Події на Тернопільщині – свідчення змін в ідентичності православних вірних, котрі досі належали до УПЦ (МП). Але водночас це – приклад інформаційної війни, що розгортається довкола України. І йдеться навіть не про розтиражовані заяви глави Відділу зовнішніх церковних зв'язків МП єпископа Іларіона Алфєєва про переслідування православних. Ці слова є лишень вершиною айсберга світоглядного, національного, геополітичного і навіть економічного протистояння. Бо відхід парафії, особливо та вона заможна, вдаряє по Церкві, обмежує її ресурс.
“Ніде більше такого немає…”
«Відбувається те, що й всюди: йде систематичне захоплення храмів. Серед білого дня приходить “Правий сектор” у балаклавах, із собаками», – коментує канцлер Тернопільської єпархії УПЦ (МП) отець Степан Балан. – «Наші вірні зазнають приниження, маємо порушення прав. Ніде в іншій області такого немає, як у Тернопільській».
Володіючи понад 12 тисячами релігійних громад по всій Україні, УПЦ (МП) добре розуміє, що втрати по краплині, це теж втрати. І якщо вони перманентні – а це вже факт, тоді не до жартів. Особливо в таких областях, як Тернопільська, де на папері існує трохи більше 100 громад УПЦ (МП) і є підозра, що деякі з них не діючі, бо частина давно не оновлювала статути. Тому й з'являються з нагоди переходів православних з однієї конфесії до іншої заголовки на кшталт “Правый сектор” захватывает храмы с благословения церкви?”, “Разбойничьим способом захвачен храм в селе Башуки”, “Кременец. Раскольники захватили и осквернили храм в селе Башуки”, “На Тернопольщине женщины выгнали из села раскольников и “Правый сектор”, “Крестовый поход. В Западной Украине идет передел церквей”, “На Тернопольщине идет наступление на Московский патриархат”…
.JPG)
Реакцію МП можна назвати жорсткою і пояснити прагненням до самозбереження. Утім, як виглядає, саме в настанові цієї конфесії та її прибічників закладені її проблеми: майже у всіх випадках зустрічаємо акцент на агресивних діях зовнішньої сили заради знищення праведної спільноти вірних. Натомість скромно замовчується, що представники цієї сили – це учорашні вірні самої УПЦ (МП), які з певних причин захотіли відійти.
Про християнський патріотизм
Нерозуміння того, що відбувається у селах, де люди заявили про намір іти з МП, або вперте ігнорування його дійсних причин – справжня проблема найбільшої в Україні православної конфесії. Зокрема, стимулом до відходу вірних в УПЦ (КП) священики УПЦ (МП) називають “нехристиянський патріотизм”, оминаючи невизначену позицію своєї Церкви щодо подій в Україні. Цю позицію можна тільки з великою натяжкою узгодити з офіційно прийнятою соціальною концепцією конфесії. Зокрема, УПЦ (МП) у теорії вчить: “патріотизм православного християнина повинен бути дійовим. Він виявляється в захисті вітчизни від ворога, праці на благо вітчизни, піклуванні про упорядкування народного життя, у тому числі шляхом участі у справах державного управління. Християнин покликаний зберігати й розвивати національну культуру, народну самосвідомість”. Коли доходить до діла, картина виглядає інакше, і про це написано вже багато. Менше уваги експертні кола та журналісти приділяють реакції вірних на місцях на вказаний розлам між ученням Церкви та реаліями.
Читайте також: Релігійна палітра України
« Почалося все з того, що Росія – агресор щодо України, і що наших четверо хлопців пішли на війну. Батюшка, хто заплатить тих 15 гривень за писульку, то згадає, а ні – не почитує», – описує причину виходу з МП значної частини громади села Катеринівка Кременецького району телька Валентина Кохановська. – «Він сказав: “хай би були не йшли”. 8 травня 2015 року під час відправи за загиблими у війні біля пам'ятника воїнам-односельцям люди просили священика, щоб він читав “Апотол” та молитви українською, але він сказав: “Не можу”… Нам не треба Московську Церкву. Ми – українці, у нас є своя мова, культура, в нас має бути і своя Церква».
Події у Катеринівці – в розпалі: неділями тут чергує міліція із декількох районів, адже і прихильники МП, і КП прагнуть служити в храмі. Для підкріплення до перших приїджають “почаївські монахи” і “паломники”, а до других – бійці “Правого сектору”. У селі є розділені родини. Так само – у Колосовій Кременецького району. Це село вже знають навіть глядачі російського НТВ.
Місцеві і “церковний десант”
Аналогічна ситуація була у Башуках Кременецького району. Одначе в цьому селі конфлікт уже пройшов фазу протистояння на місцевості заради контролю над храмом. Оскільки у Башуках значна більшість виступила за перехід, то й церква перейшла до Київського патріархату. Та це аж ніяк не означає, що у Башуках все було гладко:
«Ми ходимо до церкви, але хочемо слухати Службу Божу українською мовою, а не російською. У нас громада вирішила перейти», — розповідала місцева жителька Оксана Цісар. — «Триває війна і ми не хочемо до Московського патріархату. Чому ми маємо поминати того Кирила, якщо вони нас луплять? Ми вже живемо 23 роки в незалежній країні, а належимо до Московського патріархату. От і зібрали 270 підписів за перехід. Ми не сваримося, просто хочемо до Української Церкви ходити, а не московської».
Читайте також: Священик УГКЦ в Севастополі Микола Квич: З мене зробили там «шпигуна-бандерівця»
У відповідь на оголошення таких намірів до Башуків також почали заїжджати десанти батюшок, семінаристів, “паломників”… Їх зусилля виявилися марними з банальної причини: МП на місці втратив авторитет і гостей не підтримали. Возіння емоційних груп підтримки у гарячі точки автобусними колонами – річ, здатна забезпечити ефект на камеру. Утім, рано чи пізно, а гостям доводиться їхати і з проблемою залишаються місцеві вірні. Серед останніх уже з'явилася приказка: потрібно зробити так, щоб ці “туристи” змушені були виїжджати щодня, а організатори турів витратили усі гроші.
Розподіл вподобань між місцевими жителями, а не між зайдами визначає долю церкви. Так, у селі Лішня Кременецького району парох УПЦ (МП) заборонив нести до храму й відспівати померлого уродженця села, бо той належав до УПЦ (КП). Дзвонити за ним теж заборонив.
«Люди почали обурюватися: як так – батько будував храм, а сина не можна занести до церкви», – каже теперішній парох Лішні о. Андрій Любунь з УПЦ (КП). — «Почали говорити, що потрібно замінити священика, але подумали, що це нічого не змінить. Тож вирішили перейти»
.Тепер у Лішні вірних МП – на пальцях порахувати. Так само все склалося у Вовківцях Шумського району. Там, за словами місцевого жителя Володимира Гаврилюка, батюшка відмовлявся поминати загиблих і служити за вояків АТО. Село зробило висновки.
Більше підтримують армію
У світлі сказаного зрозуміло, що патріотизм людей, які вийшли з УПЦ (МП) важко назвати нехристиянським. Більше того, у парафіях, котрі перейшли до УПЦ (КП), люди наголошують, що стали згуртованішими і почали більше допомагати українським воякам. Тут доречно назвати приклад села Бутин Збаразького району, громада якого остаточно вийшла з УПЦ (МП) ще восени 2014 р. Люди задумалися про перехід ще під час Майдану, коли двоє місцевих студентів розповіли, як утікали від “Беркуту” і як їх пустили до Києво-Печерської лаври тільки тоді, коли запевнили, що вони – з Антимайдану.
«Ми уже рік в судах. Представники УПЦ (МП) програли суд, апеляцію, подали на касацію… Але громада стала згуртованою. Люди настільки піднялися, що відгукуються на перший же заклик підтримати армію», – говорить активіст громади Юлія Цимбалюк. – «Узимку ми шили маскхалати, збираємо все, що потрібно. Так, деякі прихильники МП не розмовляють зі мною, а деякі говорять. І саме завдяки спілкуванню з цими односельчанами я нарешті зрозуміла багатьох жителів Луганщини і Донеччини: просто вражає, як людьми маніпулюють і як вони довіряють нісенітницям».
Ріст дієвого патріотизму серед вірних відзначає парох Лішні отець Андрій Любунь, який вже неодноразово був на Сході з допомогою для вояків.
Запевнення духовенства УПЦ (МП) у своїй аполітичності на цьому тлі виглядають блідо.
«Ми людям пояснюємо, що позиція Церкви була, є і буде незмінною. Вона націлена на спасіння людини. Для Церкви важливий Христос, а не політична ситуація», – пояснює в дному з матеріалів на сайті “Православная жизнь” голова молодіжного відділу Тернопільської єпархії УПЦ(МП) і настоятель храму цієї конфесії в Чорткові о. Андрій Кінашевський. – І» Церква, в силу Боголюдської своєї природи, є незмінною, оскільки Бог є незмінним, канони незмінні і, відповідно, курс Церкви не змінюється відповідно до політичного сьогодення».
Не треба бути істориком, аби зрозуміти, що й позиція Церкви змінна: згадаймо хоча б запевнення митрополита Павла Лебідя у вірності Віктору Януковичу до останку. Те, що для Церкви політика неважлива – теж не завжди правда: як поставав Московський патріархат і як приєднували до нього Київську митрополію у 1686 р. відомо. Та й сама Церква і її канони змінювалися неодноразово саме на догоду кон'юнктурі. Тут можна і навіть треба додати вираз “на жаль”. А от мовчати про всі ці речі не випадає.
Роль “Правого Сектору”
Представники “Правого сектору” (далі ПС – авт.) присутні під час конфліктів, що супроводжують перехід громад із УПЦ (МП) до УПЦ (КП) і не приховують цього. Але роль активістів полягає не в захопленні храмів чи побитті когось, як це подають російські ЗМІ.
Читайте також: Віктор Єленський: «Релігія повертається в українську політику, але це не означає, що вона з’єднується з народним життям»
«Це не 1946 рік (рік Львівського псевдособору і спроб ліквідувати УГКЦ – авт.), коли тих, хто не хотів приєднуватися до РПЦ, розстріляли, а всі інші “різко захотіли”. Ми не комуністи. Живемо у ХХІ столітті й усвідомлюємо, що побиття попа та кількох селян нічого не дасть, коли немає волі громади перейти в Українську Церкву», – говорить керівник ПС Тернопільщини Василь Лабайчук. – «Ніхто з нас не йде до замка, не відчиняє храм, який замкнув московський священик».
Така обережність не є перешкодою для ПС займати активну позицію щодо виходу громад з МП, пояснює Василь Лабайчук. За його словами, залучення організації є наслідком усвідомлення важливості єдиної Церкви для державного будівництва.
« Виділяємо три свої функції. Перша – донести правду, адже у громадах МП вірні або необізнані з нею, або мають інфомацію, що не відповідає дійсності», – продовжує Василь Лабайчук. – «От вони моляться за Кіріла, але не розуміють, що вони – Московський патріархат, бо їм роками втовкмачували, що вони “канонічєская украінская”. Ми це розтлумачуємо. Розповідаємо про роль МП у подіях в країні, про те, як наші хлопці на Сході, наприклад, затримали коригувальника вогню терористів, який виявився священиком МП. Володіючи даними сповна, людям легко провести лінію: свої–чужі. Якщо МП каже, що від нас йде брехня, це легко перевірити, подавши на нас до суду. У них грамотна юридична служба. Але ще жодного разу не подали.
Друга функція ПС, як її розуміють в організації, – юридичні консультації громадам.
– У нас розроблена процедура, бо маємо досвід, – пояснює Василь Лабайчук. – Але головна роль завжди належить громаді. От є у Збаразькому районі село Залісці, звідки походять десятки священиків МП. Їх там підтримують і ми туди не їдемо. Наше завдання – захистити людей, які хочуть до Української Церкви. Хоч офіційно “козачків” у Почаєві вже нема, у проблемні села приїжджають агресивні монахи та інший елемент. Фізичний захист представників громад УПЦ (КП) у таких випадках – третя наша функція.
ПС на Тернопільщині, за словами його керівника, добре знає про особливу увагу сепаратистських ЗМІ до виходу громад з МП і моніторить зміст цих повідомлень. Але новини про побиття й захоплення насправді передають не реалії, а страхи адептів “руского міра”.