У. Т.: Чому в 2004-му Путін «пробачив» Україні революцію, а через 10 років пішов на неї війною?
– Тоді він вважав ситуацію керованою. У 2004 році революція мала яскраво виражений декоративний характер, а внутрішня структура політики й економіки практично залишилася незмінною. Це був емоційний підйом, не підтверджений реформами. Ющенко й Тимошенко не наважились на серйозні перетворення. Багато в чому ситуація повторюється й нині. Свого часу Каха Бендукідзе поставив правильний діагноз: революції без зміни еліт не буває.
У. Т.: 2004-го року в Росії також мала місце антиукраїнська пропагандистська кампанія, але вона була менш виграшна за нинішню. Чому?
– Тодішня кампанія теж виявилася по-своєму успішною, адже помаранчеву владу було швидко дискредитовано. Саме тоді заговорили про можливість війни з Україною, повернулися до теми Криму. Росіян лякали «помаранчевою загрозою», створюючи відповідну пропагандистську установку. А зараз просто розгорнули кампанію на два порядки потужнішу.
У. Т.: І тоді, і тепер у Росії спочатку казали, що владу в Києві взяли «фашисти». А потім минає якийсь час – і Путін уже сидить за одним столом з очільником «хунти» й веде переговори. Чому в більшості росіян це не викликає запитань і сумнівів?
– Пропагандистська кампанія – це спосіб впливу практично на підсвідомість. Вища нервова діяльність, зокрема логіка, при цьому відключається. Це відбувається на рівні, як то кажуть, чуйки, себто на емоційному. Зараз пропагандистська установка щодо «фашистів» і, що парадоксально, «жидобандерівців» працює. В ній поєднався антисемітизм з антифашизмом. Будь-яка установка пропагандистської кампанії використовує вже прищеплені стереотипи. Один із них – антифашизм – перемога радянського народу над гітлерівцями тощо. Друга установка – антисемітизм. У СРСР були дві масштабні антисемітські кампанії: 1948–1953-й – боротьба з космополітизмом; 1970-ті – з еміграцією. Звідси й «жидобандерівці». І не потрібно жодної логіки.
Читайте також: Роман Безсмертний: «Ми живемо на території, де люди завжди прагнули впливати на владу»
У. Т.: У чому причина неуспіху кольорових революцій на пострадянських теренах?
– Треба порівнювати успішні приклади з неуспішними. Очевидний успіх – це грузинські реформи, ліквідація кланової системи, перетворення в системі безпеки; ці зміни були глибинними й тому дали результат. Грузинську революцію потім розчавили російські гроші, в цьому тепер жодних сумнівів. Саакашвілі та його оточення недооцінили цю загрозу. Помаранчева революція в Україні була декоративною і поверхневою. І тому зараз ключове питання: що робити з олігархами? Втручання у приватну власність суперечить принципам демократії. Але треба впливати на розподільчу структуру економіки, себто на протекціонізм. Якби в Грузії не ліквідували свого часу кланові міністерства, реформи не були б успішними. Як ставитись до олігарха, котрий контролює міністерство? Це вже не ринкова економіка. Він має опинитись у тюрмі, бо за такою структурою влади криється чимало економічних і кримінальних злочинів. В Україні досі структура влади й комерційних відносин тримається на протекціонізмі – її треба руйнувати, створювати конкуренцію. Якщо цього не робити, ситуація погіршуватиметься.
У. Т.: Чи припускаєте можливість контрреволюційного перевороту в Україні, інспірованого Кремлем?
– До такого сценарію Україні треба серйозно готуватись. Уже сьогодні в період емоційного підйому народу, в період воєнного протистояння лунають заклики проти Порошенка й уряду, уже тепер закладається «вибухівка» під владу. Безумовно, контрреволюційний реванш готується, і що менше в Україні проводяться реформи, то ймовірнішим він є. У Порошенка не так багато часу. Він має рік. Якщо не почнуться реформи, то підстав для антиукраїнської діяльності, контрреволюції буде чимдалі більше.
Читайте також: Андрій Дещиця: «Україні потрібно шукати союзників, які могли б найбільш ефективно захистити наші національні інтереси»