Родина Арутюнян до України прибула в 1996 році з Вірменії, коли дітям Сірануш та Саргісу було вісім і шість років. Раніше переїхали родичі, до яких і завітали в гості, а вийшло, що лишилися назавжди. Коли настав час дітям іти до школи, з невеличкого донецького селища Тарасівка перебралися до Костянтинівки. Обоє були активні, займалися журналістикою в місцевому гуртку, брали участь у різноманітних фестивалях і конкурсах, потім здобули вищу освіту в Донецьку, де Сіра стала магістром української мови та літератури. Повернулися до Костянтинівки, але в самому місті працювати так і не довелося. Сірануш продовжила кар’єру журналіста. Зізнається, що ніколи не шукала роботу — знаходили її. Але коли в серпні минулого року дівчина почула від лікарів важкий діагноз, була змушена шукати таку, щоб грошей вистачало на лікування. «Так вийшло, що в найважчий період свого життя я знайшла дуже круту роботу, де мої редакторські знання оцінили, обравши з величезної кількості претендентів», — у своїй дещо іронічній манері розповідає Сірануш.
Читайте також: Закінчити День бабака
До порятунку Зірочки, як Сірануш звали ще в юнкорівському та студентському середовищі, долучилося дуже багато людей: створили сторінки в соцмережах, проводили аукціони та концерти. Тим більше що саме в цій сфері сама Сіра не випадкова людина. У 2015 році, коли світ побачила її книжка есе і новел «Світлячки», жінка вирішила оживити її, створивши в Костянтинівці благодійну організацію. «Але я хочу, щоб вона асоціювалася з іменами тих активних волонтерів і майстринь, які зараз роблять ці аукціони», — каже Сірануш, яка започаткувала «Світлячків». — Усе життя я була активісткою, займалась організацією різноманітних заходів на рівні міста, області. Але, пам’ятаю, перший аукціон виявився ще тим випробуванням: було страшно, чи прийде хтось, чи піде така діяльність у нашому маленькому місті. І я дуже вдячна тим, хто відгукнувся тоді першим. Спершу вони проводилися для підтримки соціально важливих об’єктів у місті (дитяча реанімація, пологовий будинок). Але потім люди стали звертатися по допомогу й ми почали влаштовувати адресні акції для збору грошей на лікування наших маленьких земляків». Сіра згадує, що спочатку просто телефонувала знайомим, шукала лоти — сертифікати на послуги, якісь роботи хендмейд. А потім люди самі стали пропонувати і лоти, і приміщення для аукціону.
Читайте також: Велика пухнаста евакуація
Але, щоб оплатити лікування за кордоном, бо в Україні лікарі не давали втішних прогнозів, шукала й інші варіанти заробітку. Так наприкінці минулого року в Костянтинівці з’явилися корисні цукерки Candynush, які придумала Сірануш. «Я дивилася цікаві відео в Instagram про різні стартапи. Зрозуміла, що моя старша донька Ануш потребує якоїсь цікавої справи: вона не ходить до дитячого садочка, але ще активніша, ніж я. Тоді їй ще не було й п’яти років, і мені намріялося, що вона зацікавиться міні-бізнесом: придумувати смаки корисних цукерок, показувати в інтернеті, як вона їх робить, споживає з погляду дитини, якій не все можна їсти. Але вона не втягнулася. Так цукерки лишилися на мені», — згадує Сірануш. Але вони стали досить популярними: на 100% натуральні, не містять цукру та консервантів. Виготовляються виключно з ягід, сухофруктів, горіхів і насіння. Сірануш експериментувала, шукала цікаві смаки. Наприклад, виявилося, що поєднання фініків і кеш’ю дуже схоже на шоколад. «Але парадокс ще й у тому, що донька спочатку відмовилася не тільки робити їх, а й їсти. Її дворічний брат Артур із задоволенням куштує все, клієнти надсилають відео, де їхні дітки наминають за обидві щоки, а вона ні. Але, сприйнявши це як своєрідний виклик, я стала шукати нові й нові смаки. І нарешті вдалося зробити те, що їй подобається: яблуко з корицею та горіхами», — сміється Сіра. Спершу в інтернеті продавали цукерки, тепер додали ще й корисні фруктові батончики. Вирішили, що наша цільова аудиторія — це відвідувачі спортивних клубів, фітнес-центрів, салонів краси, тому тепер їх можна купити саме в таких місцях.
Читайте також: У боротьбі за кров
Але насправді спочатку було варення. Сіра каже, що її мама дуже смачно готує, всіх завжди дивувало національне варення із зелених волоських горіхів. Його просили всі друзі та знайомі, хтось купував за символічну ціну, знаючи, як важко й довго робиться саме цей продукт. Бо для виготовлення кожної партії потрібно понад три тижні. «Я ж кажу, що люблю ускладнювати життя. Тому, коли ми почали розвивати й цей бізнес, захотілося зробити все красиво, придумати назву, яка стала б упізнаваною, щоб бренд асоціювався з якістю. Так народився наш «Ажур Конфітюр». Мама варила, приєдналися брат, тато. Навіть бабуся дала фігурні ножиці, якими ми перші клаптики тканини на кришки вирізали. Коли люди, дізнавшись, що я хворію, кинулися допомагати, родина теж не сиділа склавши руки. Поки я їздила на лікування, брат почав продавати більше нашого варення. Хоч як сумно від того, що в мене така хвороба, але вона підштовхнула нас розвиватися, робити бізнес якіснішим. На сьогодні маємо 21 різновид варення. Найпопулярніше горіхове, з троянди, шовковиці, мандаринів, полуниці. Ми, наприклад, були здивовані, що, коли напередодні Нового року магазини були завалені мандаринами, люди масово купували в нас мандаринове варення».
Тепер «Ажур Конфітюр» можна придбати не тільки в інтернеті. Він є в магазинах Костянтинівки, у спеціальних екокрамницях Одеси, навіть один із київських ресторанів уже другий рік подає з якимось екзотичним сиром костянтинівське горіхове. А Сіра знов «ускладнює» життя: написала комерційну пропозицію. Але поки що тримає її при собі, бо мама просто не встигає. Нинішнього року хоче наростити виробництво, після чого треба буде шукати вже великі ринки збуту. Бо конфітюр із зеленого горіха — корисна страва, він обов’язково має врятувати Зірочку. А ще в найближчих планах нова книжка, де Сіра розповість історію своєї боротьби, у якій, попри все, так багато світла, наполегливості, сильних рішень і яскравих смаків.