Трохи вирішив поміркувати у ці святкові дні про рекрутинг і мобілізацію, тим паче якраз мою фізіономію вирішили використати для компанії популяризації військової служби. Та й швидше за все, Україні таки доведеться ухвалювати, як то кажуть, непопулярні рішення й мобілізувати людей. Хоч багато хто чекає переговорів і якогось договірняка – «війна закінчиться за два три тижні»… А вже три роки й ворогу особливо нема про що торгуватися – він наступає.
Я пішов до армії, підписавши контракт. В «учебці» був у взводі контрактників – тих, хто сам вирішив піти, а не кого зловили. Які в цьому переваги? Ну хоча б такі, що тебе оточують свідомі люди, які самі ухвалили це рішення. Повірте, вони реально відрізняються від тих, хто стоїть – або похитується – у сусідній коробці мобілізованих на шикуванні. До того ж контрактників відправляють зазвичай проходити базову підготовку за кордоном. І тут ще один плюс – ти вночі можеш виспатися. Бо в Україні під час повітряних тривог ти не можеш залишатися в спальнику, маєш ховатися.
Навчання з іноземними і нашими бойовими інструкторами теж має свої переваги. У нас були шведи і хлопці з «Вовків Да Вінчі». Та й побут на навчаннях за кордоном дещо відрізняється зі знаком плюс від нашого. Ну і найголовніше – всі з мого взводу потрапили у ті підрозділи й на ті посади, куди планували. Серед нас були майбутні оператори безпілотників, зв’язківці, артилеристи, інженери, бойові медики і штурмовики. Чудова компанія, яку я постійно згадую. Так, навчання важкі, але ми завжди сміялися – коли ночували під дощем у лісі й коли на витримку носили автомати над головою. І навіть співали гуртом то «Червону руту», то якусь смішну дитячу пісеньку. Іноземні інструктори знімали нас на телефони. А потім ми знімали їх – коли відправлялися в Україну й вони зробили для нас коридор честі… У багатьох наверталися сльози на очах. Як у них, так і в нас. Так, інколи трапляються збої в системі й людина може потрапити в інший підрозділ. Але це скоріше виключення.
Я потрапив до 2 інтернаціонального легіону – куди і йшов. У нас служать люди з понад тридцяти країн світу й звісно українці. З декількома я з перших днів «учебки» разом – в один день потрапили на навчання, в один день прибули в підрозділ. Крім іноземців, є у нас хлопці, які спокійно жили собі за кордоном – хтось у Польщі, хтось в Аргентині – але повернулися й прийшли до Легіону. Знання мов звичайно нам дуже корисне. Але можна і без цього – під час служби можна надолужити. Звісно, у нас цінують усіх, але певні навички тільки вітаються – нам потрібні оператори безпілотників, інженери FPV-дронів, бойові медики, командири взводів… Людей забагато не буває. Це зараз можна сказати про будь який підрозділ.
Хтось із посадовців каже, що мобілізувати необхідно 160 тисяч, а хтось вважає, що 500 тисяч. Але поповнення необхідне всім. Тож думай… те.