної європейської газоторговельної компанії, яка належить тій самій Group DF. Те, що цей газ у свою чергу буде куплений у Росії, – це вже внутрішня справа компанії-посередника.
Тож, відзначає автор, може статися так, що все нинішнє газове протистояння між Україною та Росією має лише одну мету – повернути посередника, вигода для якого в цьому разі очевидна.
«Україна – це величезний ринок газу, який приноситиме стабільний дохід. Вигода для зацікавлених осіб у Кремлі так само очевидна – RUE не забуватиме ділитися з ними відсотками зі своїх доходів. Не менш очевидна вигода українських олігархів – вони отримають нарешті дешевий газ, який даватиме їм змогу суттєво знизити собівартість їхньої продукції», – відзначає автор.
Більше читайте у матеріалі Тінь забутого посередника.